Майже два роки шукали в лікарнях, серед полонених. Історія воїна Назара Кріля, який повернувся «На щиті»

Рік і дев’ять місяців воїна Назара Кріля вважали безвісти зниклим. Цей час для його сім’ї був нескінченно болючим, сповненим страху й тривоги. Рідні вірили, що їхній захисник обов’язково повернеться, але після обміну тіл його упізнали за ДНК. 5-річна донечка важко переживає втрату та повторює: «Мамо, я не хочу татка-Героя, нехай просто буде поруч».

 

29-річний Назар Кріль – родом з Тернополя. Тут проживав разом з дружиною Юлією та маленькою донечкою Вікторією. За фахом – географ та правознавець, а з 2015 року працював інспектором у підрозділах патрульної поліції. Тернополянин захоплювався автомобілями, обожнював природу та мріяв про розвиток туризму на Тернопільщині. 

Надійний товариш, люблячий син, батько та чоловік, справжній патріот України – саме так про загиблого відгукувалися присутні на панахиді. Вони до останнього вірили, що Назара знайдуть серед полонених, але дива не сталося… Третього лютого 2025 року з ним попрощалися назавжди, проте він продовжує жити у серцях батьків, дружини та доньки. 

У пам’ять про свого коханого чоловіка, тернополянка Юлія Кріль погодилася більше розповісти про його мрії, життя та службу. 

Родина – найбільший його скарб 

24 лютого – символічна дата для подружжя Кріль. Саме у цей день 2018 року розпочалася їхня історія кохання. Юлія згадує: одразу відчула, що Назар – той чоловік, з яким готова бути все життя. Він – добрий, веселий та надійний, а ще найбільше у своєму житті цінував родинне тепло та затишок. 

– Після дев’яти місяців зустрічань запропонував поїхати до батьків, щоб прикрасити ялинку. Ми все робили разом, а потім Назар пішов у справах. Коли його батько звертається до мене: «Юлю, а що то відбувається?» Я обертаюсь, а там – мій коханий з квітами, обручкою. Я не очікувала, але була приємно вражена. Вже потім він зізнався, що це для нього важливий крок і хотів, щоб поруч були тільки найрідніші люди. Звичайно, що я йому відповіла: «Так», а на моє 20-річчя зіграли весілля, – розповідає з посмішкою на обличчі дружина загиблого захисника.

 Найприємніше очікування для молодого подружжя – народження донечки Вікторії. Назар підтримував дружину на пологах, першим взяв маленьку доньку на руки та постійно піклувався про своїх дівчат. Пані Юлія говорить, з роками стосунки тільки міцнішали, а чоловік намагався зробити все можливе, аби бути підтримкою та опорою.

Весь вільний час захисник присвячував родині. Улюбленим місцем для них був Тернопільський став, де проводили спільні вечори, подорожували і за межами області. А у вихідні – у рідний Протянин, щоб обійнятися з батьками, щоб просто побути разом чи допомогти. 

– Назар був єдиним сином у родині. Тато Юрій, мама Тетяна дуже тішилися сином. Він ніколи не відмовляв їм, допомагав. Найбільше любив, коли на свята збиралися всі за одним великим столом, були спогади з дитинства, мріяли, ділилися планами на майбутнє. Він казав мені: «Юлю, побудуємо свій комплекс відпочинку з будиночками, будемо розвивати Тернопільщину, я возитиму туристів у нашій неймовірні місця». Якби ж ми тоді знали, скільки біди буде попереду, скільки сліз, – каже дружина загиблого захисника. 

«Мусиш прийняти мій вибір»

Тему повномасштабного вторгнення подружжя Кріль обговорювали ще за кілька місяців до початку. Назар одразу попереджав дружину, що візьме до рук зброю, а їй давав настанову – вберегти донечку від війни. 

– Я відганяла погані думки, але 24 лютого 2022 року коханий розбудив мене, повідомив про початок і дав час на зібрання необхідних речей. Мене та тоді ще дворічну Вікусю відвіз до батьків у Пронятин. Там разом з батьком сказали, що йдуть до військкомату, – згадує тернополянка Юлія. – Ми з мамою благали їх почекати, адже невідомо, що відбувалося, не було амуніції, зброї. Натомість їхнє рішення було твердим…І тепер розумію, якби не Віка, то я пішла б за ними. 

Назара Кріля розподілили до 105-ї бригади 82-го окремого батальйону. Він пройшов додаткове навчання та разом з побратимами вибивали ворога на Сумському, Харківському напрямках. Доки чоловіки воювали – жінки були підтримкою в тилу. Вони відкривали збори на тепловізори, допомагали купувати автівку на фронт та готувати консервацію для захисників. 

