Кинув коледж і підписав контракт з тернопільською артбригадою

• П'ять бойових відзнак, повага в колективі, любов до своєї справи, однак сам герой матеріалу говорить про себе дуже скромно: «не люблю публічності», навіть псевдоніма не приймає 

• Ідею про армію не підтримували батьки, однак він вибрав саме її, коли зрозумів, що «є така професія — Батьківщину захищати», каже про себе 30-річний артилерист. Знайомтеся, головний сержант підрозділу тернопільської артилерійської бригади Анатолій 

• Продовжуємо проєкт «Героям слава».

«Не лише мої заслуги»

У дитинстві йому подобалися фільми про Другу світову,  мабуть вони і підштовхнули хлопця згодом обрати шлях військовослужбовця.

Однак до того була строкова служба, ліцей, Черкаський художньо-технічний коледж, де він вчився на програміста, І лише на третьому курсі коледжу він зрозумів, що готовий кардинально змінити стиль життя, і залишив навчання, підписавши контракт із Тернопільською артбригадою. 

Служить Анатолій із 2016-го року,  за цей час отримав п'ять нагород: Відзнака Президента України «Хрест бойових заслуг», Орден «За мужність» ІІІ ступеня, Орден «За мужність» ІІ ступеня, Нагрудний знак «Сталевий хрест» ІІІ ступеня, Нагрудний знак «Золотий хрест», однак говорить про них дуже скромно: мовляв, це — заслуги усього колективу, тому лежать десь серед документів, а важливими є не нагороди, а сама робота, її належний рівень. 

Робота — небезпечна, але — улюблена 

Його обов'язки  переважно стосуються роботи в мирний час: стежити за  морально-психічним станом особового складу, проводити навчання, готувати до бойових дій. Для цього потрібно і самому бездоганно володіти всім наявним озброєнням, щоб поступово передавати досвід колегам. 

На фронті — він перший радник командира батареї, спільно вони керують вогнем з пункту управління. 

У його колективі люди різного віку та з усіма він знаходить спільну мову,  ті ж завжди послухають і допоможуть. Це у них взаємно. З тим же колективом він і зустрів війну. Будучи командиром гармати, вдалося успішно вибудувати злагоджену роботу підрозділу. 

— Я постійно на контакті з людьми, навіть будучи у відпустці — наберу, запитаю, адже це не просто підлеглі, а як брати, —  розповідає про свою роботу Анатолій, — декотрі вже й тісніше породичалися — кумами стали. 

За час служби Анатолію пропонували різні посади, але він не погоджувався: для нього важливо залишатися в тому ж колективі. Службу сприймає, як звичайну роботу, згоден — небезпечна, проте — улюблена. 

Справжня війна

Спершу після навчань хлопці мали дивовижну впевненість, що ворожі снаряди лягатимуть далеко, про обачність на фронті змусив задуматися перший обстріл.  

 — Ми якраз працювали по гарматі противника і в нас зламався механізм гармати, я відпускаю команду в окоп, а сам з навідником залишаюся її ремонтувати, — пригадує з легкою посмішкою, — і раптом зовсім поруч розриваються касети, ми з драйвом і адреналіном тільки встигаємо сховатися, як неподалік від сховища повторний розрив, а потім ще. Тоді ми вперше відчули, що є небезпека, шо це — справжня війна. Таким був початок літа у 22-му. 

У подібних небезпеках готові повірити навіть невіруючі. Анатолій навів ще декілька прикладів обстрілів, після яких хлопці дійшли до такого спільного висновку. 

— Чуємо десь близько лягає, ми — на позитиві, робимо усе, як слід, — пригадує один з епізодів, — потім, якось на перекур я хлопцям сказав, що наче і не дуже набожний, але у цей момент подумки молився, вони усі відповіли, що також. 

У кожного солдата є свої обереги. Це і звичайні іконки у військових квитках, натільні хрестики, подаровані рідними, дитячі малюнки.

Анатолій розповів, як його підрозділ тимчасово заїхав до будівлі, де стояли попередні військові. Там вони побачили лист, написаний дитячою рукою. Йому запам'яталися слова: «Дякую тобі, солдате, ти оберігаєш мій спокій». Каже, що такі деталі піднімають бойовий дух. 

Точність замість кількості

У колективі Анатолія цінують за точність, оперативність, професійність.  

Такі якості, за словами нашого співрозмовника, здобуваються тільки з досвідом і наполегливою роботою. Так вдосконалюється сам, цього ж і вимагає від особового складу.  

— Половина військовослужбовців служать по три, а то й по п'ять років без ротацій, — каже Анатолій, — більшість — більшість зустріли війну на контракті, у кількох колег контракт закінчувався 25 лютого 2022 року, тоді, звісно, було не до документів, а вони всі хотіли залишитися в колективі.  Анатолій пригадав, як захопливо приймали хлопці перші стрільби, відчуття запалу, адреналін. Тепер інтенсивність стрільби — менша, онак на успіхи це не впливає: команда з більшою точністю влучає в російське озброєння та розбиває великі групи ворожої піхоти. 

На початку повномасштабного вторгнення мотивація була на високому рівні, артилеристи випускали сотні снарядів, це давало надію, а коли війна перетворилася на буденність — більше зусиль Анатолій спрямовує на мотивацію бійців.  

— Люди тримаються з останніх сил, відпочивають, поки техніка на ремонті, ви ж розумієте, що це — не відпочинок, —  пояснює Анатолій. — А тим часом, десь далеко вдома підростають діти, які чують голос тата тільки в телефоні, так і життя проходить, каже. 

Тут — життя на волосині

Вражає співрозмовника і контраст двох світів: «Тут життя на волосині, а там воно бурлить»:

— Люди не відчувають війни і не можуть побути на місці військовослужбовця і зрозуміти, як йому, — дивується, — це наче і закономірно — ми  тут для того, щоб берегти їхній спокій, але хлопці, які повертаються з відпусток підтверджують, що в тилу люди живуть так, наче війни немає. 

Відпустка — 15 днів, не набудешся з рідними: повертаєшся на бойові і дорогою у слухавку чуєш «Коли буде наступна?»… 

Та залишити службу, за словами головного сержанта, ніхто б не зміг. Підтримують один одного, діляться розмовами з рідними, тішаться радісними новинами з дому разом, розуміють один одного як ніхто, хоч часом і дуркують, старші наче сміються над молодшими, але усе це щиро, доброзичливо і справді весело.   

Що кажуть колеги по  службі?

Відзначився як командир, так і в бойовій роботі, — характеризують Анатолія колеги по службі.

Він — для всіх є хорошим другом завжди можна звернутися за порадою. Добре знає техніку, користується авторитетом серед військовослужбовців, вміє і порадити, і підтримати. Колеги поважають його думку завжди прислухаються.  

Розрахунок Анатолія — це завжди швидка і точна робота, також колектив виділяється згуртованістю, ініціативністю.  

— Ми з Анатолієм служимо в одному підрозділі з 2016 року, — каже головний сержант дивізіону на псевдо Cтриж. — Він пройшов довгий шлях — від рядового солдата до головного сержанта батареї. Здібний, справляється з усіма завданнями безвідмовно. Навіть після поранення швидко повернувся в стрій — всього себе віддає Збройним Силам і особовому складу. 

Читайте також: Його бригаду найбільше «люблять» окупанти: історія молодого командира гармати

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.