"Ми не повинні забувати те, що відбувалося на Майдані". Спогади очевидців

"Ніхто з нас не забуде цей рік. Я пам'ятатиму його з двох причин: навчився ненавидіти кров і навчився любити людей. Найцінніший ресурс - ті, що навколо. Не має значення, хто проти тебе, якщо поруч з тобою вірні люди. Вірні - бо праві. Вірні - бо не зрадливі. Вірні - бо до переможного кінця. Дякую вам усім за вас! – так підписав хірург з Тернополя Юрій Свідерський одну з фотографій 2014 року, зроблену на Майдані

Протистояння на Майдані були лише початком війни за Незалежність України, яка триває досі. 18-20 лютого 2014 року стали переломним моментом в історії країни. Каски, шини, щити, бруківка, полум’я, сміливі українці, які гинуть від куль снайперів та вибухів гранат... Ми не повинні забувати те, що тоді відбувалося. Герої нашої публікації були на Майдані у різний період. Те що пережили і побачили там, запам’ятають на все життя.

Отримав кульове поранення

Тернополянин Богдан Брич був на Майдані від 30 листопада 2013 року, коли побили студентів  до важких лютневих днів 2014 року, коли відбулися масові розстріли Героїв Небесної Сотні.

- Постійно там був, декілька разів їздив до дому змінити одяг, помитися, переглянути новини, - розповідає чоловік.- Пам’ятаю добре Водохреще,  коли був сильний мороз, а на людей лили воду з водометів. А потім 18, 19, 20 лютого - найважчі дні.

18 лютого Богдан Брич був поранений на Розі вулиці Інститутської і Кріпосного провулку.

- Я отримав кульове поранення в голову, але ще до 20 лютого  перебував на Майдані, - ходив на перев'язки в Михайлівський собор, де був розгорнутий польовий госпіталь, - розповідає чоловік. - Пізніше мене привезли до Тернополя, доставили у лікарню. Виявилося, що у мене є осколки, була операція...

На Майдані відчувалося єднання людей, нації, розповідає пан Брич.

- З одної сторони було страшно, і я ніколи не повірю тому, хто розказував що він не боявся, бо боялися всі, - каже він. - Я на свої очі бачив перших трьох загиблих. Тому було страшно, але було розуміння того, що в наших руках зараз майбутнє України і треба було йти до кінця. Адреналін зашкалював, можливо через те я і не відчував болю. Дехто з хлопців мав бронежилет, але не було точно зброї. Я  особисто не бачив і сам не мав, хоча я мисливець і мав на той час дома вогнепальну зброю. Але я не брав її, я розумів що це мирна акція. Було багато протистоянь, було багато тітушок. Вони всі були в однакових касках, однаково одягнуті, з однаковими кийками. У них до речі, була зброя, і неодноразово лунали постріли з їх боку. Вони кидали димові шашки і шумові гранати, на яких були замотані скотчем  металеві предмети, і багато хто з майданівців постраждав  саме від них.

Нині Богдан Брич сільський староста у Гаях Шевченківських.

-  На мою думку, в боях на Майдані зародилось справжнє демократичне суспільство, - розповідав він раніше у інтерв’ю «RIA плюс» і "20 хвилин". А після Майдану почались постреволюційні будні – потрібно було вичищати ті авгієві стайні. І я прийняв рішення починати зі свого маленького села. Взявся за непросту роботу. Запроваджую ті процеси і речі, всі ті речі, які притаманні демократичному органу самоврядування.

Кожен здавався підозрілим

Роман Чихарівський поїхав на Майдан студентом. Він не був на Майдані у період найважчих протистоянь, але те, що бачив його дуже вразило.

- Може, це буде дивно, але я поїхав на Майдан швидше з інтересу. Ми тобі були студентами і було цікаво, що там відбувається, - розповідає хлопець. - Думаю, що багато молоді таким керувалась. Про небезпеку не думали. В мене чомусь було стійке відчуття, що мене це не торкнеться. Це був якийсь хлопчачий героїзм. Хоча я абсолютно поділяв всі ті цінності, за які боролися майданівці.

