Про службу із легкістю: історія кар'єри молодого артилериста
Підписав контракт, аби служити пліч-о-пліч з батьком. Ще в зоні проведення ООС. Але доля розпорядилася по іншому… По закінченню контракту — мріє про сім'ю і роботу в тилу, а тут по-іншому розпорядилася… війна. І попри все вважає себе «везунчиком». Знайомтеся, 24-річний молодший сержант, командир гармати Тернопільської артбригади на псевдо Клим.
Батько не діждався
Бажання служити у війську з юних років Климові привив вітчим, який був йому за рідного батька. Замість строкової служби, всупереч відмовлянням, Клим підписує контракт в намірі стати батьковим побратимом в зоні ООС у 2018-му. Та, поки новобранець проходить двомісячне навчання, батько повертається додому на щиті.
— Боляче було дізнатися, що він підготував мені місце, назбирав цукерок, готувався до зустрічі, — ділиться Клим. — Покійний тато-вітчим служив в Тернопільській артбригаді з разом із дядьком, чекали мене, щоб служити разом в одній частині.
Пригадав, що хлопці тоді скинулися Климові на дорогу і командир відпустив на похорон батька.
Саме з такої гіркої і болючої сторінки розпочав свій гарт молодий військовослужбовець. Не вдалося йому потрапити до батькового дивізіону і три подальших роки контракту він ніс службу зовсім не так, як планувалося в родині раніше. Пізнавав її на власному досвіді, самостійно долаючи труднощі, згуртовуючи навколо прекрасних людей.
Саме про них, військовослужбовців своєї батареї, згадує вдома, по закінченню контракту, у лютому 22-го року. Думки не дають спокійно спати. І в час, коли він якраз знайшов супутницю життя, коли він пройшов співбесіду на роботу, і зовсім не планує пов'язувати майбутнє з військовою кар'єрою, — війна.
«Я тебе не зупиню»
Контракт Клима завершився у 2021 році, він звільнився, пробув вдома чотири місяці, відпочив, підшукав роботу, планував сім'ю. І ось 24-те лютого. Він неспокійно переглядає новини і не знаходить собі місця.
— Моя дружина, на той час дівчина, знала, що я хочу їхати, — пригадує Клим, — і сказала: «Я тебе не зупиню».
Він подзвонив до старшини, той сказав виїжджати. Так 28-го лютого Клим уже був в частині, звідти направили в Житомир.
— Розрахунок був злагоджений, ввечері екіпірувались і виїхали на бойові позиції, — розповідає про перші фронтові дні Клим.
Далі — Київщина, Донеччина, Дніпропетровщина, разом з тим і просування по службі — від номера обслуги, навідника до командира гармати. Та найважливіше, що усе Климу дається легко: як навчання, так і практика. Ця легкість відчувається і у розмові.
— Коли був номером обслуги, командир гармати натякнув комбату, що я швидко вчуся і можу наводити, — так я став навідником, потім, коли звільнявся командир гармати, то на своє місце рекомендував мене, — каже. — Я не дуже хотів приймати гармату, бо саме обов'язки навідника були до душі, а мені кажуть «Ти — відповідальний і здібний, приймай», так підписав акти про прийняття.
На місце навідника приходили нові люди, Клим начав їх, а далі, уже навчених спеціалістів переводили в інші розрахунки. Так було декілька разів. Усе це свідчить про те, що Клим є хорошим інструктором з відмінними лідерськими якостями.
— Командир гармати має знати обов'язки всієї команди: від номерів обслуг до навідника, — говорить Клим.
Каже, що часом обмежує хлопців в ініціативах, щоб виконували виключно свої функції, однак поміж бойовими завданнями повторює принципи дії гармати для всіх, щоб могли замінити одне одного та допомогти при потребі.
Обороняли Київ
Спілкуючись, розуміємо, що легкою служба видається лише завдяки Климовій вдачі і оптимізму. А насправді війна — як війна: жорстока і безжальна.
— Найважчими були перші два місяці, особливо — коли обороняли столицю, — ділиться Клим. — Ми реагували швидко, не було часу вибирати позицій, ворог наступав інтенсивно. Були моменти, що працювали по дві доби без відпочинку, змінювали позиції, спали по півгодин лиш коли були повністю виснажені.
Обстрілювали загарбники і касетами, і градами. Найближчі прильоти за 5-7 метрів. Переважно перед обстрілами літали безпілотники, тому, як тільки чули гул його мотору, — ховалися в укриття. Пригадав декілька епізодів.
— Ми зайняли нові позиції, почали облаштовуватися і тут над нами двічі пролетів безпілотник-ланцет «ZALA», — розповідає командир. — Ми забігли в бліндаж, водій — поза зоною, тому з комбатом приймаємо рішення — брати «броніки», каски, автомати, вибігаємо і кричимо водію: «Заводься і їдь назустріч».
