Створив бізнес, щоб дати робочі місця побратимам

• На честь своїх фронтових друзів Норда і Химери започатковує традицію: у школах Тернополя, де навчалися побратими, реалізовуватиме свою продукцію, а 10 відсотків від продажу підуть на фонди преміювання талановитих учнів.
• У проєкті «Справа ветерана» — Віталій Шепель. Він вперше у світі започаткував незвичайну технологію сублімації: сушить фрукти, додаючи зерна і трави, тому його коктейлі і батончики зберігають максимальну користь. Прагне, щоб цінні продукти були у раціоні військових.

«Правий сектор запрошує»

Підприємець орендує невелике приміщення у Тернополі й крок за кроком будує бізнес, з масою нових ідей. Його продукт сьогодні знають як батончики «TOBI», де закладено посил: «Тобі, для тебе, з тобою».

Все життя був на службі, каже про себе співрозмовник. Спершу — навчання у Харківському військовому університеті. Потім — військова частина у Стрию. Далі — ДСНС. Звільнився на пенсію.

Після цього працював у громаді, долучився до процесів децентралізації. Згодом запросили до управління економіки у Збаразькій громаді. А потім — війна, служба. І врешті знайшов себе тут.

У 22-му розумів, що війни не минути і знав, що вступить в ряди ЗСУ. У військкоматі в перші дні повномасштабного наступу йому відмовляли через інвалідність, та він не здавався. Продовжував оббивати пороги. 26 числа дорогою додому побачив оголошення: «Правий сектор запрошує», тож відразу під’їхав до Дому ветерана. «Беремо, але виїжджаємо сьогодні ввечері», — почув там.

Встиг лише купити з дружиною форму. У них був мультикам, а в нього — простий камуфляж. Наступного дня уже стояв на Київщині. Усе спорядження придбав за власний кошт. Там, у своїй сотні, познайомився з Нордом.

Звання капітана він приховав, тож був звичайним рядовим. Підрозділ працював на колонах спершу на Київщині й Чернігівщині, а потім їх перекинули на Харківщину, у Барвінкове. Усі спершу були добровольцями, пізніше стали мобілізованими. У процесі «виплили» документи  — командування дізналося про звання.

— Забрали мене в керівництво батальйону, — пригадує ветеран. — Призначили заступником командира з логістики.

Хобі — снайпер

До того він був у снайперській групі. Ностальгував за цією справою, однак у Віталія була відповідальна місія:  логістика, забезпечення боєкомплектом і харчами, співпраця з фондами, заправка пальним, комунікація з постачальниками, словом, повноцінна асекурація батальйону.  «Ти мені потрібен як інший спеціаліст», повторював комбат.

 Якось до нас зайшов генерал. Я не знав, хто він. Розповів усе, що потрібно, виклав по поличках. Він вислухав і дав контакт свого логіста. Так ми налагодили чітку співпрацю.

Пізніше комбат питає: «Ти знаєш, хто це був?».  Генерал, командувач Сил спеціальних операцій «Хортиця».

Генерал ще здивувався їхньому свіжому хлібу і копченостям — і це десять кілометрів від «нуля».

— Хліб привозили раз на тиждень, — пояснює Віталій. — Тому я купив за власні гроші дві хлібопічки. Хлопці передали з дому два мішки борошна. Старших поставив на випічку. А ще докупив коптильню. Ми готували м’ясо, рибу, харчування для виїздів. 

З Бахмута підрозділ виходив вже у складі Сил спецоперацій. Вивели на пункт постійної дислокації. У документах виплило, що Віталій Шепель має інвалідність. Додалося ще й поранення.

— Мені сказали: або штаб, або списуватися, — веде далі співрозмовник. — У паперах сидіти не хотів — звільнився, прослуживши півтора року.

Продукт вигадали діти

Повернувшись із війни, він вирішив розпочати власну справу. На старому місці протримався лише тиждень. Задумався над створенням бізнесу. Мовляв, на фронті, була сім’я, тут сім’я. Серце розривалося, розумів: потрібна дія, рух, де відчуватиме користь.

Дружина нагадала йому обіцянку: «Ти ж казав хлопцям, що створиш для них робочі місця». Це і стало поштовхом.

Віталій почав вивчати можливості переробки, думати про перспективи розвитку. Серед усіх технологій найбільше зацікавила сублімація — як придбати обладнання? Подав заявку на грант до Німецького банку розвитку в межах програми «Курс на Незалежність» спільно з «Астарта Київ».

Заявка пройшла — 20 тисяч євро. Найдорожчою покупкою стала сушарка вартістю 15 тисяч. Віталій почав сушити ягоди та фрукти, вчився працювати з новою технікою.

А потім випадково народився той продукт, який сьогодні знають як батончики «TOBI». Жартує, що його вигадали діти. Навесні залишилися яблука та ягоди, син запропонував:

— Тату, а спробуй зробити з яблук пляцок.

Це було напередодні Великодня. Свіжовисушений пляцок Віталій поламав, склав у пакет. 

— Зібралася родина, діти швидко «стлумили» все до останнього шматочка, — радісно ділиться ветеран. — Подумав тоді: якщо їдять — значить, треба робити.

Із пророщеним зерном

Віталій запросив до співпраці дієтологів і нутриціологів. Разом вони шукали оптимальні рецептури — щоб і смакували, і були корисними.

