Жителька Тернопільщини безкоштовно віддала будинок переселенцям, які втікали від обстрілів

• Подружжя Чорноіваненків – переселенці з Нікополя, що на Дніпропетровщині. Через постійні обстріли рідного міста та кількох днів перебування у підвалі Валентина з Михайлом все ж таки вирішили зібрати базові речі та покинути власний будинок.

• Не зупинив пару навіть поважний вік, адже переконані, життя – найважливіша цінність.

Уже кілька днів пара мешкає у селі Залісся (Чортківський район). У розпорядженні мають приватний будинок та сад з городом. З нами діляться, на такий теплий прийом від місцевих жителів не очікували, адже розуміють, що чужі проблеми нікого не стосуються.

Тепла зустріч

–  Ми коли під’їхали на машині до будинку і стали виходити, то були приємно здивовані. Господиня оселі стояла і зустрічала нас хлібом з сіллю. Ми були такі втомлені, знесилені після потягу, з цими сумками і тут така зустріч. Одразу виступили сльози на очах. Не розраховували на таку турботу, бо ми зовсім чужі для них люди, – каже Михайло Чорноіваненко.

Попри те, що до повномасштабного вторгнення у будинку майже ніхто не мешкав, приміщення придатне до життя. Сумувати переселенцям односельчани не дають – постійно приходять знайомитись і пропонують допомогу.

–  Дзвоню мамі, а вона вже там з сусідами спілкується. Каже: прийшли знайомитись у перший же день. Всі такі ввічливі, чемні, пропонують допомогу. Розказали, де що знаходиться. Також завітала сільська голова, принесла одразу документи для оформлення статусу внутрішньо переміщених осіб та нарахування виплат. Приємно, що про моїх батьків так турбуються і вони не відчувають себе одинокими, – розповідає донька переселенців Тетяна Чернишова.

Сила соціальних мереж

Усе своє життя Валентина та Михайло прожили у Нікополі, активно працювали та облаштовували родинний будинок. Тож, якби не війна з російськими ракетами, про переїзд навіть не замислювались. Донька Тетяна ділиться, переїзд батькам дався не легко, але іншого вибору наразі немає.

–  Наше місто розташоване на березі Каховського водосховища. З вікон квартир нам видно вже місто Енергодар (Запорізька область) та неподалік Херсонщина. Попри те, що ці регіони, міста були окуповані російською владою, ми жили нормально. А ось з 12 липня почалося пекло. Окупанти встановили військову техніку і щодня пускали на наше місто до сотні ракет. Батьки категорично відмовлялися їхати, бо тут у них все. Але після кількох днів сидіння у підвалі, почали збирати речі, – додає вона.

Отримавши відмови від знайомих щодо влаштування батьків, Тетяна Чернишова написала пост-прохання у Фейсбук, а також почала розглядати варіанти житла за гроші. Натомість доля вирішила інакше.

–   Люди писали слова підтримки, але я розуміла, що більшість прихистків, будинків вже зайняті. То я домовилась їм про квартиру в Івано-Франківську і відправила з речами на потяг. За дві години до прибуття потягу пролунав телефонний дзвінок. Це була пані Марія з Тернопільщини, яка стала справжнім порятунком для моїх батьків. Вони все ж таки доїхали до Франківська, а вже потім їх завезли у файне село Залісся, – розповідає донька переселенців.

Сама жителька Тернопільщини Марія Царик не вважає себе волонтеркою. Розповідає, що після смерті батьків будинок стояв порожнім. Коли побачила у Фейсбук, що люди потребують допомоги, то не змогла пройти повз.

–   З початку повномасштабного вторгнення наш будинок був прихистком для переселенців з Борисполя. Вони жили три місяці, а потім повернулися додому. А це я просто переглядала Фейсбук і натрапила на пост пані Тетяни, де вона просила врятувати її батьків від обстрілів. Я спочатку написала їй, а потім зателефонувала і запропонувала будинок у Заліссі. Мене вразило те, що люди не виставляли жодних умов, просто хотіли врятуватись. Та ще як уявлю, що нам би так довелось бігти – мурахи шкірою. Це дуже страшно, – ділиться власниця будинку.

Родина Чорноіваненків мають змогу жити у будинку безкоштовно до перемоги України. Наразі вони забезпечені всіма базовими речами. Натомість Марія Царик запевняє, якщо потребуватимуть допомоги – усе зроблять разом.

Кажуть, що у темні часи добре видно світлих людей. Так і є. Попри війну і особисті проблеми українці готові простягнути руку помочі один одному. І поки ми підтримуємо один одного, доти ми надзвичайно сильні, і це коло не зможе розірвати ворог. Одна історія – приклад єднання. Давайте і надалі разом йти до Перемоги! 

 

Читайте також:

З ліжками, проте без каналізації та вентиляції. Ми перевірили, які укриття у дитсадках Тернополя

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.