Від неаполітанських терас до териконів: бойовий шлях ветерана Варяга

• У лютому 2022 року 24-річний тернополянин Артур працював у Неаполі. Його роботодавцем був українець, поруч з ним була дівчина. Після початку повномасштабного вторгнення Артур прийняв рішення повернутися в Україну. 
• Перший тиждень повномасштабної війни для нього  минули у волонтерських справах в Італії. Він не обговорював своїх планів нізким. Зібрав рюкзак і повідомив дівчину уже тоді, коли перетинав кордон дорогою додому.

Гартування у «Правому секторі»

Артур у 2022-му свідомо обрав шлях добровольця. Все почався з Тернополя — з «Дому ветерана». Саме там відбувалися перші вишколи, далі виїзд на розподільчу базу  в центральній частині країни та інтенсивна фізична підготовка. У цей же період підрозділ пережив важку втрату: до бази привезли «на щиті» командира батальйону Хамера. За словами Варяга, те, що комбат особисто брав участь у бойових діях, як і їхній командир Норд, давало бійцям колосальну мотивацію.

З розподільчої бази він потрапив у Полтаву до підрозділу Сергія Коновала на псевдо Норд.

— Норд тренував, дбав, піклувався, — розповідає Варяг. — Тренування, хоч були виснажливі та складні, але це потім не раз врятувало життя. На мільйон процентів. 

Разом із Нордом навчанням новобранців займався побратим Химера. Артур згадує цей період як фундамент своєї військової підготовки. 

Чим далі — тим ближче до зони бойових дій. Коли були у Полтаві підрозділ уже трансформувався з добровольчого формування у склад Сил спеціальних операцій.

Свій 25-й день народження у серпні 2022 року Артур зустрів на бойових у Часовому Яру. Через теплі спогади з побратимами цей день він називає своєю найкращою «днюхою». 

— Давно мріяв туди попасти, — каже, — до того ж з побратимами, з якими хочеться жити, воювати і не страшно помирати. 

Зайцеве: 13 снарядів 

Перше бойове хрещення відбулося в селищі Зайцеве. Артур тоді був другим номером кулеметника. На позиції зайшли вночі, а вдень облаштовували побут. Разом зі своїм побратимом були на підкріпленні підрозділів ЗСУ.

— Варили каву в банці з-під енергетика, — пригадує. — І тут я в розмові згадав,   відео з Інтернету, де військовий варив суп і осколок прилетів в баняк і тут же по нас почав працювати танк. Було як дежавю — 13 снарядів «прямою наводкою».

Бійців врятували глибокі, добре вкопані окопи. Потім почала працювати ворожа авіація, сушки та міномети. Артур зрозумів, що окупанти використовують тактику «улітки» — методичного обстрілу для виявлення та коригування вогню. Коли рації заглушили, а поле затягнуло білим димом від димових снарядів, стало зрозуміло: починається штурм.

У тому бою Артур отримав першу контузію. Від госпіталізації він відмовився. Протягом трьох днів «прокапався» у прифронтовому будинку і на третій день знову вийшов на позиції.

Сауна, бандура та «Губка Боб»

За рік служби Артур пройшов шлях від стрільця та другого номера кулеметника до командира відділення та виконувача обов’язків командира кулеметного взводу. 

Географія війни для Варяга — це переважно Донецький напрямок. 

Пригадує, як у  складі розвідки в боях біля Торецька з териконів виявили окупантів з іншого боку, куди потім направили штурмові підрозділи.

Розповів про побут на фронті: від наметів на полігонах узимку до імпровізованих зручностей. 

— Якось одна з груп на тренувальній базі базі примудрилася навіть облаштувати бліндаж-сауну, — згадує Артур. — Встановили буржуйку, обклали камінням і лили на нього воду.

