Коригує історію дулом гармати

Коригує історію дулом гармати

Коли він навчався у школі – Міністерство освіти радикально змінило структуру курсів історії, на його старші класи випало здобуття Україною незалежності.  Зараз він знову виправляє історичний вектор, уже… дулом гармати.  Наш герой – тернополянин Андрій, за освітою – світлотехнік, на фронті – артилерист-навідник. До армії потрапив, шукаючи роботу, у результаті – знайшов себе.  У родині військових не було. У шкільні роки відвідував секцію з класичної боротьби, ходив на музичний гурток, грав на акордеоні. А ще – у футбол, волейбол, баскетбол.  Ми поспілкувалися із педагогами школи, у якій вчився наш Герой. Кажуть, що в той час змінювати підходи до вивчення історії було нескладно. Адже тут, на Заході, дуже чекали тих змін.    43-річного випускника  майже не пригадують.  Бо запам’ятовуються або надто хороші, або вкрай прикрі. А ось зачіска, кажуть, не змінилася.  Маємо інформацію спеціально для вчительки з літератури – Андрій дуже любить читати. Здебільшого його захоплюють зарубіжні автори.   Військових навичок набував в АТО, встиг відчути і справжню війну – мабуть усіма органами чуття. А ефекти вибухів фосфорних бомб вразили навіть світлотехніка. 

Із біржі – на війну

Свій перший контракт Андрій підписав у 20-му році. Щиро поділився, що спершу мотивувала йти в армію відсутність роботи. У центрі зайнятості відвідав семінар, який проводили з військової частини.

–  На цьому семінарі мене нічого не зачепило, просто була потрібна робота, – розповів військовий. – А коли підписав контракт і побачив, що відбувається, то зрозумів, що необхідно негайно звільняти нашу країну від супостата. 

До повномасштабного наступу проходив службу неподалік від Маріуполя та Волновахи. Тоді було відносно спокійно – наряди, чергування, господарські справи, побут. Артилерія від ворога не долітала. Тому хлопці безперервно працювали над собою, вдосконалюючи знання і навички. Постійно проводили заняття.  

– Нас готували до повномасштабного нападу, попереджали, що такий варіант можливий, – веде далі Андрій. – Зранку, коли все почалося, ми виїхали на вогневі позиції у Житомирську область.

На півночі, за словами військового, його підрозділ ще працював на гіацинтах – старому радянському артилерійському озброєнні. Каже, що постійно була робота – і від них, і по них.

– На жаль, перші бойові хрещення не минули без втрат, – з сумом додав солдат. – Загинув наш молодий товариш. 

Про дружбу в колективі розповідає з особливим теплом і гордістю. Каже, що його оточують найкращі люди в світі. І хоча колектив був хороший і на підприємстві, де він працював до війни, саме тут відчув, що розуміти один одного можна не лише з півслова, а й з півпогляду. Довіра, злагода і розуміння – це три кити, на яких тримається і дружба, і служба.

Андрій у підрозділі – навідник. Йому передають координати цілей, а він уже спрямовує дуло гармати. Максимальна кількість пострілів у день – 194. Це він розповідає лише про свій підрозділ. Наразі, за словами військового, такий результат – рекорд. А зазвичай вистрілюють по більш як сто разів щодня. 

– Робота гармати, її успіх залежить не лише від навідника, – скромно роз’яснює нам про свою роль. – Розрахунок має бути злагоджений так, що солдат розуміє з півподиху один одного.

У кожного своє завдання, кожен чітко знає свою роботу.

– Буває, що за п’ять пострілів ціль уражена – чи колона техніки, чи жива сила, – веде далі розмову солдат. – А часом можна стріляти по одній цілі, випустивши кілька десятків снарядів – інколи заважають несприятливі погодні умови,  і дівчинка (гармата – прим.ред.) не завжди слухняна.

Без жартів ніяк

Відправлені снаряди хлопці називають «посилками». Іноді їх перед відправкою підписують та жартують, що через оперативну адресну доставку адресати  не встигають прочитати тих «послань». Утім скарг від адресатів наразі не поступало.

