Тримають тил на жіночих плечах. Історії чортків’янок, які волонтерять з перших днів війни

Тримають тил на жіночих плечах. Історії чортків’янок, які волонтерять з перших днів війни
  • Яна – керівниця кризово-гуманітарного волонтерського штабу та голова ГО «Пласт-НСОУ. Станиця Чортків». Ще жінка працює заступницею директора в економічному коледжі та виховує троє дітей – двоє синів і донечку. Чоловік Яни наразі захищає нашу державу на фронті. 
  • Леся – ексдепутатка міськради, волонтерка та активістка понад вісім років. З перших днів війни вона організувала триразове харчування для 300 військовиків у Чорткові, а тепер відправляє сухпайки та амуніцію бійцям в «гарячі» точки. В жінки на передовій воюють рідний брат і коханий.

Те, чим займаються ці чортків’янки та скільки справ щодня лежить на їхніх тендітних плечах, не вмістити в один текст. Вони і виконують запити від військових, і опікуються переселенцями, і готують гарячі обіди для бійців, і купують та відправляють автівки на фронт. Невтомні жінки нагадують – війна з російським ворогом досі триває, і українці мають бути єдині, як ніколи.   

Одна поїздка на фронт вартує 25 тисяч гривень

Чоловік Яни – активний учасник Революції гідності 2013-2014 років. Кризово-гуманітарний волонтерський штаб у Чорткові, що очолює його дружина, був організований якраз за часів Євромайдану. Революційні події надихнули Яну та інших містян, і вони вирішили допомагати хлопцям, які у перші дні кинулись захищати цілісність України від російських загонів на Донбасі.

– Ми всі можливі засоби кинули у зону конфлікту. Передавали гуманітарну допомогу, військову амуніцію, генератори, все необхідне бійцям. При пандемії «ковіду» ми теж не сиділи, склавши руки. Наші волонтери возили з-за кордону захисні маски та костюми, рукавички, апарати ШВЛ, і забезпечували цим лікарні Чорткова та медзаклади області, – розповідає керівниця штабу Яна.

Відео дня

Коли росія 24 лютого вторглась на нашу територію, штаб відразу відновив свою роботу та оголосив про збір допомоги для захисників. Яна каже, що розуміли – зволікати не можна! Люди почали зносити сюди все, що мали: медикаменти, засоби гігієни, продукти харчування тощо. Команда штабу пакувала речі та розприділяла на передову, в місця, де було «найгарячіше».

– В Чорткові створили ТРО, військова частина набирала чоловіків до роти охорони. Туди стояли велетенські черги, всі швидко активізувались. Я та ще троє жінок також стали у чергу. Ми в резерві, якби що! – усміхається жінка.

Сьогодні волонтери чортківського штабу зосередились на кількох напрямках. Ключовий з них – це відправка бусів з необхідними речима для захисників. У штабі регулярно отримують велику кількість запитів від військовиків з різних угруповань. Раз на два тижні або й щотижня водії здійснюють рейс на фронт.

– Тут у нас штаб-квартира, де завантажуємо автівки на передову. Постійно комунікуємо з військовими із Чорткова. Вони телефонують по мірі потреби. Беремо для них навіть індивідуальні передачі від родичів, – говорить Яна.

Від недавнього часу від штабу закупляють та доставляють на передову бойові автомобілі. Приміром, минулого тижня звідси відправили шість машин у місця дислокації українських військ на півдні і сході держави. Наразі чекають на авто, котрі їдуть з Англії та Польщі. Їх невдовзі теж передадуть на потреби ЗСУ.

Очільниця штабу Яна додає, що з 2014 року тут ретельно ведуть звітність та таблицю запитів від військових, зберігають фіскальні чеки і накладні. Головне для волонтерів – відкритість, аби люди знали, куди йдуть їхні гроші. Команда штабу зараз залучає кошти звідусіль, бо стикнулись з проблемою: раніше всі потужно допомагали, а коли війна затягнулась, долучаються рідше й рідше.

– Ми не опускаємо рук, даємо клич у соцмережі, спілкуємось з людьми, які за кордоном. Наголошуємо, що вторгнення триває, кожна гривня важлива, від неї залежить, чи купимо хлопцям необхідне. Відправити авто з речима на передову коштує дорого. Для поїздки лишень на пальне треба 25 тисяч гривень! Водіїв у дорозі слід прохарчувати, може трапитись поломка тощо, – пояснює жінка.

Хлопці попросили передати на фронт українські книги

В штабі на постійній основі працює 15-20 волонтерів. Серед них троє жінок. Це, за словами Яни, добре, бо тепер всю фізичну роботу взяли на себе чоловіки. Є комунікаційники, які публікують дописи в соцмережах, є ті, хто моніторить сайти та шукає запити від військових. Решта містян долучаються при змозі. Ще один з напрямків, яким займаються у штабі – це допомога переселенцям, котрі вимушені були залишити свої домівки та знайшли прихисток у Чорткові.

– Ми оприлюднили свої телефонні номери і до нас від перших тижнів війни звертаються ті, кому потрібна підтримка. Налагодили логістику, зустрічаємо людей та розселяємо їх по тимчасових домівках або відправляємо за кордон. Завдяки співпраці із закордонними партнерами, отримуємо харчові набори і засоби гігієни для ВПО, – зауважує керівниця гуманітарного штабу Яна. – Доки переселенці у місті, ми опікуємось ними раз-два рази на тиждень. Зараз чимало повернулись додому. Ті, хто досі живе тут, донині до нас звертаються.

