Дитячу травматологію змінив на артбригаду: історія молодого лікаря-науковця

Він — лікар ортопед-травматолог, науковець, аспірант, голова Ради молодих вчених, у нього майже готова дисертація доктора філософії з медицини, проходять апробацію ще незапатентовані його винаходи і тут — повномасштабний наступ... 

Знайомтеся, наш герой, начальник медичного пункту, який повернувся на фронт після поранення, на псевдо Сократ.   

Армія — не лікарня

 

До війни життя Сократа було розписане за пунктами: чіткі цілі з жорсткими дедлайнами. 

Працював в Харкові, в  Інституті патології хребта та суглобів ім. М. І. Ситенка в відділенні дитячої ортопедії. Жив у найбільш постраждалому від російських обстрілів районі — на Салтівці. Міг, та не хотів прикриватися бронею аспіранта, каже. Тому прийняв рішення піти на фронт.  

— Для мене війна почалася з приходів біля мого гуртожитку, — пригадує Сократ, — я приїхав на роботу, розподілив прооперованих дітей: кого — на вокзал, кого — додому, потім вивіз дружину на її батьківщину, на Франківщину, і там же пішов в військкомат.

Відповідно до розподілення Сократ потрапив до артбригади.

На війні змінилося все: неможливо нічого спрогнозувати, усе залежить від обставин, а звикати, для науковця, який завжди любить все розплановувати, — непросто. 

Найстрашніше, каже, це — невідомість і сумніви — саме так було на початку.

— Це — не лікарня, це — армія зі своїми уставами, а я — цивільна людина, прийшов відразу на керівну посаду, — веде далі начмед. — Морально не був готовим до того, що працюватимеш і не бачитимеш прогнозованих результатів.

Бували моменти апатії, тривожності — усе переборював науковою роботою. Використовував час після бойової і паперової роботи, щоб продовжити працювати над статтями, патентами власних винаходів.    

Так, за час війни опублікував в журналах рейтингу «Скопус» кілька статей, і навіть запатентував свій винахід. Як начмед усе встигав, де черпав енергію та наснагу для роботи — далі у матеріалі.  

 

Один в полі — не воїн

 

Першим напрямком Сократа на щойно прийнятій посаді начальника медичного пункту батальйону охорони (начмеду) була Київщина. Як людина цивільна не міг сприймати холоднокровно свою бойову роботу. Однак, травмовані війною для нього шоком не були. Каже, що це — звичайна рутинна робота хірурга. 

— Тут моє основне завдання — забезпечувати евакуацію, мобілізацію і доставку до санпунктів поранених та надання їм невідкладної допомоги з використанням спеціальних методик, способів і медикаментів, — уже по-військовому розповідає колишній дитячий травматолог.  

Пам'ятає першого пораненого, та з питань лікарської етики не вважає за доцільне описувати характер травм. І хоч обов'язки суттєво відрізнялися від його роботи в лікарні, а до війни він лікував дітей з вродженими вадами розвитку, фронтова медицина для нього не була новизною: сертифікат ТССС (курс тактичної медицини, — прим. ред.) він отримав ще у 2013 році. 

— Почав займатися тактичною медициною ще до часів революції Гідності, коли в Україні такий напрямок ще не був популярним, — уточнює начмед, — навчав людей цьому, є офіційним інструктором від Ради анестезіологів і реаніматологів України.

Продовжує Сократ навчати і на війні. Розповів, що раніше дуже бракувало медиків — готував людей спершу  з медичним фахом, а потім — весь особовий склад. Знання з першої невідкладної допомоги також потрібно постійно оновлювати, це теж було його завданням. 

А щодо нових, набутих за час війни, навичок — «прокачав» свої лідерські і організаторські здібності:

— Я уже приймаю посаду в третьому підрозділі — зовсім новий колектив, — щоб зрозуміти команду, індивідуальні особливості людей, потрібен час, відповідно налагоджуєш ефективність роботи колективу, розподіляючи завдання, навантаження, враховуючи особистісні якості, характери.

Критичні ситуації і небезпека, за словами Сократа, завжди згуртовують, виключає власне его, змушують працювати разом, щоб зробити роботу, щоб вижити, не так, як в цивільному житті, де — кожен сам за себе. 

— Недаремно кажуть: один в полі — не воїн, — додає, — ти мусиш працювати цілим підрозділом і кожен намагається оптимізувати роботу, враховуючи, що «паперова армія» нікуди не дівається.  

 

«По нас спрацюв «КАБ»»

 

Найбільше Сократа вражає поведінка ворога, що суперечить соціальним і людським моральним засадам. Прифронтові зони та населені пункти після звільнення від загарбників проходить з болем у серці: зруйноване все. 

— Я сам родом із села, знаю, що люди все життя присвятили, щоб побудувати, надбати, створити ті господарські підприємства, а за чужої примхи — все знищене, це ж чиїсь долі, — з гіркотою ділиться Сократ, —  у ворога немає жодних табу, лише  тваринний інстинкт — знищити не тільки військових, а й цивільних. 