– Коханий купував найкращу амуніцію, необхідне обладнання, автівку. Ми його підтримували, бо розуміли, що йдеться про безпеку, про життя, – каже пані Юлія. – Аби Назар з татом хоча б трохи відчули тепло домівки, то ми робили для них консервації, передавали на фронт. Я ніколи не консервувала, але для нього навчилася. Вони дуже тішилися, це давало їм сили боротися далі, вони відчували, що на них чекають вдома. 

За рік і три місяці служби Назар Кріль приїжджав додому двічі: у серпні 2022 року та у лютому 2023 року. Завжди усміхнений та з квітами для своїх дівчат. Попри сильні обстріли ворога, складні завдання, втому та недоспані ночі, він завжди переконував родину, що все добре. 

– Пам’ятаю, сказала Вікторії, що тато має приїхати…Вона від дверей не відходила, так чекала на нього. Як вона тішилася квіточкам від нього, як вона обіймала та цілувала свою найкращого татуся. А зараз я дивлюсь на нашу маленьку дівчинку і розумію, як вона на нього схожа – його очі, його характер. Назара немає, але для мене залишив свою маленьку копію, – говорить дружина захисника. 

Дива не сталося…

14 травня 2023 року Юлія Кріль вирушає на Харківщину, аби обійняти коханого. Тоді вона і гадки не мала, що ця зустріч буде останньою, а попереду майже дворічне очікування зі статусом «безвісти зниклий». 

– Назара мали відпустити на кілька днів, але вже ввечері 14 травня повідомили, що чекають на позиціях 15 травня о 05.00. Я засмутилася, але він заспокоював і обіцяв, що невдовзі побачимось. Він ніколи не казав мені про смерть, про загибель. Навпаки мріяв про наше життя після війни, як подорожуватимемо, що треба реалізувати. 16 травня я поверталася додому і тоді отримала від нього останнє повідомлення. Більше на зв’язок він не вийшов, – каже Юлія Кріль. 

Наступного дня родині повідомили, що захисник не повернувся з позицій. Їм надали алгоритм, як діяти у такому випадку та куди звертатися. Військкомат, Нацполіція, Координаційний штаб – родина Назара оббивала пороги всіх інстанцій. Паралельно шукали інформацію у ворожих телеграм-каналах та здавали аналіз ДНК. У пошуках родина провела рік і дев’ять місяців… 

– 31 травня 2024 року повернули в Україну понад 200 тіл загиблих захисників, а вже у вересні мамі Назара повідомили, що є збіг. Додатково попросили, щоб аналіз здали донька та батько, які також збіглися з переданим тілом. Нашій родині важко було прийняти цю інформацію… Особливо батьку, адже він теж 17 травня 2023 року перебував на позиції на Харківщині, і йому одразу не повідомили про зникнення сина, він досі вважає, що інформація про смерть – помилка, – крізь сльози говорить дружина. 

Маленька Вікуся все відчувала, вона постійно плакала і питала за татка: «Мамо, де мій татусь», «коли татусь подзвонить», «можливо йому треба купити телефон, щоб він міг дзвонити». Зі слів дружини Юлії Кріль, донька болюче сприйняла інформацію про загибель батька. 

– Я пояснювала доньці, що наш тато загинув, захищаючи нас від ворога, що він – наш Герой і тепер живе на небі, оберігатиме нас звідти. Вона сильно плакала і повторювала мені: «Мамо, я не хочу татка-Героя, нехай просто буде поруч». Боляче чути ці слова від маленької дитини, але я маю зробити все, щоб вона мала щасливе дитинство, щоб у неї залишились тільки найкращі спогади про Назара. Ми часто переглядаємо його фотографії та відео з фронту, вона надсилає йому повідомлення та голосові. Боляче розуміти, що він більше ніколи не відповість на них, – додає дружина загиблого. 

Назара Кріля поховали на Пантеоні Героїв у Тернополі, його родина вчиться жити у новій реальності – без коханого чоловіка, батька й турботливого сина. Нині вони збирають інформацію для петиції, аби присвоїти йому звання Герой України. 

Читайте також:

Як тернопільська волонтерка на псевдо «Відьма» супроводжує героїв «На щиті»

Тернополяни прощаються із Віталієм Ременцем, який загинув внаслідок влучанння ворожого дрона

Ховають через майже два роки після загибелі. Тернопіль прощається з військовим

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.