Як тернопільська волонтерка на псевдо «Відьма» супроводжує героїв «На щиті»

За фахом – бухгалтерка, а за покликанням душі – водійка! Знайомтесь, тернополянка Оксана Перняк. Чи не щодня жінку можна побачити біля моргу, уже рік вона зустрічає та перевозить воїнів «На щиті». 

З Оксаною Перняк зустрічаємося на Тролейбусній, де розташований морг. Жінка одразу приїжджає за кермом мікроавтобуса «На щиті», паркується біля входу і каже медикам, аби ті підготували труну й тіло полеглого Захисника. Віталій Сало загинув 31 січня на Сумщині. 

Під час спілкування з журналістами водійка встановлює світлину полеглого воїна на лобовому склі, аби пересічні тернополяни знали в обличчя того, хто віддав своє життя за незалежність України.  Тишу перериває плач рідних зі словами молитви та прощання. Поки вирішують питання з документами, маємо час на спілкування. 

Це поклик душі

Оксана Перняк – білявка у вбранні оливкового кольору, на кофті має шеврон українки, яка ховається за маскою відьми. Їй 42-роки і вона веде активний спосіб життя: встигає волонтерити, працювати та приділяти час улюбленій родині.

На неї завжди чекають чоловік Володимир, два сини: 8 та 22 роки, а також троє котів. Тернополянку, певно, знають багато місцевих, адже вісім років поспіль працювала водійкою тролейбусів. Найчастіше пані Оксану можна було побачити за кермом машини №10 чи №11. 

– Маю диплом бухгалтера, але жодного дня не працювала за фахом. Я люблю все, що пов’язано із транспортом, за кермом вже майже 20 років. У мене тато був водієм, чоловік також кермує автобусом, вони завжди підтримували, пояснювали, допомагали. Мені подобалася робота водійки тролейбуса. Така у нас родина – водіїв, – розповідає пані Оксана. 

До ініціативи супроводу та перевезення полеглих воїнів тернополянка долучилася взимку 2024 року. Спочатку їхала у колоні на власній автівці, а згодом сіла за кермо мікроавтобуса «На щиті». Погодилася без зайвих сумнівів, адже вважає це можливістю подякувати загиблим за мужність та віддане життя. 

– Наші водії час від часу їздять на Схід, а в цей період хтось має перевозити загиблих тут. Я побачила, що дійсно не вистачає рук і запропонувала свою допомогу. Спочатку морально було складно, бо ще мала важку хворобу і, можу сказати, що такими супроводами від неї ховалася, – згадує водійка. – Звикнути до цього процесу неможливо, тому вчуся переключати свої емоції, відволікатися. Бо ви уявіть, що треба зробити три-чотири супроводи на день, я їду за кермом, це теж велика відповідальність. Перевезення полеглих – не робота, а поклик душі. Бо за роботу платять, а тут ти нічого не отримуєш, лише можеш віддати.

Між волонтерами Оксана Перняк має позивний «Відьма», відповідний шеврон носить не лише на одязі, а й схожими наліпками позначила власну автівку. 

– Чому саме «Відьма»? Бо останні три роки я займаюсь тарологією та езотерикою, надаю консультації людям. Зміна професії ніяк не пов’язана з трагічними подіями у житті, я просто зацікавилася і вирішила спробувати. За ці роки пройшла фахові навчання, відкрила ФОП і працюю офіційно. Пам’ятаю, як тільки почала цікавитися езотерикою, то чоловік подарував мені кота породи сфінкс. Він жартував, що кожна «Відьма» повинна мати кота. Згодом ми до пари купили ще одного сфінкса, а напередодні 2025 року я знайшла безпритульну чорну кішку, вирішила залишити її собі, – посміхається пані Оксана. 

За рік тернополянка навчилася поєднувати родину, роботу та волонтерство. Вона каже, часу на хобі, захоплення не вистачає, інколи навіть доводиться відтерміновувати консультації, якщо велика кількість супроводів на день. Родина розуміє та підтримує її. От наприклад, чоловік у власні вихідні може поїхати на супровід. 

– Якщо я маю вихідний, і Оксана просить мене супроводжувати полеглого воїна, то збираюсь і їду. Нині вона кермує мікроавтобусом «На щиті», а я просто у колоні на особистому авто. Робимо спільну справу, бо всі мають пам’ятати тих хлопців та дівчат, які нас захищають, – каже Володимир Перняк.

