Кохання існує навіть в темні часи. Історія одруження захисника з Тернопільщини на псевдо Гармата

Прізвища нашого Героя ми назвати не можемо, однак за походженням воно вказує на військовий фах. Старший солдат роти матеріального забезпечення Тернопільської артилерії  Василь на псевдо  Гармата. Продовжуємо проєкт «Героям Слава»

Все, що доручено Василеві, буде виконано бездоганно. Так про нього говорять і цивільні, і військові наставники. Зараз від Гармати без перебільшення залежить інтенсивність спротиву артилерії ворожим наступам. За взірцевість військовій службі відзначений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України.

У цивільному житті здобув спеціальність програміста. До армії пішов, не тому, що війна  — з дитинства любив порядок і дисципліну. Не вважає себе патріотом, каже, що всього лиш керується запитанням «Хто, як не я?». 

У школі цікавився комп'ютерами,  розбирав їх, переробляв, модернізував, тому, закінчивши дев'ять класів Івачівської школи, вступив до Зборівського  коледжу ТНТУ ім. І.Пулюя на спеціальність «Розробка програмного забезпечення», тобто на програміста, там і зустрів кохання. Звати обраницю Юлія, навчалися в паралельних групах. Детальніше про все — у матеріалі. 

Контракт закінчився, він далі служить

На строкову службу призвався у 2018-му, пройшов навчання в Старичах і потрапив до Тернопільської артилерійської бригади. Опісля підписав контракт ще на три роки.  Потрапив в роту матеріального забезпечення і досі служить в цьому ж підрозділі. У квітні контракт закінчився, та служба на час війни продовжується.  

— У місцях проведення бойових дій їжджу на позиції довожу боєкомплект, продукти, амуніцію, одяг, запчастини до машин, — розповідає про себе контрактник. — Ми їздимо і вдень, і вночі, тому машини мають бути на ходу.  Раз на 10 днів приймаємо і розвозимо продукти: фрукти, овочі, крупи і м'ясо, воду. Усе привозять у великих обсягах, а ми розвантажуємо і розвозимо на позиції. 

Забезпечення ЗСУ, за словами військовослужбовця, завжди було хорошим. Серед фруктів возили і заморські — ананаси та банани. Останнім часом — найбільше яблук та груш. Для м'ясних продуктів є спеціальні рефрижератори, у них постачають м'ясні консерви, заморожену курку, свинину. 

Польової кухні на позиціях використовувати не можна через дим, за яким військових може вислідити ворог. 

— Хлопці мають газові примуси,  готують раз на три прийоми, — продовжує Гармата. Зі стравами вони собі імпровізують — чи борщик, чи м'яско смажать, приміром. 

Кожних два місяці в районі зосередження змінюють одяг відповідно до сезону та по мірі зношування. Зараз військові сплять в окопах — потрібні теплі речі, термобілизна, «підмінка». Матрацами забезпечені з власних складів. Кожен підрозділ забезпечений генераторами, військові заряджають телефони, старлінки, павербанки. 

Щодо головної техніки, то радянські гаубиці уже на 60% замінили американські та італійські гармати. 

 Найбільше тішаться боєкомплекту

Обслуговує Гармата дві області. Каже, що любить великі машини, впевнено на таких себе почуває, наче вони піднімають йому самооцінку. Свою лагідно називає “Крихіткою”. Щоденно доводиться долати від 200 до 600 км по польових дорогах. Часто машина виходить з ладу. Тому при собі — необхідний запас інструментів та запчастин для швидкого усунення недоліків. Перевозить по 10-12 тонн вантажу. Основна вага — снаряди до гармат. 

— На одну бойову позицію в середньому щоразу йде більше ста снарядів, —  уточнює Гармата. — Вага одного — 50 кг, плюс ще 20 важить заряд і підривник.

Усе вантажать своїми руками. Постачання, які прибувають зі складів, теж вигружають самі. 

Саме боєкомплекту, за словами Василя, хлопці на позиціях тішаться найбільше. Нерідко чує їх запал наш співрозмовник: «Ох і  всмалимо мос…лям».  Максимум, який можуть вистріляти по русні — це до 400 снарядів за день. 

Щоб не змушувати запеклих артилеристів  чекати, робота підрозділу мусить бути надзвичайно активною. Найгірше, коли координати уже надійшли, а боєкомплекти ще в дорозі, недопустимим є несправність транспорту. Коли починається обстріл треба швидко покинути позиції. Все це лише спонукає до оперативності та високої відповідальності на службі — щоб у військових було все і вчасно.  

Потрапляв під бстріли і підрозділ Василя, каже, що паніка і страх в таких випадках пропадають, навпаки — виділяється адреналін, з'являються додаткові сили, вмикається логіка, адже найважливіше в подібних ситуаціях якнайшвидше накивати п’ятами.     

Діти роблять блокпости

З першого дня, як тільки оголосили тривогу, Гармата відчув потужну підтримку тилу. Місцеві допомагали рити окопи, ладнати транспорт, активізувалися волонтери. 

— Відчувається підтримка, це — підняття духу, люди відносяться гарно, показують, що вони — за тебе, розуміють, що ти прийшов їх захищати. Жінки допомагають, продуктами, чоловіки дістають запчастини для машин, — поділився із вдячністю Гармата. — А найбільше вражають блокпости, які облаштовують діти в деяких населених пунктах, це дуже зворушує. Вони нам дарують малюнки з побажаннями, а ми пригощаємо їх цукерками. І стільки позитивних емоцій, що не передати словами! 

