Отримав опіки 56% тіла, пережив десятки операцій: захисник з Тернополя розповів, як відновлюється після фронту
- Тернополянин Ігор Скибиляк воював на Донеччині. Під час виконання бойового завдання військовий отримав опіки 56% тіла через ворожий обстріл. За здоров’я захисника боролися медики України та Бельгії, і лише завдяки їм здійснилася його мрія – перший взяв на руки новонароджену доньку Злату та зустрів їх із дружиною з пологового.
- Як нині почувається захисник, про що мріє та які плани на майбутнє – дізналися з перших вуст.
Вже понад рік захисник відновлюється після отриманих травм на передовій. У Бельгії йому пересадили шкіру, провели пластичні операції, а в Тернополі та Львові він проходить реабілітацію з фізіотерапевтами. Його дні розписані погодинно, та попри щільний графік йому вдалося знайти час для спілкування й поділитися своєю історією.
Треба їхати – хлопці чекають
За мирних часів Ігор Скибиляк займався облаштуванням і ремонтом дахів, встановленням мансардних вікон, а вільний час присвячував родині. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, тернополянин одразу записався до місцевої територіальної оборони, а з травня 2022 року долучився ще й до волонтерської команди, з якою їздив у гарячі точки, щоб передати військовим необхідне обладнання.
У травні 2023 року Ігоря призвали до лав Збройних сил України. Попередньо він пройшов навчання на українських полігонах і у Великій Британії, а згодом разом із побратимами воював на східному напрямку у складі окремої штурмової бригади, де його призначили оператором безпілотних літальних апаратів. Серед побратимів мав позивний «Криша».
– Він завжди радів, коли за допомогою дронів вдавалося уразити ворога чи його техніку. Постійно наголошував у родині та серед знайомих, що дрони полегшують роботу військовим, допомагають розвідати ситуацію на ворожих позиціях і не дають проскочити «засланцям». З нього брали приклад, він навчав «новеньких» літати на нулі й щиро радів їхнім успіхам. Донеччина стала для нього місцем війни, дороги якої він вивчив напам’ять ще під час волонтерства, – розповідає дружина Антоніна.
Рятують кожен міліметр шкіри
Ігоря Скибиляка відправили виконувати бойове завдання між двома населеними пунктами на Донеччині 18 серпня 2024 року. Саме в цей момент ворог скинув вибухівку. Чоловік втратив свідомість, а територія навколо нього спалахнула. Тіло зазнало опіків, тому до побратимів він вибрався лише на ліктях.
За життя тернопільського захисника боролися медики на різних рівнях – у Дружківці, Дніпрі, Києві, Львові, Польщі та Бельгії. Кілька місяців він перебував у реанімації та переніс десятки операцій.
– Спочатку лікарі проводили хірургічні втручання з м’язами, чистки, а вже далі пересаджували шкіру та робили пластичні операції на стегні. Бо мав глибоку рану до кістки, яка не загоювалася, тому медикам довелося підрізати м’язи та стягнути їх докупи. Щодо пересадок – орієнтовно 60–70% пересадили власної шкіри, решта – донорська. Так, було непросто, але лікарі завжди підтримували, передавали позитивний настрій, казали, що все обов’язково буде добре. Медицина у Бельгії на високому рівні. Наша родина дякує їм за все, що вони зробили, – розповідає Ігор Скибиляк.
У травні Ігор повернувся до України. Тут разом із тернопільськими та львівськими медиками взялися за реабілітацію.
– Кожен ранок розпочинається з фізичних вправ. Бо шкіра стягується, вона набагато коротша, ніж мала б бути. Відчутний біль, але поступово звикаю до нього. Фізичні та фізіотерапевтичні вправи виконую регулярно – це допомагає розтягувати шкіру та нарощувати м’язи. Медики працюють також із рубцями, але беруть окремі ділянки тіла, де немає надто великих пошкоджень. Попереду ще лазерне шліфування – будемо пробувати такі процедури, щоб потрохи прибрати рубці. Це довготривалий процес, але все поступово, – каже захисник.
Здійснив свою мрію
Загалом у Бельгії пан Ігор пробув 249 днів. Там він не лише лікувався, а й здійснив свою мрію – першим взяв на руки третю дитину, донечку Злату.
– Я розумів, що дружині невдовзі народжувати, тому тримався, робив усе, що казали лікарі, аби рани швидше загоїлися й мене допустили до новонародженої донечки. Довелося здати багато аналізів, пройти обстеження, але ми все встигли, – розповідає пан Ігор. – Пам’ятаю, як уперше побачив доньку, як доторкнувся до неї. Це були неймовірні емоції, я дійсно відчув щастя, що дожив до цього моменту, враховуючи всі складнощі поранення.
А ще родина Скибиляк відсвяткувала своє 18-річчя. За словами захисника, дружина Антоніна, син Марк та доньки Каріна і Злата – його найбільша підтримка.
– Моя родина – моя мотивація. Заради їхнього спокою я пішов на війну, а зараз відновлююся, бо хочу бути поруч – подорожувати, проводити час, допомагати їм, бавитися. Як виявилося, життя дуже коротке, і хочемо більше часу проводити разом. Зараз, поки на реабілітації, три тижні спілкуємося лише телефоном – уже дуже сумую за дітьми й дружиною. Треба цінувати кожну хвилину разом, – говорить захисник.
Якщо не воювати – то волонтерити
Чи повернеться Ігор Скибиляк на фронт – питання поки що без відповіді. Він проходить військово-лікарську комісію та очікує остаточного рішення. Якщо ж демобілізують – займатиметься власною справою та волонтерством.
– Вже виконувати монтажні чи демонтажні роботи на даху я не зможу, але буду корисним для своєї справи як торговельний працівник, який може і заміряти, і матеріали обрати, і порадити… Роботи є чимало. А щодо волонтерства – вже готуємо автівки для моїх побратимів, які нині захищають Україну на сході. Запитів є багато – будемо працювати, допомагати. Я особисто знаю, наскільки важливо отримувати підтримку від тилу, коли постійно на передовій. Будемо допомагати нашим наближати Перемогу! – додає тернополянин.
Читайте також:
Мріяв обійняти доньку, яку не бачив понад рік: історія відновлення тернопільського захисника
«Найважливіша нагорода – наша Перемога»: бійцю з Тернополя вручили відзнаку «Срібний Хрест»
Колишній військовий пройшов 40 км горами в амуніції, щоб зібрати кошти для ЗСУ. Підтримайте збір
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
-
Нина ПоповичШвидкого одужання.
