Від спогадів волосся дибки: тернополянин про Чорнобиль

  • Вже минає 32 роки трагедії на Чорнобильській АЕС. Та біль, який завдала країні катастрофа, не вщухає з роками. Тисячі загублених життів, розбитих доль, нездійсненних мрій та планів, забруднене радіацією довкілля та страшні хвороби, – все це наслідки цієї біди.
  • Що йому довелося пережити у перший рік після вибуху четвертого енергоблоку, ліквідатор аварії на ЧАЕС Сергій Анцібор розповів «RIA плюс». А архівах чоловіка багато фотографій та спогадів тих часів.
Від спогадів волосся дибки: тернополянин про Чорнобиль
У Чорнобильській зоні Сергій Анцібор прослужив із 7 липня 1986 року до 31 липня 1987 року. Каже, що для захисту мали лише марлеву маску. А як хотіли закурити, то і її знімали

Тернополянину Сергію Анцібору нині 60, у Чорнобильській зоні опинився, коли йому було 29. Пан Сергій рік працював інспектором ДАІ на дорогах в зоні ураження. За що згодом заплатив своїм здоров'ям. Як каже чоловік, багато його побратимів вже давно немає в живих, а з тими що залишились підтримує спілкування і досі. Що йому довелося пережити у перший рік після вибуху четвертого енергоблоку Сергій Анцібор розповів «RIAплюс». А архівах чоловіка багато фотографій тих часів. А спогади такі, від яких волосся дибки.

Сергій Анцібор у 1986 працював в ДАІ інспектором дорожньо-патрульної служби у Тернополі. Поїхав у зону у липні через три місяці після вибуху – і прослужив там рівно рік.

Набирали тих, хто вже мав дітей

- Коли сталася аварія, мене направили на ліквідацію її наслідків. Майже рік  разом з колегами ,у складі окремого спецбатальйону ДАІ, проводив патрулювання «Зони" . До речі на ліквідацію аварії старалися брати в основному тих, хто вже мав дітей. Молодих старалися не відправляти. В мене вже було двоє дітей, - розповідає чоловік. - Нам обіцяли, що після закінчення робіт по ліквідації аварії  забезпечать квартирами і ми написали рапорти та поїхали туди добровольцями. Cпершу нас розмістили у селі Глєбовка Димерського району на базі відпочинку  «Політехнік». Нас було близько 120 чоловік,  жили у кімнатах по 10-12 чоловік, була їдальня, годували нас дуже добре. І кожного ранку о 8.00 ми вже мали бути в Чорнобильській зоні. Туди треба було їхати 90 кілометрів. Там нас розставляли на постах, починаючи від в’їзду у 30-кілометрову зону. Також КПП були на основних перехрестях, які по трасі вели до станції.

Працівники ДАІ повинні були стежити за безпекою дорожнього руху, який в районі зони ураження був дуже насичений.

- Машини їхали суцільним потоком що в одну, що в другу, - розповідає Сергій Анцібор. - Одні виїжджали з Чорнобиля, інші заїжджали – везли робочу силу, строковиків, військових, будматеріали, бетон, міксери для його змішування. Ми працювали без вихідних, стежили за дорожнім рухом, проводили евакуацію людей, якщо поламається машина на дорозі. Аварій було дуже багато. Пізніше у вересні, коли збудували бетонний саркофаг, ми збирали радіоактивну техніку і звозили її в могильники. Приходили в гаражі, заводили машини, чіпляли на троси…

Із захисту – лише марлева маска

Як каже пан Анцібор, тоді всі сили кинули на ліквідацію аварії, хоча спершу хотіли приховати те, що сталося.

- Але після того, як Європу почало засипати радіоактивним попелом, почали щось робити, - каже тернополянин. - В світі щось подібне сталося вперше. Ніколи не було такого, щоб радіація діяла на людину протягом довгого часу. Світова практика бомбардування Хіросіми і Нагасакі - це дія одноразового іонізуючого випромінювання на людей. Ми знали єдине – 500 рентген смертельна доза для людини, до 50 рентген казали, що це безпечно. Нам чіпали таблетки – накопичувачі радіації.

Але ми не знали, скільки опромінення отримуємо. Здавати зміну і здавали ці накопичувачі у лабораторію і там все визначали. Потім ми дістали військові накопичувачі, які самі показували рівень радіації. Але вони були слабенькі до 10 чи 50 рентген, а далі ці апарати просто зашкалювали. І все, їх можна було викидати. Спершу нам рахували дані накопичувача, а потім сказали: "Хлопці, якщо це все рахувати, то вас вже давно треба виганяти, бо ви вже вибрали всі норми. А якщо хочете таки отримати те, що вам обіцяли, то працюйте". Тай треба ж комусь робити, бо людей бракувало. З захисту ми мали лише марлеву маску. А як хотіли закурити, то і її знімали.

Пропадав голос і м'якли нігті

Вплив радіації витримували не всі побратими з батальйону.

- Через два місяці всі почали масово хворіти. Люди почали глухнути, псувалися зуби, пропадав або мінявся голос, нігті розм’якли, бо кальцій у кістках  замінявся на стронцій, і починала плисти вся кісткова система, - розповідає тернополянин. - З тих 120 чоловік у батальйоні, нас лишилося 20 здорових. І ми продовжували працювати, бо хотіли отримати житло. Але рік пропрацювали і нам нічого не дали. Квартиру я отримав, вже після того як вийшов на пенсію з інвалідності у 1999 році. 