Не всім потрібні поради 

Поруч з пані Оксаною є два пасажирських місця, які просякнуті болем, тугою та слізьми…Адже саме тут сідають найближчі полеглих захисників. Батьки, дружини, сестри, діти – вони хочуть востаннє проїхатися поруч зі своїми рідними. Водійка не заперечує, за потреби може навіть підтримати, але не всі готові слухати, інколи хочуть просто виговоритися. 

– Дуже важко підібрати слова у такий момент, я намагаюсь щось говорити, але не всі хочуть слухати. Люди у своїх думках, у своїх переживаннях. Якщо говорять до мене, то я обов’язково відповідаю, підтримую діалог, – говорить водійка. – Наприклад, цього разу дружина дивилася, скільки людей вийшли, щоб в останню путь провести її чоловіка. Бували випадки, що дружини спочатку плакали , а потім ділилися спогадами, як вони разом відпочивали, що встигли зробити за спільне життя. Спогади зігрівають, люди заспокоюються. 

На годиннику 14.00, десятки людей сідають до автівок з прапорами й рушають від моргу на Тролейбусній. Колону супроводжують патрульні, мікроавтобус з тілом полеглого Віталія Сала, якою кермує Оксана Перняк, їде всередині колони. 

– Є група, орієнтовно 15 людей, які постійно долучаються до супроводу захисників «На щиті». Також – я, знайомі, побратими, друзі, родичі, колеги загиблих. Бували випадки, коли одного полеглого проводжали до 30 автівок, мотоциклів. Попередньо ми всім розповідаємо наші правила: швидкість 15-20 км/год, їдемо по парах, хто перед автівкою «На щиті», то обов’язково повинен мати два прапори. Відстань між машинами чотири-п’ять метрів, – каже Оксана Перняк. 

Будного-Винниченка-Миру-Дружби-Руська-Хмельницького-Злуки-Тарнавського-Злуки-15 квітня-Протасевича-«Дім Печалі» – колона їде за заздалегідь затвердженим маршрутом. Кожен окремо узгоджується з куратором та рідними загиблого. За потреби зупиняються у дворі, де проживав загиблий, а також біля закладів, де він навчався. На один супровід витрачають від 30 хвилин до півтори години, все залежить від маршруту. 

– Родина Віталія Сала просила, щоб ми заїхали у двір на Дружбі, а також зупинилися на Тарнавського. Ми ніколи нікому не відмовляємо, бо вони домовляються із сусідами, щоб ті попрощалися, а з навчальних закладів виходять працівники, учні, студенти. Вони віддають шану, дякують за захист, – додає пані Оксана. 

Оксана Перняк – водійка з 20-річним досвідом, проте на Схід чи в інші області за полеглими воїнами вона не їздить. Каже, що чоловіки-волонтери бережуть її і дякують, що завжди допомагає тут, на місці. Натомість за потреби вона готова долати більші відстані. 

Будьте людьми…віддавайте шану

Десятки автівок, маршруток, тролейбусів зупинилися на вулицях Тернополя, аби зустріти «На щиті» Віталія Сала. Дорослі та діти виходили з транспорту, ставали навколішки, плакали, молилися. 

– Я вважаю, що кожна людина повинна зупинитися і віддати шану полеглому захиснику. Гідно провести – найменше, що можемо зробити для них та їхніх родин. Якщо є водії для автівки «На щиті», то я сідаю за кермо своєї й обов’язково долучаюсь до супроводу, – продовжує тернополянка. 

Під час супроводу Оксана Перняк намагається ще й фільмувати все на відео та публікувати у соціальних мережах. Так вона залишає пам’ять про тих, хто віддав своє життя за спокій, незалежність та Перемогу нашої Батьківщини. 

Також у телеграмі є канал, де куратор супроводу «На щиті» повідомляє про час, місце зустрічі полеглих військових. Долучитися може кожен, розклади шукайте за посиланням. 

Місія «На щиті» працює на волонтерських засадах. Автівки для перевезення полеглих військових, паливо та за потреби ремонт транспорту забезпечує благодійний фонд UA Freedom. Також небайдужі допомагають донатами або передають талони на паливо. За що волонтери дуже вдячні. 

Читайте також:

Ховають через майже два роки після загибелі. Тернопіль прощається з військовим

Тернополяни прощаються із Віталієм Ременцем, який загинув внаслідок влучанння ворожого дрона

«Зупинись і вшануй»: у Тернополі перекрили дороги, аби нагадати про загиблих

«На щиті» повертається тернопільський захисник Роман Довгалюк

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.