Майстриня зі Збаража створює обереги для військових за традиціями січового стрілецтва та вояків УПА

• Намисто, гердани, кольє, силянки, кризи і котильйони створює народна майстриня зі Збаража Галина Михальська. Мамине ремесло перейняла і донька  Вікторія, ставши стипендіаткою Президента
• Галина Михальська — за освітою юристка, та тема народних прикрас зацікавила її настільки глибоко, що стала справою життя, якою займається уже понад 20 років. 

Передає досвід дітям

Спершу творчістю пані Галина захопилася на рівні хобі, а офіційно майстринею стала з 2008 року — відповідні посвідчення видавав Тернопільський обласний методичний центр народної творчості, а з 2018 року член Національної спілки майстрів народного мистецтва. 

Із 2009 року у Збаразькому міському комунальному будинку дитячої та юнацької творчості веде гурток бісероплетіння «Мистецтво нашого народу». Разом із дітьми розвиває, досліджує різні напрямки як народної, так і сучасної, новітньої візуальної творчості. Намагається подати учням матеріал максимально доступно, щоб зацікавити.  

— Техніки вишивки практикуємо на футболках, — ділиться секретами успішної роботи з дітьми, — адаптуємо суху програму, подаючи її, не як давнє і забуте, а сучасне, оновлене, живе. 

У Галини Михальської є три групи різного віку і періоду навчання по 12-15 учнів. 

Від весільної сукні — до Папи Римського

Поза основною роботою Галина Михальська створює намиста з натурального каміння і прикраси з бісеру. Почалося все з власної весільної сукні, яку Галина вирішила вишити бісером. 

Згодом цікавилася походженням прикрас, з особливим трепетом ставилася до родинних реліквій. Створює репліки давніх зразків мистецтва, реставрує прикраси. За такою послугою звертаються до Галини Михальської чимало людей, які зберегли чи придбали цінну спадщину. Якось попросили відновити лемківську кривульку. Це була дуже цінна, делікатна робота з дрібного бісеру. Цю річ майстриня порадила замовниці залишити як реліквію, натомість створила репліку. 

Тоді вона вперше плела такий непростий витвір. 

— Працювала над кривулькою більше місяця — виріб мав комірець-стієчку, яку потрібно було плести окремо, — ділиться спогадами про новий набутий досвід пані Галина, — тоді вкотре переконалася, що бісероплетіння дає широкий спектр можливостей.

Серед найоригінальніших замовлень наша співрозмовниця згадала портрет Папи Римського — Івана-Павла ІІ. Майстриня вишивала його бісером, створивши схему за фото. Це був подарунок за кордон. 

Прикрасам — 400 років

Галина Михальська поділилася своїми дослідженнями, як колись наші предки діставали матеріали, щоб створювати такі шедеври. Виявляється, до окупації України московитами упродовж минулих століть, українці мали усі можливості для культурного і естетичного розвитку. Бісер колись кочівники привозили з Венеції разом із перлами, намистом, відтак кожен регіон мав свої особливості, кольористику, орнаменти. 

— Бісер почали виробляти у 16-17 століттях, вироби з нього ширилися на Закарпатті, Гуцульщині, Бойківщині, у нас, на Поділлі, переважали корали, баламути, а також видували скляні намистини,  — розповідає майстриня. — Інформація з роками викривлювалася, наприклад, бойківські силянки називали кризами, адже криза з німецької — коло, у лемків це — кривульки, таке значення пішло з польських говірок.

Намисто — ознака статусу

Кожна наречена колись обов'язково мала своє намисто. Ця прикраса, за словами майстрині, була ознакою достатку дівчини. А якщо ще декілька низок, то вартість такого багатства прирівнювалася до вартості кількох корів. 

— Іноді намисто було таке, що можна було ціле село купити за нього, — переповідає свої дослідження пані Галина. — Бідніші мали по одній низочці, заощаджували кошти роками, купували по декілька намистин, щоб її зібрати, а у багатодітних сім'ях, де було по 10-12 дітей, наречена позичала намисто на весілля, бо всіх забезпечити приданим було важко. 

Було у небагатих і керамічне намисто, але через свою недовговічність не збереглося до нашого часу. Також альтернативою коралу та баламутам була смальта — сплав пластмаси і скла — та каучук. 

Корал мав різну форму і насиченість кольору, розповіла нам майстриня. Звісно, дорожчим був великий, гладкий та темно-червоний. Подекуди і різьблений — дуже дорогий. Баламути, тобто перламутрові намистини, створені з мушлі, були дешевші, але також свідчили про статус.   

Принесли чотири тисячі доларів

Зараз старовинний корал вартує 30-40 доларів за грам, сучасний — не такий дорогий: низочку 40 см можна придбати за 400 грн, але із сучасними можливостями його можуть дофарбувати, уточнила пані Галина. 

Пригадала також, як їй на реставрацію принесли намисто, оцінене у чотири тисячі доларів. Каже, що дуже хвилювалася, поки перенизувала, адже старі намистини іноді бувають крихкими. 

— Уявляєте, принесли і залишили мені чотири тисячі доларів, спати не могла, так хвилювалася, — пригадує своє найдорожче замовлення майстриня.  — Це було півкілограма старого коралу, 16-18 низок, з нього я зробила два намиста. Дірочки у старих намистинах дуже тоненькі, колись намисто скріплювали кінським волосом, або провоскованою ниткою, вони позабивалися брудом. Тепер їх треба дуже обережно прочищати тоненькою жилкою, щоб не розколоти.

Давній корал Галина чистить, миє, додає фурнітуру, іноді трапляється намисто зі старою металевою фурнітурою, найчастіше — зі срібною. Її теж відновлює до вигляду нової. Чистить срібло, як і домашнє, розчином із зубною пастою. 

Обереги стрільців і упівців

Зараз найчастіше замовляють котильйони для військовослужбовців. 

Цю традицію потрібно відновлювати, вважає пані Галина, тому створює  їх на гуртку, розповідаючи дітям, що котильйон здавна був оберегом українського воїна.  

Один із давніх зразків залишився у спадок майстрині від прапрабабусі.

Йому уже більше ста років. Виготовлений із дрібного бісеру, тактильно приємний, якісно сплетений, кольори — яскраві.      

— На жаль, інформації дуже мало, бо в радянські часи усе замовчували, вироби заховували, боячись покарання, тому так і не встигла розпитати, — розповідає Галина Михальська, —  відомо лише, що котильйони робили для хлопців, які йшли в армію.

Згодом пані Галина зробила декілька копій-реплік старої родинної реліквії, а зараз отримує чимало замовлень, адже дівчата, як і колись, передають котильйони Захисникам. 

Кріпиться прикраса зліва на грудях у військового і служить для нього оберегом. А традиція виготовлення котильйонів зародилася в Західній частині України. 

— Цей оберіг дарували дівчата хлопцям під час танцю «котильйон», звідси й  назва, — уточнила пані Галина. — Поширився під час Першої світової війни і Визвольних змагань з часів українських січових стрільців до армії УНР та УГА. Найбільш масове використання котильйона припало на 40- ві роки минулого століття серед вояків УПА і ОУН. 

Кротильйони робить і 12-річна донечка майстрині Вікторія. Вона щиро зацікавилася творчістю мами. Один з таких виробів був у переліку робіт, поданих на призначення Президентської стипендії, яку вона отримувала упродовж року. 

Читайте також: Майстриня з Чорткова плете шедеври з лози для всього світу

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.