Мріє Гармата і про своїх діточок. Разом із дружиною Юлею, з якою мали відгуляти весілля по закінченню його контракту. Однак, контракт продовжується. Та це не перешкодило Василеві виконати обіцянку. Одружилися зовсім нещодавно, скромно скріпивши почуття підписами в ДРАЦСі. Та ця історія заслуговує окремого розділу. 

За сімейними обставинами

Розписувалися молодята у символічних костюмах — він в формі ЗСУ, вона — у легкій сукні двох кольорів: синього та жовтого. Букет та віночок зворушливо перегукувалися з тими ж відтінками. Ідея вбрання виникла спонтанно.  

— Я побачив танець в Тік-тоці, в якому так була одягнена дівчина, танцюючи під пісню «Ой у лузі червона калина», — розповів Василь. — Запропонував Юлі пошукати кравчиню, яка б могла пошити таку ж. 

Спочатку хлопець просто хотів, щоб у Юлі була така сукня. А лиш потім пара зрозуміла, що це буде найкращим весільним строєм на час війни. Зараз особлива річ гардеробу є важливою пам'яткою. Наступною нагодою одягнути її молодята вважають святкування з нагоди перемоги України у війні. Наразі Юля готує новий наряд — на весілля з нагоди вінчання. 

На розпис зібралися всі найрідніші. Гості сприйняли вбрання молодят дуже позитивно. Навіть у районному  ДРАЦС написали про пару на своїй сторінці . На одруження військовому дали п'ятиденну відпустку. 

— За сімейними обставинами, — з усмішкою підкреслив Гармата.      

Випадковостей не буває

Під час їхнього першого сімейного свята випадково біля ДРАЦСу серед перехожих зустріли кураторку Василя із Зборівського коледжу та отримали додаткову порцію благословінь. Це була надзвичайно приємна зустріч для всіх. Педагогів коледжу Гармата згадує з особливим теплом. Щоправда, свого студента Уляна Зеновіївна впізнала не відразу — через бороду. 

Ми поспілкувалися з наставницею, щоб дізнатися, яким запам'ятався їй захисник із ще недавніх студентських років. 

— Як побачила його у формі, у душі йокнуло, відчула, що він там і мав би бути, не здивувалася, хоч і не знала, що він служить, — ділиться педагог Зборівського фахового коледжу  ТНТУ ім. І. Пулюя Уляна Кульчицька.  — Саме в ньому і були ті особливі риси характеру, які тепер спонукають хлопців йти на фронт.   

Розповіла нам  Уляна Зеновіївна, що пам'ятає студента ще з першого курсу. Відповідальний, виважений, неговіркий. Завжди мав свою думку і багато друзів. Скромний, не прагнув бути першим і не піддавався під жодні впливи. 

Вибір його життєвої супутниці схвалює. Познайомилася пара практично на її очах. Обоє — виховані, розумні. Пригадує, що Василь тоді помітно посерйознішав. 

Спостерігала, з якою повагою відносився до рідних, було відчутно, що дім — це наче його багатство. Сім'я, очевидно, привила йому ті духовні цінності.    

Також пригадала, з яким захватом він слухав її виховні години на патріотичні теми. Тоді наче іскорки запалювалися в його очах. І хоч розуміє, що саме такі воїни потрібні в українській армії, хвилюється за Василя, проймає її його історія. 

— Йому б — медовий місяць, жити, творити, продовжувати рід, і історію України діткам читати з книжок, а не з власних спогадів, —  розчулено додала педагог. — Світ розвивається, їм би йти вперед, і жити щасливо, а вони мусять виборювати на це право. Я перед ним схиляю голову низько-низько, він мене до сліз розчулив, каже: «Ми їх женемо, все буде добре, а як ви?» — «А я тебе чекаю, прошу Бога, щоб ти повернувся», — уже не стримуючи сліз, додала Уляна Зеновіївна, — хай же над ним всюди буде його ангел. 

Як треба, то треба

— Перше, що спадає на думку  — хороша людина, дисциплінований військовослужбовець, зразок військового контрактника, захисника України, — охарактеризував підлеглого командир підрозділу на псевдо Герб. — Бувало, що він піднімався в 3-й ночі, сідав і виконував поставлену задачу, тобто я ніколи не чув, що він втомлений, чи виснажений, чи про неполадки техніки… Сам ремонтував і не жалівся, просив годину часу для усунення недоліків і далі стартував. Мені можуть інші доповісти про його труднощі, а від нього — жодних нарікань. Це ідеальний солдат. Улюблена його фраза «як треба, то треба». 

Я за них переживаю, відповідаю. Розумію, що часом за станом здоров'я чи психологічно  не можуть виконувати певних завдань, а вони все приховують заради того, щоб війна швидше закінчилася. Від нас справді багато залежить. Не привезем снарядів — процес зупиняється. Дай Бог, щоб швидше все закінчилося, всі хочуть додому, до рідних.

Читайте також:  

Вірить у Бога та Перемогу: як батько шести дітей з кандидата наук пішов служити у ЗСУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.