Далі Сократ розповів про жахливі речі: коли ворог уражає ділянку, а потім відстежує евакуаційний склад, який рухається надавати допомогу, і б'є по ньому. Московський окупант знаходить найцинічніші способи для знищення. 

До слова, спілкуємося з бойовим медиком у час його повернення після реабілітації.  

— На шляху на позиції для евакуації поранених по нас спрацювала коригована авіабомба, прихід був біля мене, а транспорт, в якому був я, відновленню не підлягає, — пригадує Сократ те, чого ніколи не забуде. — Було боляче. Фізична біль — це нормально для травм, як лікар — розумію. Разом з тим у цю мить відчув, що всі цінності життя, емоції, бажання — все це настільки швидкоплинне... 

 

Допомогла Альфа

 

Сократ майже не міг ходити, його ногу буквально складали заново. Попри жахливий біль, він вийшов з лікарні сам, не хотів, каже, щоб його вивозили на каталці. Для цього потрібно було працювати з суглобами, і хоч це дуже боляче, як ортопед-травматолог розумів, що вправи є обов'язковими, аби уникнути наслідків оперативних лікувань. 

Йому це вдалося: реабілітація при такого роду травм зазвичай займає до півроку, він же повернувся в стрій всього за три місяці. Каже, що прискорила відновлення наполеглива праця над собою і… фронтова партнерка Альфа — собака породи німецька вівчарка, яку він повіз після поранення додому. 

— З першого дня її появи у нашому підрозділі вона прив'язалася до мене: підійшла під час наради, сіла поруч дала мені лапу, — пригадує. — «Хочеш до мене — будеш жити за моїми правилами», — кажу. 

Далі Сократ розповів, як  важко Альфа перенесла його поранення: коли він повернувся з лікарні в підрозділ на милицях — тицяла носом в поранену ногу і скавчала, немов докоряла: «Що це таке?!». Хлопці розповідали, що під час їх дзвінків у лікарню чула голос Сократа у телефоні і теж скавчала. Така прив'язаність і визначила її подальшу долю.  

— Тепер Альфа звикла до дружини, а поки я був вдома, то розходжувався разом з нею.   

Поки воює — винахід працює

 

Як ми згадали на початку матеріалу, попри всю фронтову напруженість, Сократ знаходив час для наукової роботи. Каже, що так він боровся з апатією, відпочивав від війни, відволікався від негативних думок. 

— Якщо робота за військовою спеціальністю, стосовно медичного пункту була зроблена, то я працював над наукою, — веде далі лікар, —  писав статті, зберігаючи їх на онлайн-ресурсі наукових досліджень «Google Scholar», а також запатентував свій винахід — конструкцію для корекції осьових деформацій кінцівок, тобто завершив оформлення документів.

Далі науковець роз'яснив, що методики корекції, самі ідеї, існують давно. Проте, схожі металеві конструкції ставилися відкрито — із розтином у п'ять-шість сантиметрів. Його ж винахід — більш вдосконалений, адже встановлюється лише з проколами у два-три міліметри. Це не лише пришвидшує обсяг роботи, а й є більш технологічним. 

Для патенту потрібні клінічні випадки, тому до війни прилад мав пройти апробацію. 

— Я працював у науково-дослідних інститутах, де можна застосовувати експериментальні способи лікування за умови згоди пацієнта, — описує непростий шлях від ідеї до патенту Сократ, — першим пацієнтам конструкції уже зняли, вони виконали свою функцію і зарекомендували себе відмінно. 

Разом із Сократом над впровадженням його винаходів працює ціла команда науковців, хірургів. Отож, поки він на війні, його напрацювання продовжують рятувати дітей в тилу. 

 

 Що кажуть колеги по службі?

 

Командир нашого героя на псевдо Тернопільський, характеризуючи свого колегу, підкреслив, що Сократ тричі міг би скористатися можливістю не йти на фронт: по-перше — як аспірант, по-друге — реабілітація мала б бути довшою, по-третє — як молодий сім'янин він просто уже міг би сказати «досить». Та це — не про Сократа. Із вдячністю за увагу до його колеги він наголошує:

 

— Кмітливий, амбітний, працелюбний, за що береться — усе завершує, — об'єми його роботи хтось може робити кілька днів, він впорається за декілька годин. Повертається з евакуації, а це вимотує і фізично і психологічно — адреналін вигорає, може сісти і зробити паперову роботу. Швидко опрацьовує інформацію, різноплановий, не замкнутий на вузькій спеціалізації. І ніколи я від нього не чув, що він втомлений. 

 

Тернопільський знає Сократа з початку війни, тішиться за його стрімке просування по службі, мовляв, не кожному пропонують такий швидкий кар'єрний ріст, він всього добивається сам. Вважає, що від його роботи служба тільки виграє. 

 

— Я рекомендував Сократа як найкращого з тих, кого знаю, він росте якісно і дуже швидко, незалежно від посади, яку займає, віддається справі сповна, — підсумовує командир і додає:  

— Дякую вам, що  пишите про Сократа, бо саме такі, як він, вартують визнання.

 

Читайте також: Підготувався до війни — і вона почалась

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.