"Ти один в цій боротьбі - не воїн": тернопільські хірурги вперше провели специфічну операцію

Операція має назву "гастропанкреатодуоденальна резекція у пацієнта з злоякісною пухлиною головки підшлункової залози", - розповідає хірург Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги Едуард Ремезюк. - Це операція четвертої категорії складності, яка вимагає високої кваліфікації та професійної підготовки. 

Оперативне втручання тривало понад сім годин. Під час операції пацієнтові видалили головку підшлункової залози, частину дванадцятипалої кишки, частину шлунка, частину тонкої кишки та сформувалии чотири нові з'єднання. 

- Така операція в Тернопільській лікарні швидкої допомоги виконана вперше, - продовжує Едуард Ремезюк. - Складність полягає і в тому, що бувають дуже важкі післяопераційні перебіги.

Запорука успіху полягає в тому, щоб злагоджено між собою працювали операційна бригада та анестезіологічно-реанімаційна бригада. 

Як почувається пацієнт 

- У післяопераційному періоді пацієнт отримував інтенсивну терапію в умовах ВАІТ під керівництвом Петра Комара, - каже Едуард Ремезюк. - Далі  в задовільному стані його виписали для продовження комплексного лікування в умовах Тернопільського обласного онкологічного диспансеру.

За словами хірурга, окрім професійної підготовки, дуже важливим у таких операціях є вміння підтримувати один одного та розуміння між лікарями. 

- Ти в цій війні один - не воїн, - каже хірург. - Ти ніколи не зміг би працювати сам. Тому дуже важливо відчувати себе в команді. Я хочу подякувати за професійність та хорошу роботу хірургам Олегу Пелешку і Лесі Корчинська та лікарю анестезіологу-реаніматологу Юрію Гуралю.

"Романтики у цій роботі небагато"

Про хірурга, який брав участь в операції, ми розповідали у матеріалі "“На війні - між небом і землею. Повернутись було важко": інтерв'ю із тернопільським хірургом"l

Едуард Ремезюк  щодня, як у  фільмі, рятує людські життя. Каже, що романтики у цьому не так вже й багато. На операцію його можуть викликати навіть після доби чергування, або просто посеред ночі.

У 2014-му лікар поїхав рятувати життя людей на Сході. Там працював 13 місяців. Потім повертався ще тричі. Він пам’ятає деталі сотень своїх операцій та навіть імена деяких пацієнтів. Про військову і мирну медицину, реформи, колег, про сина-медика і пацієнтів Едуард Ремезюк  розповів у інтерв`ю.

- Скільки років ви лікуєте людей? Яку кількість операцій провели за своє життя. Які були найважчими?

- Маю 25 років хірургічного стажу. Навчався в Тернопільському національному медичному університеті, потім – в інтернатурі за спеціалізацією “хірургія”. У рік проводжу 150-200 операцій. Тож загалом - близько п`яти тисяч. Найскладніше – це термінові операції, коли є важкі поранення, складні кровотечі. Коли стан хворого вкрай важкий, і завдання, які перед тобою стоять, теж вкрай важкі. Часто буває так, що хірург в силі зробити операцію, а стан хворого залишається важким, а організм не може перенести травму.

- Щодня між життям і смертю? Що найбільше цінуєте у роботі?

- У нас така специфічна робота. Але медиками в хірургії, у травматології працюють ентузіасти. Для них робота - то ще і хобі. Зараз хочеться, щоб швидше пройшла медична реформа. Якби медицина стала страховою, доступною, тоді нам би дали  нормальне устаткування, апаратуру, інструментарій - було б простіше працювати. - Ви віруюча людина? Чи вважаєте, що трапляються речі, коли хірург безсилий і можуть допомогти лише вищі сили? - Так, тільки Бог може вирішувати кому жити. Таке враження, що то не хірург оперує, ми просто як знаряддя, як інструмент в руках Чиїхось. Вищі сили допомагають і тому самому хірургу, і тому самому пацієнту. Бо є такі ситуації, що просто безвихідь, але виходиш з операції – і все добре.

- Чи важко зібратись перед операцією, вам потрібно просто ідеально володіти власними руками.

- Найголовніше - покласти хворого на операційний стіл (посміхається – прим. авт.), а далі воно все зробиться. От минулого тижня ми чергували вночі. І близько 12-ї години нам дзвінок в приймальне відділення. Пацієнт із ножовим пораненням грудної клітки. Швиденько, кілька секунд, щоб спуститись у приймальне відділення. Бачу, на каталці лежить хлопець. Блідий, тиску майже немає, не реагує. У грудній клітці зліва в проекції серця - рана, зразу виділяється кров, ще хвилина-дві-три і помре. Зразу мобілізовуєшся, спрацьовуєш, швиденько з приймального відділення тією самою каталкою завезли хворого в операційну - на стіл, анестезіолог підключається. І все - ти розкриваєш грудну клітку, а далі вже по ситуації. Цей раз нам пощастило, бо не було поранення серця і судин. З рештою - впорались, зашили легені, зупинили кровотечу. Хворого за кілька днів перевели з реанімації.

- Чого побажаєте колегам?

- Здоров’я і не втрачати ентузіазму. Бо в країні буде все нормально. І страхова медицина буде, і на війні ми переможемо. Ще всім медикам, які на Сході, хочу передати вітання. Побажати здоров’я всім, хто воює, нас захищає. Поки є такі люди - усе точно в нас буде добре.

Редакція "20 хвилин" приєднується до вітань з нагоди Дня Медпрацівників. Бажаємо вам невтомного натхнення до праці та міцного здоров'я.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.