Звернення про допомогу, за словами жінки, надходять до них з різних куточків нашої країни: Чернігова, Сум, Харкова, Конотопу, Полтави, східної України. Нещодавно одному з геріатричних пансіонатів передали візочки та милиці.

Яна ще є головою осередку «Пласту» у Чорткові, тому волонтерять і там. Вже зробили надзвичайно багато. В центральному офісі організації шукають кошти на закупівлю техніки та амуніції для захисників. Долучаються до цієї справи й європейські осередки «Пласту». В середньому опрацьовують за тиждень до 40 запитів від бійців.

Підрахували – допомогли вже понад 1000 військових!

– Нещодавно хлопці попросили передати на фронт добірні українські книги. Хочуть читати літературу на дозвіллі! Ми все зібрали і невдовзі до них поїде посилка. Також штаб співпрацює з іншими волонтерськими організаціями. Це важливо, бо не завжди реально впоратись власноруч! А гуртом швидше робимо хороше діло та наближаємо українську перемогу! – завершує розмову Яна.

Виготовили понад 15 тисяч порцій гарячих обідів

На другий день повномасштабної війни, коли у Чорткові вже облаштовували блокпости, Леся проїжджала мимо в автівці. Було холодно та сиро, чоловіки  цілий день фізично працювали. Жінка зупинилась і запитала, чи мали щось поїсти. Ті відповіли: ні! Леся з подругою відправилась до крамниці, купила продукти на канапки. Далі привезла з дому каструлі з окропом, аби оборонці міста могли зробити собі гарячі чай чи каву, перекусити та зігрітись.

– З 26 лютого я вдома почала готувати їжу для хлопців. Завозила сніданок, обід і вечерю. Не встигала зі всім, тому вечеря була пізно, аж о 23:00. Телефонували з різних місць, працювало «сарафанне» радіо. Про гаряче харчування просили цивільні, військові, поліцейські, СБУ тощо. Я кинула клич про робочі руки, бо не могла впоратись. До мене на кухню приходили незнайомі жінки, долучались до справи. Чесно кажучи, зараз я навіть би на вулиці їх не впізнала! Ми разом в добу готували до 300 порцій їжі для захисників, – пригадує пережите Леся.

Коли жінка усвідомила, що вони не в змозі все це робити на домашній плиті, то спеціально зустрілась з мером Чорткова. Попросила його виділити харчоблоки, аби розширитись. Їм запропонували кухні у двох дитячих садочках міста, котрі тоді не працювали. Чортків’янки розділились на дві групи, аби зручніше, й до кінця квітня регулярно забезпечували три сотні бійців смачними стравами.

Спершу містяни звозили продукти Лесі додому. Несли власні запаси: картоплю, закрутки, овочі. Коли жінки перейшли працювати у харчоблоки, до них одразу доєднались колективи дитсадків. Тоді Леся взяла на себе «чоловічі» обов’язки: розвозити їжу військовим тричі на день та шукати продукти на кухню деінде. Частково з цим допомагала міська рада. Почала приходити гумдопомога з-за кордону. Продукти приносили з місцевого військкомату, від тероборони.

– Навіть були моменти, коли хлопці стояли на блокпосту, до них приїжджала машина, яка возить кури, зупинялась і давала яйця. Вони віддавали їх нам на кухню, аби щось смачне приготували. Ми смажили млинці, робили запіканки, намагались, аби захисники мали повноцінний раціон, – усміхається активістка.

За останніми підрахунками, жінки виготовили більше 15 тисяч порцій гарячого харчування. Пізніше масштаби зменшились. Цікаво, що годували ще й авто- та піші патрулі, які чергували у місті вночі. Чоловіки приходили до садочків, отримували першу та другу страву і гарячий напій з солодощами.

Лесі свого часу вдалось поспілкуватись з експертами, які знають, як правильно харчувати військовиків: скільки калорій вони мають отримувати, скільки білків, жирів, вуглеводів і вітамінів повинна вміщувати та чи інша страва. Жінка каже: в основному, бійцям на фронті треба регулярно їсти легкі каші, супи тощо.

– Люди в перші дні війни кинулись робити вареники. А насправді вироби з борошна хлопцям можна двічі в тиждень. Якщо ми відправимо їх на війну з хворими шлунками – там буде гірше. Вони на передовій не доїдають, фізично втомлені, мають психологічне навантаження, і часто повертаються додому з хворобами органів травлення. Тому я годую їх збалансовано! – пояснює Леся.

Зараз тут готують щодня 35 порцій харчування для нацгвардійців та служби ВСП. Ще передають сухпайки військовим на фронт, допомагають з амуніцією. На днях, ділиться емоціями жінка, до неї подзвонили хлопці та попросили чогось смачненького. Вона у них записана, як «Леся Кухня».

– Обов’язково щось їм передамо, аби вони відчули частинку дому! Запам’ятати кожен день війни – нереально. Це наша історія, яку колись розповідатимемо онукам, – крізь сльози наостанок говорить енергійна чортків’янка.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (1)
  • Vira Vladimir

    З Богом в серці і в дорозі і справах

keyboard_arrow_up