З такою ж іронією Андрій пригадав, як орки дошкуляють нашим хлопцям.

– Нам передали свіже м'ясо, ми його замаринували і смажимо шашлик, а тут нас починають накривати градами. І ніхто з хлопців не ховається. Усім шкода м’яса. Переважно нас забезпечують м’ясними консервами, тушківками. А тут м'ясо – на шашлик. Нам так хотілося себе побавити…   

 Гумор на фронті підтримує, рятує, заряджає. Навіть, якщо він «чорний». Жарти дуже допомагають у всіх ситуаціях. І переважно їх розуміють тільки свої.

– На півночі, ще на початках, кожної хвилини чекали прильоту, – пригадує Андрій. – Авіація працювала ввечері. Кружляли літачки і кидали бомби. Ми так звикли засинати в шумі, що коли вечорами було тихо –  жартували,  що не можемо заснути.  

Війна вражає

Миті болю, розпачу теж бувають. Якось наш герой написав своєму найкращому другові: «Ми ще живі, але вже не живемо». Нікому з рідних він не розповідає про ті складні моменти, коли гатять по них. Часом важко втриматися, щоб не поділитися. Друг, звісно, розхвилювався добряче. Богу дякувати, хлопці вижили.

– Якось під час роботи нас почали накривати, – продовжує військовий. – Один не встиг сховатися, і командир не зміг сидіти спокійно в окопі – пішов переконатися, що з ним все добре, повернулися вдвох. Солдат був віддалік, залишився, бо мав важливу роботу.

Гатять орки – без перебору: і по військових, і по мирних. У хлопців складалося враження, що московитам все одно по кому стріляти. Ненависть вражає. Шокувало Андрія, коли побачив здаля, як вони «попрацювали» по Слов'янську – просто бомбили ринок.

– На Бахмут фосфор кидали, я один раз бачив, як ті бомби вибухали, – ділиться враженнями солдат. – Повільно падає, ніби вогняна куля із іскрами, як від зварювального апарату – дуже повільно. Волосся дибки стає – штук з 15 впало. Ми тоді їхали в машині, спостерігали крізь скло.

Мінують свої тіла

Дивує солдата і ведення бойових дій ворогом. Україні кинули виклик. Наші військовослужбовці набувають практики у розпал війни. На відміну від нападників. Вони ж бо, мабуть, готувалися до наступу. Однак:

 – Ми гатимо, а вони йдуть, наче шляху у них назад немає. Ідуть на явну смерть, їх меншає, а вони далі йдуть, – дивується чоловік.

Така тактика нашому співрозмовнику є зовсім неприпустимою.  Він чув слухи про кадирівців, які начебто стріляють у спину, та стверджувати не може.

 

Найбільше Андрія шокувало те, що залишають за собою окупанти на звільнених територіях. Відступаючи, вони не забирають своїх трупів. Пакують у мішки, стягують на купи і… заміновують.

– Ми проїжджали попри завод неподалік від нас, бачимо – лежать чорні мішки з трупами, сморід – жахливий, – розповів військовий. – Розвідники нас попередили, що вони заміновані.

Для чого мінують, невідомо. Утім, зрозуміло, що уся ця гниль серед спекотного літа аж ніяк не є добривом для нашої землі. Швидше, навпаки – несе ще й екологічну небезпеку.

Хто, як не ми?

Працює підрозділ на виїздах. Якнайдалі від місць відпочинку. Працюють хлопці інтенсивно, та вихідні бувають також. У вільний від вогню час – перуть свій одяг, наводять лад, завжди підтримують чистоту, готують їжу. Від касетних снарядів захищають окопи.

У, здавалось би, тихому небі там часто літають ворожі безпілотники. Дрони іноді хлопці намагаються збивати автоматами, та, як виявилося, це зовсім не дієвий спосіб. 

У спокійній атмосфері їм доводиться бути пильними і обачними, бо небезпека може критися навіть в шматку сала, яке передав дідусь.

– На Донеччині нам запам'ятався чоловік, який відверто висловлювався, що не підтримує ЗСУ, а потім несподівано перекинув через паркан два шматки сала, – пригадує солдат. – Ми мали сумніви, тому викинули їх. А загалом, були люди, які хрестили нас, а були й такі, що казали: «войну прінєслі».

