Пішов воювати заради найрідніших — історія бійця «Мацея» з Тернопільщини

Діана Олійник

Герой цього матеріалу з дитинства прагнув до справедливості, а за орієнтир йому правив кодекс лицарської честі.

«Мама з дитинства привчала мене до відповідальності, вчила жити чесно і фактично цим вирішила мою долю – я захотів стати міліціонером…», — каже боєць полку «Сафарі» бригади «Лють» на псевдо «Мацей».

З часом «Мацею», вдалося не лише реалізувати свої дитячі мрії, а й, певною мірою, перевершити їх — він взявся до зброї і став на захист Батьківщини спершу в складі роти поліції «Тернопіль», а згодом доєднався до полку «Сафарі» бригади «Лють», під бойовим прапором якої нині виконує бойові завдання на сході України.

Про життєвий шлях, нелегку «роботу» на полі бою та багато іншого про бійця з Тернопільщини Мацея розповіли в Штурмовому полку нацполіції «Сафарі».

Відео дня

Про дитячу мрію, яка стала реальністю

— Я народився на Тернопільщині, в місті Чортків. Зростав без батька, а мати працювала економістом. Мама з дитинства привчала мене до відповідальності, вчила жити чесно, поводитись по справедливості і фактично цим вирішила мою долю – я захотів стати міліціонером. Так, закінчивши школу і технікум, я вступив до Львівського державного університету внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ… 16 років пропрацював міліціонером, вийшов на пенсію, але три роки тому поновився на посаді і працював у карному розшуку Тернопільського РУПу.

Про передчуття війни і перший бойовий досвід

— Не повірите, але у мене було передчуття, що повномасштабного вторгнення нам не уникнути. Відтак, майже перед самісіньким початком війни я перейшов на службу до роти поліції особливого призначення «Тернопіль». 23 лютого 2022 року нас зібрали по тривозі, а наступного ранку розпочалась війна… Спершу ми виконували функції поліцейських за місцем ведення служби, а в березні вирушили на схід. Нас готували до оборони Краматорська, але невдовзі перекинули до Золотого-4… Після чотирьох місяців перебування на Донбасі, ми повернулись до місця постійного перебування до Тернополю, працювали на блокпостах і залучались до патрулювань. Натомість, мені хотілось бути значно кориснішим для своєї Батьківщини. Тож, я подав заяву для участі в конкурсі на посаду поліцейського штурмового полку «Сафарі» бригади «Лють». До слова, разом зі мною до «Сафарі» з роти «Тернопіль» перейшли двоє побратимів — «Шум» і «Ярий».

Про перший бойовий вихід в складі «Сафарі»

— Це вихід запам’ятався мені, передовсім, тим, що я отримав осколкове поранення руки. Я працював у резервній групі і нашим завданням було відволікати увагу ворога від основної групи. Це робилось, щоб наша основна група могла вийти з поля бою. Так сталося, що під час цієї операції мене було поранено в руку. Натомість, другий вихід вийшов значно успішнішим. Цього разу я працював у групі евакуації, всі наші хлопці повернулися з поля бою цілими, хоча й зазнали незначних ушкоджень. До слова, я і мій побратим «Адвокат» отримали контузії…

Про різницю між боями під Золотим-4 і Курдюмівкою

— Важко було воювати і під Золотим-4, і під Курдюмівкою. Єдина відмінність цих битв полягає в тому, що під Золотим-4 нас крили усіма видами мінометів, артилерії і накривали фосфорними бомбами, а під Курдюмівкою «обійшлося» без фосфору.

Про найбільший страх на фронті

— На мою думку, найстрашніше на полі бою — бачити смерть побратимів. Особливо прикро і боляче стає тоді, коли ти розумієш, що твій брат по зброї помирає, а ти нічим йому вже не можеш допомогти…

Про побажання майбутнім воїнам «Сафарі»

— Я вважаю, що до нашого полку мусять йти лише мотивовані люди. Саме так! Мотивовані і рішуче налаштовані звільнити нашу землю від ворогів. На мою думку, зараз нам треба об’єднатися і нанести рашистам такого удару, до якого вони не готові і який назавжди відкине їх «за порєбрік».

Про родину і найголовніше бажання

— Я маю чудову дружину, двох донечок і онука. Саме заради них я пішов воювати. Також вдома на мене чекає моя мама. Мрію, нарешті, щоб ця війна закінчилась, повернутися додому і обійняти своїх рідних…