Були й кумедні випадки. Під час підготовки, Артур біг, тримаючи автомат перед собою, перебігав по вологій колоді на смузі перешкод. Нога послизнулася, і він впав. Найкумеднішим у цій ситуації було те, що під час падіння боєць не забив ні тіло, ні кінцівки, а розсік носа об власний автомат. Дівчата-медики теж любили пожартувати. Вони обробили рану і заклеили її пластиром. Коли Артур повернувся до побратимів, ті вибухнули реготом. Як з’ясувалося, медики використали дитячі пластирі з малюнками — і тепер на носі у Варяга красувався Губка Боб. Такі епізоди, за словами ветерана, значно піднімали настрій підрозділу та допомагали розрядити напружену атмосферу вишколів.

Були й ті, хто приносив у війну мистецтво. Артур згадує побратима на псевдо Кенон, який був професійним бандуристом. Інструмент мав собою на базі для відновлення, щоб грати для бійців. Кенон загинув у бою. Батальйон Варяга часто перетинався на завданнях із батальйоном «Да Вінчі».

Після поранення — три роки боротьби

Останній виїзд стався на пікапі. Проїжджали через відбиту у ворога посадку, яка не була повністю розмінована. Машина підірвалася на протитанковій міні, внаслідок чого втратив ногу. 

Артур на мить знепритомнів, а коли прийшов до тями, зрозумів, що двері пікапа «зажувало». Він не міг вибратися самостійно і не відчував ніг. 

Травми були надзвичайно важкими: травмовані ноги, обпечені руки та сітківки очей, осколки по всьому тілу, вибиті зуби (їх згодом допомогла відновити клініка Олексюка) та перелом тазу.  

Далі розпочався трирічний період відновлення: численні операції, ампутація, і навіть реампутації. 

Сьогодні цей момент Артур згадує з вражаючою силою волі, навіть з гумором. Коли після підриву на протитанковій міні пораненого бійця перекладали з нош на пікап, виникла ситуація, що закарбувалася в пам’яті своєю абсурдністю.

— Я тоді навіть сміявся і кричав: «Братан, тримай ногу!», — каже Варяг, дивуючись, що було весело, хоча тоді ситуація була критичною.  —  Двоє мене несли, а третій закидав в машину ногу, тому що вона висіла.

Поки пікап мчав до медиків, розгорталася інша зворушлива історія: побратим на псевдо Сталкер, щойно дізнавшись про підрив, пішки біг кілька кілометрів до самого асфальту. Він намагався встигнути побачити друга, але запізнився на лічені хвилини — швидка з Артуром якраз проїхала повз.

Нова справа: терапія деревом

Зараз Артур продовжує реабілітацію. Попри пропозиції стати інструктором і передавати досвід Норда та Химери, фізичний стан поки не дозволяє йому різко вставати чи витримувати тривалі навантаження. Проте він не залишає цю ідею на майбутнє.

Тим часом ветеран знайшов себе у новому ремеслі. Виготовляє столи та інші масивні дерев’яні столи з різних порід, прикрашає їх гравіюванням та заливає епоксидною смолою. Використовує підсвітку, що надає виробам особливого вигляду. Хоча раніше він займався ремонтами, досвіду роботи з деревом майже не мав.

— Запах дерева заспокоює, — пояснює Артур, вважаючи цю справу оптимальною для його стану.

Він облаштовує майстерню вдома. Робота з токсичною смолою потребує суворої безпеки — Артур працює у професійних респіраторах.

Наразі ветеран займається цим пів року. Він готується до масштабнішого старту: планує писати гранти на розвиток бізнесу. Поки що замовлень не брав, вважаючи цей період паузою, можливо, перед новим початком. Скандинавсько-слов'янська міфологія, що відображена у його псевдо Варяг, тепер втілюється у міцних формах дуба та ясеня.  

Нещодавно Артур отримав нагороду від начальника Тернопільської ОВА Тараса Пастуха. Рік тому Головнокомандувач Збройних Сил України нагородив Артура Комбатанським хрестом. 

Читайте також: «Якщо не моє — полетить далі»: загинув на фронті Віктор Рак — далекобійник із Борщева

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.