Сергій Анцібору пощастило з міцним організмом, тому радіацію переносив легше.

- Що я відчував? Пропадав голос, набрякали зв’язки та лімфовузли, боліла голова, - каже чоловік.- Чому я легше переносив вплив радіації? Все мабуть залежало  від особливостей організму. Хоча пережите далося взнаки згодом. Я інвалід другої групи, в мене купа хвороб.

Після року служби в Чорнобильській зоні Сергій Анцібор хотів вернутися до Тернополя на роботу, але місця не було.

- Мені запропонували Білу Церкву, там обіцяли квартиру. Я там жив в гуртожитку, працював дільничним, сім'я залишилася в Тернополі, - каже чоловік.  -Через три роки, в 1991-му я повернувся додому, працював дільничним у райвідділі міліції, а потім старшим інспектором з охорони особливо важливих доручень в управлінні внутрішніх справ. Потім  почалися проблеми зі здоров'ям, переніс операцію на хребті, пізніше дві операції із заміни кульчових суглобів.

Зі спогадів ліквідатора 

- Там багаті місця, красива природа, купа риби в річках, ягід, грибів в лісах. Туди в сторону Прип'яті кияни їздили відпочивати на вихідні.. Після вибуху на ЧАЕС в лісі зникли птахи, тиша була мертва.

- Люди виїхали і в закритих квартирах залишили котів, собак. Коли ми йшли, коти кидалися на вікна. Ми розбивали скло камінням, щоб випустити тварин.

- Було багато мародерів. Ми знаходили в селах пограбовані магазини. Зазвичай забирали горілку та консерви, решту лежало побите та поломане. Із зони намагалися викрасти машини, запчастини. Ми не допускали цього, бо вся техніка була заражена радіацією.

- У 10-кілометровій зоні дороги постійно змивали. На дорогу лили спеціальну рідку речовину, яка застигала і потім через 3-4 дні цю плівку скочували у рулони і викидали у великі котловани, які обкладали бетоном.

- Я був свідком падіння гелікоптера, з якого робили зйомку отвору від вибуху у четвертому енергоблоці.  Це сталося 2 жовтня 1986 року. Гелікоптер гвинтами зачепився за троси крану, який будував саркофаг. Загинув весь екіпаж – троє чоловік.

- Люди вивозили речі, телевізори. А воно все фонить від радіації, ми ломом розбиваємо, всі кричать. Пригадую, один чоловік віз мішок ондатрових шкур. А вони фонять, я їх облив бензином і спалив, хоча цього не можна було робити. Якби ту шапку одягнув, дуба б врізав. Але ж то купа грошей, за ті шкури можна було 2 машини на той час купити.

- Ми допомагали людям правдами і неправдами потрапити додому, адже там полишали документи, речі,  золото, годинники, гроші. Люди показували нам паспорт і прописку, і ми пропускали їх, але всі речі перевіряли дозиметром. Приходиш до хати, у холодильниках все попсувалося, таракани бігають. В шафах одяг, пальта, шуби, - все фонить. Правда був випадок, постільна білизна захована у валізі, не фонила. Ми дозволили тій жінці її забрати, бо на той час білизна була дефіцитом.

- Восени почали вертатися звірі, - лисиці, олені, лосі, вовки. Бо до того звірини не було зовсім. Лише ходили облізлі здичілі собаки та корови. В листопаді з'явилися перші ворони, кажуть що вони переносять радіацію. А вже навесні наступного року прилетіли лелеки. А до цього літом ні пташка не цвірінькнула, ні звір не пробіг.

- В лісі була купа грибів. За 20 хвилин перезмінки я міг назбирати два мішки білих грибів. Чи не боялися їсти? Боялися, але ж хотілося. Ми їх три рази виварювали, генерали приїжджали перекидали це все ногами, а ми перемиємо і далі смажимо.

 

 

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Тернополя за сьогодні

18:00 Тернополян кличуть в урочище Червоне біля Джуринського водоспаду на свято замку 17:30 У Тернополі обговорять новий сезон дитячо-юнацької футбольної ліги 17:00 Безкоштовному проїзду для учасників бойових дій бути! І без монетизації 16:36 Жахлива статистика: на Тернопільщині у 2018 році трапилося 35 смертельних аварій photo_camera Від читача 14:39 Тут, як у Карпатах, тільки набагато краще 16:00 Максимкові Лихолату у Львові зробили операцію з пересадки шкіри 15:14 Тернополянин переказав аферистам 7000 грн 14:25 На День Незалежності та День міста у Тернополі гастрофестиваль, концерти та рекорди (програма) 13:40 Фото дня: на Маковея продають маковійчики по 20 грн photo_camera 13:05 У Тернополі загинув 45-річний чоловік 12:32 Лише третина кандидатів у водії здають іспити з першого разу 12:08 Увага! Допоможіть знайти безвісти зниклого чоловіка 11:45 На Острозького аварія за участю таксі (оновлене) 11:15 У Березовиці фура розбила легківку (оновлене) 11:00 Щурі захопили територію біля будинку на Тарнавського play_circle_filled 10:30 Маковея - свято дітей і дівчат 10:15 Чортківчанка дякує користувачам соцмереж, які допомогли повернути вівчарку Лайму 09:50 На Злуки мотоцикліст не впорався з керуванням і врізався в огорожу. Зараз він у важкому стані 09:40 У Тернополі провели понад 400 операцій на серці та різних судинах 09:20 Фото дня: На Острозького "перерили" тротуар
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up