Перетворив хобі на терапію для фронтовиків
Після повернення з фронту Микола Микуляк відкрив магазин риболовлі, але це стало лише початком. Тепер він організує безкоштовні виїзди для ветеранів і шукає можливості, щоб облаштувати інклюзивний берег
Від мрії до справи
Спершу мріяв про кав’ярню зі стелажами книжок, та знайомі продавали магазин для рибалок. А риболовля була його давнім хобі, ще до війни — як спосіб зняти напругу, побути наодинці з думками. Тож Микола недовго вагався.
Ще у 2016 році, коли служив у зоні АТО/ООС, Микола мріяв: після війни відкрити власну справу.
— Я кавоман, хотів готувати каву сам. Але важко знайти людину, яка не просто відпрацює зміну, а любитиме це, — розповідає він.
Через захворювання, набуте на фронті, працювати баристою він не зміг. Діагноз — невиліковний.
— Настане момент, коли я не зможу ходити, — говорить спокійно, без жалю. — Тому й шукав справу, у якій можна буде працювати попри хворобу.
Одного разу знайомі продавали магазин для рибалок. Микола довго не думав. Купив, переформатував — від вигляду вітрини до ставлення до людей.
— Хотів, щоб це було не просто про продаж, а про сенс. Про ідею.
Народження ветеранської рибалки
Восени 2023-го, після робочого дня, він стояв біля магазину з інструктором із риболовлі. Пили каву, розмовляли. Підійшли хлопці, цікавилися, чим тут можна зайнятися у вільний час.
— Кажемо: їдемо з нами рибалити, — пригадує. — А вони — ми не місцеві, нічого не маємо. Ми відповіли: у нас усе є.
Так відбулася перша «ветеранська рибалка». Взяли спорядження, замовили піцу й вирушили до Шимківців. Потім — ще і ще. Упродовж 2024–2025 років такі виїзди стали регулярними. Приїжджали ветерани з різних підрозділів, приходили просто поговорити, посидіти біля води.
Магазин на вулиці 15 Квітня в Тернополі став місцем зустрічей. Тут п’ють каву, грають у дартс, діляться новинами.
— Якщо раніше ми шукали людей, то тепер вони нас шукають, — каже Микола.
Кошти на риболовлю виділяють із прибутку магазину. Усе — безкоштовно.
Берег для всіх
У червні цього року команда відкрила для себе ставок у селі Білоскірка. Там вдалося домовитися з орендарем — Романом, також ветераном.
— Не кожен власник готовий віддати шмат берега, — каже Микола. — А для Романа головне, щоб хлопцям було добре.
Тепер сто метрів берега в Білоскірці — місце, куди ветерани приїжджають постійно. І саме тут Микола задумав зробити інклюзивний берег — щоб могли рибалити ті, хто пересувається на кріслах колісних.
— Ми вже підрахували: потрібно близько 800 тисяч гривень, — констатує ветеран. — Трохи роботи грейдером, але без шкоди природі. Хочеться, щоб усе залишалося справжнім, максимально природнім.
Таких місць поки немає. Є комерційні бази, де можна відпочити, але не безкоштовно і не з урахуванням потреб військових.
Щонеділі команда виїжджає двома бусами — пасажирським і вантажним.
— До серпня їздило по шестеро хлопців, потім — восьмеро, далі хочемо виділити десять місць, — веде далі ветеран-підприємець. — Усе спорядження — професійне, навіть спеціальні універсальні крісла.
Поїздка Миколі обходиться приблизно у шість тисяч гривень. Спонсори іноді допомагають. — Готуємо каву, шашлик. Алкоголь заборонений. Це принципова позиція.
«Як відвело, то живим прийду»
Микола воював із лютого 2015-го. Добровольчий батальйон, розвідувальна рота, потім спецпідрозділ Луганської області. Об’їздив усю першу лінію — Станиця Луганська, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Бахмут, Костянтинівка.
— Офіційно я був водієм, — каже він. — Були й завдання, які не описують у звітах.
Пам’ятає перший бій. Весна 2015-го, Станиця Луганська.
— Ми «молодняк» тоді ще нічого не розуміли. Окупанти почали насипати через річку, «Айдар» лупив до п’ятої ранку. Нам сказали в підвали спускатися, я забіг, але забув речі. Потім у те місце прилетіла міна. Подумав: «Раз відвело, то додому живим прийду».
У 2015 році підрозділ проходив навчання з грузинами — колишніми військовими з команди Саакашвілі. Потім приїжджали бойові медики зі США.
— Провели круті навчання, подарували нові тактичні аптечки, — пригадує. — Ми отримали сертифікати, вдосконалили навички.
Під час повномасштабного вторгнення він продовжив службу. 24 лютого 2022 року вивіз сім’ю з Сєвєродонецька, а сам повернувся на базу.
— Після першого бойового хрещення все стало буденністю, — не намагаючись виокремити якийсь фронтовий спогад, веде далі співрозмовник. — Але у 2022-му додалася авіація, дрони, масовані обстріли. Це вже інша війна.
Влітку отримав відпустку і медкомісію. А вже у січні 23-го озвучили діагноз — невиліковний. Залишив службу.
— Коли знаєш, що колись не зможеш ходити, то не відкладаєш життя.
Фронтові якості допомагають
На російському сайті «Трибунал» його досі розшукують як «карателя». За сім років служби підрозділ мав лише кілька легких поранень, двоє побратимів загинули у 2022-му.
— Ми були дуже злагоджені, — пригадує з теплом колектив. — Кожен знав, що робить.
Та якості, набуті на фронті — дисципліна, організованість, вміння працювати в команді — допомогли йому в цивільному житті. Те, що почалося як спроба адаптуватися до мирного часу через хобі, переросло в проект, що рятує інших.
Успіх першого магазину привів до нових планів. Люди дізналися, що такий простір існує, знайшли його в соцмережах, приходили. Микола помітив: Тернопіль — місто велике, і ветеранів, які потребують підтримки, розсіяно по різних районах. Деякі далеко їхати не можуть.
— Ми подалися на грант, щоб відкрити другий магазин в іншому кінці міста, — розповідає він. — Близько до хлопців, де їх більше. Щоб люди не мусили братися за гроші на таксі.
Це ще один крок до інтеграції ветеранів у звичайне мирне життя. Але не як осіб з проблемами чи інвалідністю, а як частини спільноти, яка має свої місця, своїх людей, своє дозвілля.
Тепер Микола живе в Тернополі, розвиває магазини, збирає команду і шукає кошти на облаштування берега в Білоскірці. Хвороба нагадує про себе, але не зупиняє.
— До війни я будував далекі плани, — каже Микола. — А зараз — ні. Ти маєш сьогодні, і робиш сьогодні.
Читайте також: Створив бізнес, щоб дати робочі місця побратимам
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