Із найбільш приємного у стосунках з місцевими пригадався лабрадор, який прибився до них на сході, коли працювали неподалік покинутого собачого притулку.

За більш як півроку інтенсивної роботи уже дуже хочеться додому, поділився  Андрій. Щоб морально відійти, виспатися. Та наразі їх немає кому замінити.

Патріот – з дитинства

Удома, у Тернополі, на Андрія чекають батьки. Саме вони свого часу заклали в душу ще маленького хлопчини глибокий патріотизм. Співрозмовнику захотілося щиро поділитися спогадами, як ще до проголошення Незалежності їздив з батьками у Кременець на живий ланцюг. Як в’їхавши в місто, а туди пробратися було майже неможливо – міліція  блокувала дороги, був вражений, як вздовж вулиць із двох сторін стояли люди живим тісним коридором, взявшись за руки. Дехто був з плакатами, були і з синьо-жовтими прапорами. Каже, що запам'яталося усе до найменших деталей, досі відчуває те бурхливе піднесення духу.

На Кременеччині він був не раз. Це батьківщина його мами. І ще одним яскравим і далеко не радісним спогадом виринає, як уже задовго після проголошення Незалежності нашу святиню – Почаївську лавру охороняли чоловіки у формах енкаведистів. Чи відчуває на собі відповідальність усе це змінити звідти, де він зараз, запитуємо. Авжеж, відчуває.

На завершення вітаємо зі святами, до яких уже жоден з українців не байдужий, і просимо берегти себе та  не смажити більше шашликів під градами.  А – куштувати їх із присмаком Перемоги, на яку ми всі так чекаємо!

P.S.: Після війни наш герой серйозно планує створити сім'ю. Вірить, що наш матеріал може цьому посприяти, адже наразі серце воїна вільне і готове піклуватися та кохати. 

 

Читайте також: Хорват приїхав з Португалії і став ангелом-охоронцем Тернопільської артилерії : 17:08:2022 - 20 хвилин Тернопіль (20minut.ua)

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі

15:25 Для всіх закоханих. У Тернополі з концертом виступить найяскравіший композитор і піаніст-неокласик Єгор Грушин 15:03 Як безкоштовно обміняти звичайні лампочки на нові LED у Дії: пояснюємо на пальцях play_circle_filled photo_camera 14:05 Сутенерку, яка переховувалася від правосуддя, розшукали правоохоронці Тернополя 13:32 У Тернополі щосереди відбуваються зустрічі для літніх людей Від читача 11:59 Топ 10 січневих вакансій та зарплат на Тернопільщині 13:02 Керівник Водоканалу заробив понад пів мільйона. А що з боргами підприємства? 12:10 Скільки коштує пообідати в їдальнях Тернополя? Ми промоніторили ціни 11:30 На Донеччині загинув Герой з Тернопільщини Андрій Крупський 10:50 Вперше у Тернопільській області медики виконали складну операцію на судинах мозку photo_camera 10:01 У дніпровському шпиталі помер Захисник з Тернопільщини Павло Теслюк 09:06 На Тернопільщині діє пілотний проєкт мобільних бригад вакцинації проти COVID-19 08:00 Сьогодні, 31 січня: Всесвітній день ювеліра 21:03 Мобільні роутери та навіть Старлінки: що можна купити у Тернополі, щоб мати хороше інтернет-з’єднання photo_camera 20:02 На Тернопільщині судитимуть 11 домашніх тиранів 19:30 Жителя Тернопільщини розшукують за підозрою в особливо тяжкому злочині 18:32 Два дні вибивали зізнання: в квартирі на Київській до смерті забили 69-річного чоловіка play_circle_filled 18:05 На Донеччині загинув Герой з Тернополя Ігор Гаврилюк 17:32 На Тернопільщині ускладнюється погода: поради пішоходам і водіям 17:05 Аби призначили пенсію, у 2023-му вже потрібно 30 років страхового стажу. Що робити, як немає й 15-ти? 16:15 Маленькі чортків’яни наколядували на дрон для військових
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up