Клим пояснив, що після відвідин ланцета ворог пристрілюється. І якщо перших 4-5 снарядів може перелетіти чи недолетіти, то усі наступні потрапляють в ціль, бо це — пристрій, який коригує стрільбу.
Поки вони бігли, водій, почувши перші прильоти, завів машину і вже їхав до них. Це були чи не найдовші секунди: в повному екіпіруванні бігти надзвичайно важко, а навздогін падають снаряди.
Там же, на Київщині попри найважчі труднощі були і найбільші досягнення. Влучали, трощили окупанта, а коли приходили відеозвіти — тішилися як діти.
— Ще на «Мсті» (старе артилерійське озброєння, — прим. ред.) вичислили багато техніки і особового складу, вони тоді перебували на одному із заводів, — веде далі артилерист. — Ми відпрацювали, а потім нам прислали відео зі всіх ракурсів: усі 4-5 хвилин ангар площею приблизно 10х30 метрів з боєкомплектом вибухав і вигорів вщент. За ту ціль мене, тоді ще навідника, і командира гармати нагородили медалями «За військову службу Україні».
— А якось на Сході снарядами, призначеними для живої сили ми танк спалили, — продовжує ділитися приємними спогадами Клим, — згорів повністю!
Розповідає ці історії натхненно і захоплено. Усе це неабияк мотивує хлопців.
«Ні, Климе, я — не здохну, працюємо!»
Найважливішим обов'язком командира є відповідальність за людей, їх життя. Тоді і в багатьох інших подібних ситуаціях колективу вдалося вийти неушкодженими. І як би не лютував ворог, у підрозділі Клима — жодних втрат. Це — головна його перемога. Так само і щодо техніки.
— У мене з гарматою везіння, мабуть, — завжди ціла, — посміхається. — Були обстріли з градів, касетами, довкола гармати — приходи, попробивали колеса, а вона — завжди ціла. Якось нас раптово почали «крити», ми — по машинах і швидко від'їхали, це було прискорення, як на «Формулі-1» і, звісно, не до гармат. Перечекавши, повернулися і забрали гармати цілими. Усі три після обстрілу — цілі! Часом дивуюся, а вона ніби відповідає: «Нє, Климе, я — не здохну, працюємо!Працює колектив Клима на гарматах FH70. Наш герой навчався володіти нею в Естонії. — Гаубиці працюють на гідравліці, за 3-5 хвилин розкладається, і готова до роботи, — характеризує «бойового коня» Клим. — Але якщо гідравліка не працює, — розкладаємо її руками, а це довше в 10 разів. Були якось з нею в мобільній групі, пропало щеплення і гідравліка. Так три тижні працювали. На це ішло чимало часу. А в усьому іншому — незамінний друг.
Якщо FH70 допомагає підтримувати «зв'язок» з окупантами, то мусить бути інше, більш сучасне досягнення техніки, яке зближуватиме контакти з рідними. Так Клим дійшов до висновку, що колективу потрібен «Старлінк». І, відчувши відповідальність на собі як керівник, придбав його власним коштом. Абонплату взяли на себе хлопці.
«Просто повернись»
Вдома на Клима чекає дружина. На війну вона проводжала його ще в ролі дівчини, а в одній із відпусток закохані узаконили стосунки. Планували після війни, але не думали, що вона так затягнеться.
— Спілкуємося щодня, кожна розмова закінчується словами «Люблю, цілую, обіймаю», — ділиться Клим. — З кожного нашого відеозв'язку робить скріни і зберігає.
Її чекання — це уже сотні, тисячі збережених кадрів з екрану, і здатне вмістити ще терабайти його усмішок і сентиментальних листувань. Принаймні, так відчувається в розмові.
— Він є моїм плечем надійності і безпеки, почуваюся з ним як за кам'яною стіною, — каже. Пригадала, що тоді, коли почалася війна він запитав: «Що я маю зробити для тебе, щоб ти відпустила?». Вона відповіла: «Просто повернись».
Пригадала день одруження. Таке не забудеться: це був час планових відключень електроенергії. Тому їм ще довелося чекати, поки включать світло. Дата реєстрації їх шлюбу особлива — 22.11.22. Не менш значуща дата зародження їх ніжних стосунків — 24 серпня. Цьогоріч їхній парі виповнюється п'ять років.
Мріє дружина про спокійне сімейне життя, про діток, про свій куточок. Хоче чекати його щодня з роботи.
Ми ж бажаємо парі здійснення мрій і хай в календарі подружжя невдовзі з'явиться третя щаслива дата, якої чекає вся країна.
Читайте також: У свої двадцять очолили артрозвідку: дівчата — на лінії вогню
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
