«Врятувала молитва, яку написала мама»: кіборг Маестро про пекло в Донецькому аеропорту

• Ярослав Гавянець (позивний "Маестро") — наймолодший кіборг з Тернопільщини. У Збройні сили України він пішов у 21 рік. Далі було тижневе пекло Донецького летовища та пекло Донецького аеропорту. Тоді наші вистояли... не встояв бетон.
• У День вшанування захисників Донецького аеропорту, який відзначають сьогодні, 20 січня, чоловік розповів, що врятувало його від смерті та за що зараз він найбільше вдячний Богові.
• В цей день побратими їдуть на могили до кіборгів. Хто куди — в Львівську область, в Київську, в Донецьку...

" Хтось має робити так, щоб все в нашій країні було чесно, щоб розбудовувати її. Тому, я збираюсь іти працювати в правоохоронні органи", — говорить Ярослав Гавянець. І додає, що чесно жити — це те, що може робити кожен. Після повернення із Сходу чоловік зізнається, що життя переосмислив. 

Ярослав відслужив строкову службу, потім контрактну. Перед початком Майдану  звільнився. А коли розпочалась війна на Сході, сам прийшов у військкомат і попросився на війну, щоб  повернутись назад "до своїх хлопців".  Спочатку боронив кордони  в Костянтинівці Донецької області, пізніше – в селищі Водяне. Звідси 14 січня 2015 року потрапив у Донецький аеропорт. 

Чоловік каже, що з плином часу вже стерлась частина спогадів про той страшний день, але є моменти, які він запам'ятає на все життя.  З трепетом в голосі він згадує імена побратимів, які тепер боронять небесні кордони...

— З чого почалась Ваша війна? 

— Вкінці листопада 2014-го року побили студентів. Вже 1 грудня я був Києві, приїхав на Майдан. Ще до Майдану я служив на контракті у 80-ій бригаді, в 2012 році звільнився. А коли почалась війна — мої хлопці поїхали на Схід і я не міг залишатись тут. 

— Пане Ярославе, чому вирішили іти служити в момент, коли можна було залишитись осторонь?

— Після Майдану я зразу пішов у військкомат. Але мені сказали, що ще поки не треба. Служити я пішов у третю хвилю. В той момент хлопці, з якими я служив, пішли на війну. Багато з них загинуло. Совість не дозволила залишитись вдома. Я просто не міг... не мав морального права. 

— Ви повернулись у свою бригаду?

— Так у 80-ту бригаду, але не той батальйон, де мої хлопці служили. Спочатку були навчання на полігоні, бо 5 вересня підписали перемир'я і ми не знали що робити і як далі буде. Два місяці ми були на полігоні, а в листопаді нас відправили в Костянтинівку, потім в грудні ми почали виїжджати на Водяне, Піски та в аеропорт. 

Після падіння башні аеропорта, нас відправили на підсилення в термінал. Там розпочались масові штурми "сєпарські". 

— Ви так добре пам'ятаєте ті моменти, чи не стерлись вони за ці роки?

— Та, звісно, все стирається з часом. Дещо плутаю, але насправді, це забути не можливо. Це вже на все життя.

— Ви розповідали журналістам, що під час цих боїв чудом залишились живим... 

— В мене просто була з собою мамина молитва. Щоправда, я вже пізніше про це дізнався. Мама мені молитву від руки переписала. Я її дістав з кишені вже в полоні. Прочитав там, що той, хто носить цю молитву біля себе, ніколи не загине "несподіваною смертю і ніяка отрута його не візьме". Коли підірвали термінал з 50-ти людей залишилось 16. Я лишився збоку на фундаменті. Пішов покурити. А хлопці, які були метр біля мене, провалились  і їх накрило зверху поверхами. Я зрозумів, ця молитва мене врятувала.

— Як ви потрапили в полон? 

— Два дні в аеропорту нас було 16 і чотири автомати на всіх. Було вісім важких поранених, з них п'ятеро померло. Ми вночі ще відстрілювались, потім старшина прийняв рішення про те, що треба рятувати поранених. Ми хотіли відійти з пораненими. Сепаратисти не хотіли на ці умови йти і сказали здаватись в полон. 

— У 2015-му наші журналісти писали про те, що Ваш батько готовий був піти у полон замість вас, то ви йому завдячуєте поверненням? 

— Тато тоді знав, що я в терміналі і він знав, що в нас ситуація недобра, поїхав в Харків, чекав мене, бо думав, що я буду в госпіталі, але не знайшов мене. Я не виходив на зв'язок. Думали рідні, що сталось найгірше. Потім в інтернеті тато побачив відео, де я в полоні. Він тоді казав «Знаєш, я втішився. Втішився, що живий. Мені легше стало. Я хоч знав, що щось можу зробити». Він підняв журналістів, казав, що готовий йти замість мене. Записав звернення до Захарченка. Далі бойовики вирішили зробити акцію обміну. 

Читайте також  "Кіборга Ярослава Гавянця звільнили з полону!"

— Яка думка була, коли повернулись?

—  Я перший час після полону був «в космосі». Я не вірив, що все так швидко пройшло, бо люди сидять і по півроку. Найперше я поїхав дізнатись чи можна хлопцям допомогти. Воли всі вийшли за півроку. 

— У вас  позивний «Маестро». Чому? Чим зараз займаєтесь?

—  Я вчився зараз на актора театру і кіно в Харкові. Тому так. Зараз вже відійшов від театру. У мене дві донечки народилось. Я майже рік працював інспектором державної муніципальної варти, а місяць тому змінив місце роботи і працюю юристом в одному з управлінь Чортківської міської ради.

— Чому ви стали юристом?

— Та тому, що маю загострене почуття справедливості. Я хочу Україну розбудувати, хочу щоб тут всі мали рівні умови, а люди... нехороші були в тюрмі. Хтось мусить це робити. Хто як не ми? В нас все йде до кращого. Молоде покоління воно вже інше, воно краще. 

Довідка 

У ніч з 16 на 17 січня 2015 року до нового терміналу ДАП прибуває підкріплення від 90-го окремого аеромобільного батальйону у складі 15 осіб,  які одразу вступають у бій. 17 січня кіборги відбили в бойовиків частину території аеропорту, завдавши їм втрат, евакуйовано 23 поранених українських бійців та вивезено тіла трьох загиблих.

20 січня 2015 року бойовики  підірвали колони, які тримали перекриття аеропорту.

Саме 20-го січня зафіксовано найбільші втрати серед українських захисників під час оборони ДАП  – загинув 41 військовослужбовець Збройних Сил України. 

Власне, 20 січня 2015 року завершилася оборона летовища. А тому цей день вважається завершенням героїчної оборони аеропорту.

Уже 21 січня 2015 року сили АТО почали вихід з ДАП через руйнування об’єкта.

З огляду на хронологію подій тих днів, керівництвом Збройних Сил України ініційовано відзначення Дня вшанування захисників Донецького аеропорту щороку саме 20-го січня – у день, коли завершилася оборона, а Україна водночас втратила у ДАП найбільше своїх синів.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.