— Ми додали пророщене зерно, насіння золотистого льону, насіння чіа. Вирахували оптимальну кількість поживних речовин, щоб не втрачати смакових якостей, — каже підприємець. — Гралися зі смаками, розширювали розмаїття. І своїм хлопцям на фронт відправляв.

До фруктів і ягід додали ще й трави: м’яту, базилік, чебрець, кульбабу. Їх Віталій збирає сам — каже, що «кохається» в травах, експериментує, пробує сублімувати, але поки не пускає у продаж. Паралельно розробляє комплекси — наприклад, антипаразитарний. Усе це сублімує у веганські капсули. 

— Звідки медичні знання? — запитуємо.

— Я ж військовий хімік  за освітою, — пояснює він.

Окрім батончиків, виробництво розширилося до вітаміново-протеїнових сумішей. Їхня основа — спельта. Це пшениця наших предків, органічна й корисна. Невисоковрожайна, але цінна тим, що користь розподілена рівномірно і в ядрі, і в оболонці зерна.

Медунка відновлює легеневу тканину

Спельту, яку використовує Віталій, вирощуєть на Кременеччині для німців. Вони навіть беруть проби ґрунту, щоб підтвердити органічність. А у «ТОВІ» ця культура повернулася додому вже в українському продукті.

— Спельта має низький коефіцієнт глютену, — каже він. — У тих кількостях, що ми додаємо, її можуть вживати навіть люди з непереносимістю. До того ж вона краще засвоюється — від 68 до 80 відсотків, коли звичайна — на 40. Ця пшениця має легкий горіховий присмак.

Додає їх у батончики й коктейлі трави, випробовує різні поєднання. Серед них і медунка.

Збирає трави сам: заготовляє, сушить, переробляє. 

— Я кайфую від роботи, — погоджується з неприхованим захопленням. — Знайшов нішу, у якій отримую задоволення.

Окремий заряд енергії — відгуки. Мовляв, це — ейфорія, адреналін.

Та щоб розвиватися, треба більше потужностей, вважає. Віталій подався на грант у Український ветеранський фонд. Каже: без додаткових сушок ніяк.

Бо спершу була проблема з реалізацією: продукт новий, незвичний. А потім — попит зріс. 

Отримав державну підтримку — «Грант для ветеранів» у межах програми єРобота через Державний центр зайнятості на суму — 250 000 гривень. Це дало старт. Найняв маркетологів: створили сайт, запустили Instagram, провели ребрендинг, розробили маркетингову стратегію — і спрацювало. 

— На ці гроші стартував із продажами, докупив обладнання, — ділиться ветеран. — Плюс додаткова допомога з офісу підтримки бізнесу «Зроблено в Україні», що працює у Тернополі на базі Тернопільського обласного центру зайнятості. Дівчата — молодці.

Ще мільйон ідей

Після гранту від Центру зайнятості замовлення посипалися, і одна сушка вже не встигає.

— Мільйон ідей у голові, фізично не встигаю. — каже він. — Потрібне додаткове обладнання й люди.

Зараз у команді працює переселенка, а ще зберігає вакансії для побратимів, які невдовзі повернуться. Віталій дотримується принципу прозорих виплат: зарплата «чиста», податки сплачуються, вважає це обов'язковою складовою відбудови країни.

Питання збуту вже вирішене, технологічні процеси відпрацьовані, думає про створення ветеранського кооперативу — щоб не лише його бізнес ріс, а й щоб ті, хто повернеться з фронту, не наступали на ті ж граблі. Готовий ділитися досвідом, здобутим також і на помилках.

— Як там ми ділили хліб, так і тут будемо допомагати один одному, — пояснює він.

Батончики — у сухпайки ЗСУ

За час змін переїхав жити у село і придбав стареньку глиняну хату на 25 сотках землі. Біля дому вирощує сировину для свого виробництва: обожнює полуницю та інші рослини, в планах — лікарські трави. Його виробництво безвідходне: всі залишки перетворюються на компост і удобрюють город. Тут він відпочиває, працюючи із землею, і насолоджується простими речами, які дають ресурс.

Віталій також поділився прагненням, щоб його батончики потрапляли у сухпайки для українських захисників. Для цього він звернувся до Міноборони: його пропозицію прийняли, але порадили розширювати виробництво, шукати інвесторів і готуватися до великих обсягів.

Свою технологію Віталій патентує. Йому кажуть, що це без сенсу, адже будуть копіювати, змінюючи навіть один інгредієнт. 

— Електричних лампочок багато виробників, але всі знають Едісона, — сміється. — Якщо хтось почне копіювати мою технологію — будуть знати Шепеля.

У пам’ять про своїх побратимів, які не дожили до миру, він планує ще один проект у Тернополі: у школах, де вони навчалися, продаватимуть батончики, а частину виручки — десять відсотків — направлятимуть на премії талановитим учням. Це його спосіб зробити щось корисне й зберегти пам’ять про друзів. 

Зізнається, що шлях не був легким, у важкі моменти згадував хлопців на передовій. Він стискав зуби, бачив мету перед очима і вважав, що не має права здатися.

 

Читайте також: Улюблена справа чекала з війни: історія ветерана, який пройшов крізь пекло і зберіг мрію

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.