«Наші кавуни не гірші за херсонські»: ветеран вирощує баштан на Бережанщині
Війна більшості громадян «вибила ґрунт з-під ніг» та кардинально змінила життя. Особливо її відчули ті, хто пішов захищати країну, і ті, хто був змушений залишити свої домівки. Але, як показали герої сьогоднішньої публікації, якщо не впадати у відчай, бачити майбутні перспективи та не боятися пробувати, навіть у складні часи й після важких періодів можна творити й здобувати.
Павло Бич — тернополянин, який у перші дні повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав ЗСУ — мобілізувався до 44-ї окремої артилерійської бригади. Там ніс службу майже чотири роки — до січня 2026-го. Після повернення додому чоловік долучився до родинної справи на Бережанщині — вирощування сої та злакових. Щось вирощували на своїй землі, щось — на орендованій у місцевих.
— Зараз ми загалом обробляємо понад 20 гектарів, — розповідає пан Павло. — У масштабах аграрної сфери це мізер. Але мої рідні десятиліттями працюють на землі, тут, у рідному селі Надрічне. Тому природно, що і я підтримую цю справу. Ті культури, якими займалися раніше, звичні для нашого регіону, а от кавуни, за які взялися цього року, — наш експеримент, який мав усі шанси провалитися, але здивував результатом і показав, що цей напрям треба розвивати.
Переселенець та військовий обʼєднали зусилля
Лише один гектар у Надрічному засаджений шістьма сортами кавунів. Ідея спробувати виникла у Павла та його партнера в цій справі Миколи Бабенка. Чоловік — вимушено переміщена особа. Жив і мав власну справу з вирощування та реалізації овочів на Донеччині. Через ворогів усе втратив.
— Миколу можна назвати фахівцем з овочівництва чи, у цьому випадку, вирощування кавунів, — говорить пан Бич. — Власне, ті саджанці, які ми висадили, виростив саме він. На гектар, якщо комусь цікаво, пішло понад 5 тисяч штук. Усе робили за технологією: висаджували під клейонку, з поливом, із широким міжряддям. Але був ризик, що праця зійде намарно. Висаджували наприкінці червня, тоді як на Сході країни саджають на початку місяця. Але завдяки родючій землі та погоді без аномальних збоїв наш прогнозований урожай, адже збиратимемо до середини жовтня, становитиме понад 15 тонн. Ідеальний показник — понад 30 тонн, але нагадаю: ми це робимо вперше.
Серед факторів, які зменшили врожайність, окрім пізньої висадки, — дощі, туман і люди.
— Тут живуть прекрасні працьовиті люди, — говорить наш герой. — Якби не їхня допомога з обробітком та збором, було б сутужно. Але були й випадки, коли хтось приходив на поле й збирав кавуни. Навіщо? Їхня ціна в нас у рази нижча за «магазинну». Зрештою, просто прийшли б і попросили — дали б доброго кавуна, а не за принципом «вирізаю декілька, відбираю спілі». Проблему вирішили — встановили камери з автономним живленням. Найбільша ж проблема — туман. Частина поля, де садили, розташована в низовині. Коли прохолодні ночі й на кавун лягає туман… Лягає туман, туман стелиться на підвіконня — аж пісня пригадалася (жартує. — Авт.). Рослина замерзає і вмирає. Ну і дощі. Коли кавун майже стиглий і набрав цукристості, зайва вода спричиняє дуже інтенсивний ріст, і він тріскає.
Ситуація через туман та дощі, до речі, була не дуже передбачуваною, адже в південно-східних регіонах такі випадки трапляються нечасто, а в наших краях кавуни все ще рідкісна культура.
З гектара зібрали 300 тисяч
Ліричний відступ Павла в розмові, до слова, вочевидь, навіяний самим розташуванням баштану. Село Надрічне та його околиці розташовані поміж лісів і на горбистій місцевості. З поля майже не видно хат, не чутно людей чи машин. Тиша, спів птахів, запах лісу, захід сонця, краплини вечірньої роси на травах.
— Це місце справді чарівне, — говорить ветеран. — На війні тиші бракувало. Як і цілих, не спалених лісів. Працюючи на землі, я відпочиваю. І процес, і довкілля, і розуміння, що продовжую родинну справу, — наповнюють. Ну і екологія впливає на самі кавуни: ми обережні з добривами, поливаємо чистою водою, ґрунт не має надлишку пестицидів. Ми декілька разів здавали кавуни на експертизу — і в нас усе з ними чудово. Наші кавуни не гірші за херсонські, і на ринку ви їх не відрізните.
Продукцію Павло з партнером реалізовують на Бережанщині й у Тернополі. Власних торгових точок не мають, тому здають кавуни на продаж. Ціна, за якою віддають продукцію, і ціна, за якою її купує кінцевий споживач, різняться в декілька разів. Але справа все одно вигідна.
— Ви запитували про витрати, прибутки, збут… Не буду виляти, а скажу, як є. Можливо, комусь це буде корисним, — розповідає Павло Бич. — Для вирощування на одному гектарі потрібно близько 100 тисяч гривень. Це і саджанці, і робота, і догляд, і збір. З поля, яке добре родитиме, можна отримати кавунів на 300 тисяч гривень, якщо рахувати за закупівельними цінами. Але цього року це не наш варіант. Із труднощів — кавун як культура потребує зміни місця висадки. Тобто наступного року тут він уже не виросте нормально. З переваг — ми можемо конкурувати з привозним продуктом, адже ми тут, на місці, й витрати на логістику не такі значні. Тому, переконаний, справа перспективна. Навіть розглядаємо варіанти самостійної переробки частини кавунів. Наприклад, квашені кавуни. Я такі на війні пробував і скажу, що це дуже смачно.
Сьогодні на баштані росте шість сортів: «Жако» — жовтий зовні та всередині, «Оранж Кінг» — жовтий усередині та смугастий зовні, «Балатон», «Вірго», «Тамерлан» — класичні, смугасті зовні та червоні всередині. Розмір ягід, як переконалися журналісти, залежно від сорту — від кілограма-двох до понад 10 кілограмів. Щодо смаку, то кавуни, які журналісти скуштували під час дегустації кожного сорту, соковиті, солодкі й ароматні.
— Ще думаємо над концепцією «дружнього поля» — аби люди могли приїздити сім’ями, побачити, який вигляд має баштан, посмакувати ягодами тут, на полі, відпочити від міського формату, обрати собі кавун додому, — ділиться Павло Бич. — Вірю, що все буде добре! І в нас, і у вас, і в України.
З питань співпраці, придбання кавунів або з корисними пропозиціями та порадами до Павла можна звернутися за посиланням.
Читайте також:
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