Перший раз Роман був на Майдані, коли ще не було жорстких протистоянь. Другий раз поїхав до Києва вже після масових розстрілів. Тоді була сильна напруга. Провів у столиці півтора тижня.

- Ми тоді записалися в сотню Самооборони. Ночували в Будинку вчених, який був забарикадований. В сусідньому будинку ночували беркутівці. У нас були нічні чергування, вони бачили нас, ми їх, і це було дуже напружено, - пригадує Роман. - Тоді чи то так здавалося, чи було насправді, але кожен здавався підозрілим. Якщо людина була в шапці і куртці, здавалося - це тітушка. Нам треба  було піти зустріти на вокзалі хлопця з Тернополя, який до нас під’їжджав. І ми разом з другом йшли і постійно озиралися , це була вже параноя якась. А ми ще мали синьо-жовті стрічки на одязі. І здавалося, поки ти зі своєю сотнею, ти в безпеці, а коли йшов сам, було страшно.

Роман пригадує, як вони ходили під Печерський суд, де судили євромайданівців. Їх  завдання було бити залізякою по щитах.

- Ми були замотані жовтими пов'язками нашої сотні. Ми сильно грюкали, щоб чинити тиск на суддів, які судили євромайданівців, - каже хлопець. - А з вікон будинків нас потайки знімали на мобільні різні люди. Пам'ятаю, як в той момент повз нас проїхав Беркут і вони нам показували середні пальці. Це було дуже цинічно і моторошно.

- Завдяки Майдану ми остаточно вибрали європейськість, це був похорон совка, - додає Роман. - А також це один з перших історичних моментів, коли люди об'єдналися, і не зважали на відмінності, - там були  україномовні, російськомовні, люди з абсолютно різними цінностями.

Робив перев'язки пораненим

Судинний хірург Юрій Свідерський був на Майдані кілька разів, починаючи з грудня до початку лютого.

- Я не застав найбільш активної фази 18-20 лютого, тому вважаю, що моя участь не була особливо значною, - каже він. - Я був на Майдані у доволі неприємний тиждень - 20-25 січня, коли були перші загиблі - Нігоян, Жизневський. Я тоді чергував зранку на Грушевського.  Мені найбільше запам’яталися 22-23 січня, коли були постійні сутички, коли Грушевського переходила по 20 разів із рук в руки. Тоді ж під вечір перший раз, але не останній в моєму житті по мені стріляли з тої сторони. Відповідно враженні залишила саме та пора.

Юрій Свідерський каже, що поїхав на Майдан, бо відчув, що може там принести користь.

- Купив сумку з перев’язувальним матеріалом і в режимі чергування патрулював Майдан і околиці, - каже він. - Доводилося помагати, але на той час це була лайтова версія. Травмовані були , але я не бачив вогнепальних поранень з нарізної зброї. Мої поранені переважно мали ушкодження від вражаючих елементів, які беркутівці спеціально прив’язували ізолентою до світлошумових  і димових гранат. Це були цв'яхи, уламки металу, які розліталися на осколки. У хлопців були посічені руки, ноги тіло.

Ми можемо по-різному ставитися до Майдану з особистісної точки зору, але з точки зору історії ми змушені визнавати, що Майдан - це поворотна точка, яка не менш важлива, ніж день здобуття незалежності чи щось подібне з масштабних подій в історії України, додає Юрій Свідерський. -.Це був початок війни за Незалежність, яка триває досі. Я вважаю, що позитивом Майдану є усвідомлення більшою активною частиною суспільства того факту, що народ є дійсно безпосереднім носієм влади в країні. І за потреби в наших руках є доля країни і ми цілком в силі змінити, повернути на 180 градусів той політичний вектор, яким нам нав’язує держава.

Читайте також: Судять вже 5 років. Тернополянин, який був поранений на Майдані, дав свідчення у суді над екс-командиром “Беркута”

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.