Учора звільнився — сьогодні війна: після єдиної ночі вдома наздоганяв свою колону на таксі

23 лютого 2022 року командир гармати на псевдо Челсі  відсвяткував завершення трирічного контракту, а 24-го наздоганяв колону на таксі, щоб повернутися в стрій і підтримати побратимів у боях. 

Знайомтеся, 23-річний командир гармати Тернопільської артилерійської бригади на псевдо Челсі.  

На війну — на таксі

За все, чого його навчили за перших три роки служби, він він відчуває відповідальність, тому змушений докласти всіх зусиль, щоб використати гідно усі знання і досвід і бути максимально корисним, даючи відсіч ворогу. Саме так пояснює своє стрімке повернення на службу Челсі, вважаючи, що по-іншому неможливо.  

— У 19-ть вирішив спробувати військову службу, підписав контракт на три роки, вивчився на старшого навідника гармати,  до закінчення контракту став командиром гармати і мав звільнятися якраз 24 лютого, — розповідає про себе військовослужбовець. — До того було декілька тривог: ми підвозили зі складів снаряди, формували колони, були готові виїжджати, та давали відбій.  

24 лютого Челсі уже був вдома. Про напад росії дізнався удосвіта з новин. Тут же зателефонував побратимам — загони з частини виїхали. Не роздумуючи, він кинувся  відчайдушно їх наздоганяти…. на таксі. Безпосередній командир Челсі підтримав рішення, і дав завдання доставити з частини ще деякі речі. 

Наздогнав наш герой своїх побратимів аж в Шепетівці, разом доїхали до місця призначення — на Житомирщину, а 27 лютого наші артилеристи уже працювали по ворожих танкових колонах. 

Усі — живі

Війна для Челсі розпочалася в Овручі Житомирської області. Ще тоді, у перші дні, він зібрав навколо себе команду, з якою пліч-о-пліч — і до сьогодні. Лінія їхнього фронту простяглася уздовж Київщини, Донеччини, Південного Сходу країни. 

На запитання про найбільші досягнення відповідає, не роздумуючи: усі залишилися живі. А випробувань було чимало. 

— Під Малином нас «крили» градами, водій був поранений, на щастя, його вдалося врятувати, — пригадуючи найбільш небезпечні моменти, розповідає командир гармати, — а найскладнішим був оріховський напрямок. 

З фронтового досвіду Челсі з побратимами уже знають, що коли гради на підльоті, то залишається три-чотири секунди, щоб просто лягти. Якщо ж працює ствольна артилерія — не чуєш ні виходу, ні свисту — лише вибух. Саме цього наш співрозмовник не любить найбільше через підступність і відсутність часу для порятунку. 

— Коли над головами розкриваються касети — тоді є п'ять-шість секунд, щоб сховатися, — ділиться уже наче повчальним тоном співрозмовник. — Тут важливо, щоб було щось над головою.  Фосфор — пропалює землю і дає небезпечні випари, та з ним, на щастя, ворог працює неточно. 

Вивчаючи тактику окупантів, хлопці вміють визначати час і напрямок своїх передислокацій заради уникнення втрат. Приміром, якщо агресор має орієнтацію на певний квадрат, то спершу можливий  «недоліт», потім — «переліт», і лише за третім разом — у назначену ціль. Така у них схема, каже. Хлопці передбачають ці маневри, тому годують росіян облизнями.  

— Вони теж вчаться у цій війні, як і ми, — підсумовує Челсі, — але наразі так і нічого нового не придумали. 

Ти тут потрібен здоровим

Найбільший страх Челсі — не загинути, а залишитися, як він каже, без ноги чи руки. 

— Ти тут потрібен здоровим, війну треба завершити цілим і неушкодженим, — емоційно додає співрозмовник. 

