Тікали з-під Бучі, коли там вже гатило. Олена молила Бога, аби всі вижили і не народити в дорозі

• Малюк народився в Тернополі. Це єдиний син і третя дитина у родині Ващенків. А бабуся навіть не знає, що у неї вже є ще одне онучатко: відколи почались активні бої, зв’язок із родичкою втратився.
• «У вас тут дуже хороші люди. Я чоловіку казала – такі гарні люди тут в Тернополі – є відмінність від нашого регіону», — переконує Олена Ващенко.

Дмитрику Ващенко вже два тижні – і він тернополянин. Малюк народився в Перинатальному центрі «Мати і дитина» 8 березня, у родини, яка тікала від війни, а в мирний час проживала у с. Королівка Бучанського району, що на Київщині.

Як каже новоспечена мамуся, 34-річна Олена Ващенко, чекали до останнього, від початку війни сиділи в погребах та надіялись на диво.

Цією історією ми продовжуємо серію публікацій про маленьких тернополян, які народились під час війни. Тут будуть історії родин не лише з Тернополя, а й тих, хто переїхав до нас, тікаючи від пострілів та російських окупантів. Проте їхні дітки народились саме на Тернопільщині.

Зірвались з місця, коли гради підкотили впритул

У родині Ващенків вже троє діток: старшій Поліні 10 років, молодшій доньці Валерії два. Наймолодший у родині, і єдиний син Дмитрик, народився у Тернополі.  

— В нас хата на околиці села, поруч поле і ставок. Два тижні ми сиділи в погребах. Зірвались з місця, коли гради підкотили майже впритул до будинку, — пригадує Олена. — Коли почали гатити, люстри і шибки у вікнах трусились. Тоді Андрій, чоловік, каже – збирайтесь бігом.

Олена от-от мала народити синочка. Принаймні термін пологів ставили на 1 березня. Вже навіть змирилась, що народжуватиме вдома, без медиків. І тому переполовинила сумку, яку збирала до пологового.

— Зібрались буквально за годину, коли стало вкрай небезпечно. Було дуже страшно, — пригадує Олена Ващенко. — Як почали гатити – це вже була остання крапля. Я хапала, що бачила. Головне було зібрати дітям якісь теплі речі. Ми не знали, куди їдемо. І щоб нормально зібратись, часу не було зовсім. Вже почали хати розстрілювати. Чоловікова сестра з нами їхала, побігла додому речі зібрати, навіть в хату не зайшла, бо паркан, замок – все було розстріляне.

В Олени почав тягнути і боліти живіт. А жінка лишень молила Бога, аби врятувати дітей та ще маленького, ненародженого. І щоб не народити у дорозі.

3 кг 200 г і 51 см щастя

— Їхали в основному полями-лісами. Дорога, поля, куди ми їхали – не знаю, — пригадує Олена. — Найбільше боялась переймів в дорозі. Витерпіла. Бог поміг.

Чоловікова племінниця виїхала із села днем раніше. Зупинилась у селі за Ланівцями, там ночували. Доки Ващенки їхали, племінниця дізналась, що є благодійний дім, де можна переночувати 2-3 дні у Тернополі, на вул. Новій.

— Там і заночували, а наступного дня я поїхала в пологовий, а чоловік з дітьми у Теребовлю, в гуртожиток, — пригадує Олена. — Мене дуже гарно прийняли у вашому пологовому. Я забула навіть обмінну карту, так спішила. То розповіла все по пам’яті. У вас дуже хороші медики і люди. Я чоловіку казала: такі гарні люди тут в Тернополі – є відмінність від нашого регіону. 8 березня о 23.30 з’явився на світ наш синочок: 3 кг 200 г і 51 см щастя. 

Пологи були стрімкими. Якщо старшу доньку народжувала понад добу, її сестричку 6-7 год, то Дмитрик з’явився на світ за дві години. Жінка припускає, певно, все через те, що переносила малюка. «Допоміг» також стрес.

— Два дні я була в пологовому. Найгірше, що добу ми пробули на Тернопільщині – і тут знову сирени. Це мене найбільше налякало, — поділилась Олена. – Думаю, приїхала з одного місця, де стріляють і страх – і тут знову. Дуже хотіла, аби мене чимшвидше з малюком виписали. Їхала б до чоловіка і дітей. Якби рапортом десь тікати далі, то хоч разом. Дякувати Богу, доки була у пологовому, сирени вили лишень двічі.

Сестрички мають малого за ляльку

11 березня дружину з малюком із пологового забрав чоловік Андрій, який цей весь час був зі старшими дітьми. Разом поїхали до гуртожитку у Теребовлі. Жінка каже, коли тікали з дому, брала найнеобхідніше. У пологовому дали все для малюка: і одяг, і памперси, і пляшечки, і навіть суміш на перший час. Приїхали в гуртожиток Теребовлі – дали візок для Дмитрика, ванночку, одяг та чимало потрібних немовляті речей. Суміш знадобилась: у матері, ймовірно через постійні стреси, бракує молока, тому малюка доводиться підгодовувати.

Родина з трьома дітками розмістилась в одній кімнаті гуртожитку в Теребовлянському фаховому коледжі культури і мистецтв. Вдень Дмитрик спить у візку, вночі – із мамою. Доньки — з чоловіком.

Щойно сестрички просинаються – одразу біжать до малого – сприймають його, як ляльку, каже мама. Хочуть гратись, пробують допомагати переодягати братика та погодувати. Молодша із сестричок не раз бачила, як мама годує Дмитрика. То й собі вже задирає кофтинку, ніби годує малого. Дівчатка – вони такі, сміється мама – справжні няньки. Але залишати наодинці із малим сином сестричок поки не наважуються.

З батьками зв’язку немає, але мріють повернутись додому

— У нас все дуже добре, ми в безпеці, все необхідне у нас є, за що ми щиро дякуємо усім, хто допомагає, — каже Олена Ващенко. — У вас гарні люди, добрі, чуйні, дуже дякуємо всім. Тут затишно, гостинно, тихо і спокійно. Он навіть погода радує.

Коли хреститимуть Дмитрика, подружжя поки не вирішило. Всі плани, які були до цього, перекреслила війна. Чи живі-здорові ті, кого мітили в хрещені батьки маляті, Олена з чоловіком не знають. Невідомо їм і чи живі батьки. Батько із матір’ю Андрія принаймні знають, що у них народився онук. Тепер зв’язок з ними відсутній. З матір’ю Олени, яка проживала за кілька кілометрів від родини, у сусідньому селі Андрієвка, від початку війни немає зв’язку. Проте Ващенки надіються, що з батьками все добре.  

— Найбільше хочемо, аби цей весь жах скоріше закінчився і повернутись додому, — зізналась Олена. — Наша хата ніби стоїть. Принаймні так казали знайомі односельчани, коли востаннє телефонували. Надіємось на все найкраще. Тому, щойно війна закінчиться, плануємо додому, в нас там батьки залишились…

Читайте також

Народився у Тернополі в другий день війни. Коли хрестили Данилка — вила сирена, а малюк посміхався

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.