Засновник "Академії краси" Наталія Бабич розповіла, як пережила Чорнобильску аварію

Наталія Бабич сама з Волині, але переїхала в Чорнобиль у 18-річному віці ще до катастрофи.

- Я жила в 60-ти кілометровій зоні, - розповідає пані Наталя. - Мене туди мене направили по роботі. Я прижилась, знайшла друзів...  В день катастрофи дітей не пускали на вулицю, не ходили гуляти. Але не було паніки, страху - ми не усвідомлювали усіх масштабів.  Мене всі запевняли, що ми живемо в чистій зоні. В моєму районі почали будувати десятки будинків для переселенців з Чорнобиля, проводили до них газ - на це пішли мільйони, а зараз вони пустують. Якщо в багатьох містах був дефіцит продуктів, черги, то в нас після аварії були і ковбаси, і банани, гречка. Ціни гарні, робота... Все було, як в раю.   Страшно стало, коли відкрилась правда.

Жінка каже, що вся правда про радіацію стала відома аж через кілька років, коли втрутились іноземні держави.

25-річна Наталія Бабич з двома маленькими дітками переїхала в Тернопіль через 7 років після Чорнобильської аварії. Мала можливість забрати речі,  дали безкоштовно квартиру.

- Я завжди мріяла про велике місто, тому свою домівку у Чорнобилі покидала без жалю, продовжує жінка. - Я здобула "багаж знань", в мене був стрімкий кар’єрний ріст, і мені було тісно в тому маленькому місті.  На своє здоров’я впливу Чорнобилю я не помічала, бо я веду здоровий спосіб життя. Завжди рухлива, кожного дня плаваю в Тернопільському ставі, думаю лише про позитив. Так і привчаю дітей. На початках син хворів дуже сильно. Я була у відчаї, думала вже все... Але, на щастя, зараз здоровий.

Каже, її загартував не стільки Чорнобиль, скільки життєві обставини. Але пані Наталя завжди знала, що  в  неї буде велике майбутнє. Зараз Наталія Бабич відомий у Тернополі перукар, стиліст, візажист та засновник "Академії краси".

- Зараз син поїхав відвідати бабцю, вона залишилась там, не хотіла покидати домівку. Ми всі час від часу її навідуємо. Багато чорнобильців і в Тернополі, ми намагаємося підтримувати зв’язок. Багато повмирало молодих. Трохи сумую за людьми, а за Чорнобилем - ні.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google