Тому, перше, що роблять наші хлопці, займаючи нові позиції, — риють ями. Укриття, бодай елементарне, здатне врятувати не одне життя. Прилітає часто, іноді дуже близько. Бувало, що медики не могли доїхати — загарбники «крили» градами по декілька залпів. Після одного із таких обстрілів довкола був лиш попіл, усі дивувалися і дякували Богові. У подібних випадках, каже, починають вірити навіть атеїсти. Однак, як кажуть, на Бога надійся, а сам — не зівай. На полі бою до всього треба бути готовим. 

— Якось навідника ранило в шию, ми закрили поранення, п’ять хвилин — і була машина, вивезла з вогневої позиції, а там його чекали медики, — пригадує командир, підкреслюючи, що все в артпідрозділах  налагоджено, як за годинником. — Ти впевнений, що до тебе приїдуть і організують все: вчасний підвіз їжі, боєкомплекту, всього, що тобі треба.

Місця стрільби наші артилеристи змушені змінювати, працюють як стаціонарно, так і перекатами, і в будь-який час можуть відкрити вогонь по цілях противника — рухомих, нерухомих, взводних, опорних пунктах, живій силі. Нещодавно, приміром, трьома гарматами рознесли в пух і прах ворожий штаб. Словом, роботи у хлопців — вдосталь. 

Бувало, що в підрозділі бракувало навідників, то Челсі працював і командиром, і навідником. Інших варіантів не було, каже.  

Найкращий приклад і мотиватор для побратимів — командир. Челсі пригадав епізод, коли при появі «пташки», тобто ворожого розвідницького ланцета, його командир (командир взводу) замість того, щоб бігти в укриття, біг до машини, знаючи, що в частині — 60 комплектів боєприпасу. 

Дякує «народній армії»

Колективом Челсі дорожить, особливо моментами, яких не буде після війни. Знає заздалегідь, що сумуватиме за побратимами. І хоч планів зараз не будують, каже, що вже знають, де будуть разом відпочивати після перемоги.

— Я, хоч і командир, та наймолодший в розрахунку, у декотрих сини старші за мене, — продовжує військовослужбовець. — Та вік зовсім не впливає на нашу згуртованість, ми можемо і посваритися, і незадовго щиро посміятися, для виконання основної роботи — настрій завжди сприятливий. Часом жартома дають один одному по декілька прізвиськ. Інше псевдо Челсі — Талібан. Однак особливого змісту у позивні не вкладають. 

Завершуючи розмову, Челсі попросив висловити вдячність волонтерам. Саме вони. народна армія, як він їх називає, допомагають з генераторами і пальним, запчастинами, які потрібні негайно. Доїжджають до будь-яких позицій, забезпечують надовго.

— О, якщо б не народ! — зітхає, з захопленням співрозмовник. — Техніка зламалася — «що треба?» — і за декілька днів усе є. А як приємно отримувати гостинці від наших бабусь! Відкриваєш до картопельки баночку квашених огірочків — ммм!  

Така підтримка, за словами Челсі, є просто необхідною, адже додає впевненості і зміцнює дух. 

Кожен день — героїчний вчинок

Що кажуть колеги по службі?

Саме підтримку командного бойового духу в колективі виділяє командир нашого героя, Техас, як найкращу його рису. 

— Окрім того, що Челсі є найбільш досвідченим командиром гармати, він вміє підтримувати завзяття хлопців, і позитивний настрій, — характеризує героя командир, — саме це і є його героїзмом, який великого вартує, бо, повірте, підготувати, згуртувати і безперервно надихати колектив, не давати падати духом 24/7, при будь-яких обставинах і погодних умовах, коли довкола гримить і вибухає, коли є поранені —  це дуже нелегко. Кожен день — це геройський вчинок. 

Зараз, за словами командира, Челсі воює на найближчих до ворога позиціях, ним задоволений командир дивізіону, з яким тепер працює безпосередньо. Також, незважаючи на молодий вік, він має високий авторитет в колективі.

Читайте також: Про службу із легкістю: історія кар'єри молодого артилериста

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.