Все вийшло, як у казці. Так про свою третю армію говорить 37-річний викладач фізики, колишній нацгвардієць, згодом — водій зенітного розрахунку, а тепер — командир автомобільного відділення Тернопільської артбригади на псевдо Фізик.
Строкову службу проходив в центрі Києва — охороняв Генштаб Збройних Сил України і його об'єкти, потім боронив рубежі Батьківщини в ОТО ООС, а поміж тим викладав фізику в Заліщицькому вищому технічному училищі. Зараз, там, як він каже, у зачарованому лісі, мріє про те, щоб прискорити час, повернутися додому живим, максимально цілим і не мати підстав вернутися до армії вчетверте.
Почувався подарунком
«Кожен зараз вирішує для себе, що розповідатиме колись онукам», — ці роздуми не залишили його байдужим і у день повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю.
Тому, будучи зачисленим в першу чергу оперативного резерву, він не чекав, поки покличуть, а пішов 24 лютого до військкомату. Побратими із АТО ООС запрошували його у Харків, однак Фізик довірився обставинам та за розподілом потрапив до Тернопільської артбригади.
Перший напрямок — Малин. Формуються підрозділи, Фізик оглянув техніку, однак бути водієм в артилерії не ризикнув, скромно намагаючись пропустити більш достойних:
Відео дня
— Сказав, що прав не маю, — пригадує. — Розумів, що техніка — дорога, часу на навчання — обмаль. Знайшли прекрасного водія — проходив поміж соснами, як голка з ниткою.
Фізик тимчасом прийняв посаду номера обслуги розрахунку, хоч, зізнається, що спершу теж не мав поняття у цій роботі, однак командир розумно розподілив обов’язки між побратимами, які активно взаємодіяли між собою.
— Призначили людей вночі, а зранку показали, як працювати, — пригадує динамічні події Малина Фізик. — Викотили гармату, розклали і — на завдання. Далі — все на ходу: взяти якнайважче і кинути якнайдалі. Навідник у нас наводився зі швидкістю світла, тому працювали дуже інтенсивно.
Тоді на озброєнні була гаубиця «Мста-Б». Головні завдання — зайняти позиції, відстрілятися, втекти — і все дуже оперативно, адже ворог наносить удари у відповідь. І так півтори місяця, майже без сну: спали — як пощастить, в середньому по дві години або на ходу в машині. Попри те і патрулювали свої позиції.
— Поспати під деревом чи стоячи, прокинутися під ялинкою чи «підсніжником», — так чи інакше почуваєшся подарунком, — не перестає переводити в жарти військові будні Фізик.
Вдача вже у нього така: шукати позитив, де тільки можливо, адже негативу, каже шукати не треба.
Було дуже цікаво
Після Малина — Іванків, Гостомель, Буча, Ірпінь — поки окупанти не відступили.
— Ми просто робили свою роботу, — відповідає Фізик на запитання про усвідомлення смертельної небезпеки. — Навіть коли прилетіли «гради», і «Краз» з боєкомплектом згорів, думали лиш про те, щоб швидко, вчасно виконати завдання, а там — що буде, те й буде. На щастя, всі вижили.
Про те, що буде «гаряче» наш співрозмовник розумів із новин. Усвідомлення, про яке ми запитували, прийшло за першими втратами: загинули двоє молодих хлопців. Це дуже важко і боляче, але побратимів не вернеш, а роботу треба робити, каже.
На «Мсті» ще встигли повоювати і на донецькому напрямку. А там на озброєння з Естонії поступили FH70. Це 155-міліметрова причіпна саморухома гаубиця.
— Вона технологічно важча, механізми — складніші, проте фізично — легша,
хребет мені сказав «дякую», — іронізує Фізик.
Про те, як знайомилися з гарматою, теж цікава історія: готувалися до прийому нової техніки, поки командири були на навчанні, однак вона приїхала швидше, ніж колеги повернулися з навчань. Тому артилеристи, щоб не гаяти часу, взялися вивчати функції нового озброєння за відеоінструкціями, які їм присилали командири. Порівнюючи з «Мстою», в якої постріл здійснювався з двох частин: снаряда і пороха в гільзі, тут — система картузного заряджання, гільзи немає, операцій більше, однак нова гармата швидша за рахунок ваги.
— Її можна розкласти і скласти за одну хвилину, особливо, як щось прилітає, — жваво розповідає Фізик, — це — напівсамохідна гаубиця може пересуватися самостійно без тягача, має колеса.
Нове обладнання освоювали виключно під керівництвом командира батареї, розповів військовослужбовець. Поки навчалися, розподілили обов'язки: наш герой — високого зросту, тому йому відвели роль зарядного.
— Поки повернулися з навчань командири, ми освоїли гаубицю на чотири з плюсом, — веде далі Фізик. — А за кілька днів виїхали на перше завдання.
Це був запорізький напрямок. Працювали, як мобільна група з трьома гарматами. Робота за динамікою і кількістю влучань була схожа до київської. На тягачі — боєкомплект, запас провізії, особисті речі. Жили фактично в машині в лісосмузі: і влітку, і взимку.
— Викопали в районі зосередження пару бліндажів і гасали по посадках і полях, — розповідає. — Розвідники виявили ціль, ми виїхали, розклалися посеред поля, відпрацювали і повернулися.
Поспати вдавалося довше, ніж на Київщині. А найважливіше, що тут уже бачили відео результатів роботи, які дуже вмотивовували:
— То спалили ворожий склад боєприпасів, то знищили танки, то влучили у бліндажі, навіть кажуть, що і штаб розбомбили, тому за нашою групою винищувач послали, — це почули по радіоперехопленнях, — пригадує з усмішкою співрозмовник, щоразу додаючи свою улюблену фразу: «було дуже цікаво».
Подарунки роздали вчасно
За бойовим азартом не помічали жодних незручностей: забезпечення на достатньому рівні, на кухні готують дівчата, їжу підвозять. У харчуванні Фізик — невибагливий, каже, їсть все, що виглядає їстівним. Волонтери також довозять харчі і все необхідне. При потребі — є доступ до цивілізації, часом і самі їздять в магазин зі списком. На Святвечір було до десятка страв.
— Різдво відсвяткували в тісному колі сім'ї батареї, — описує інший бік війни співрозмовник, — не особливо тут святкується, бо всі дні — робочі.
Не по-різдвяному виглядала і погода: глина, болото — суцільна глуха осінь.
Те, що немає морозів — добре, але машини часто грузнуть в болоті, польові дороги розкисли, в об'їзд — довго, а вони ж завжди поспішають:
— Подарунки розвезли вчасно, — натякнув на успішну новорічно-бойову роботу артилерист, підсумовуючи тему свят.
Додають позитиву військовому побуту і тварини. Жартома хлопці називають чотирилапих інвентарним майном батареї. Або ще краще: «Все, що їсть «тушонку», то — наше». Так, у кожному бліндажі по два кота: один — «штатний», інші — гості, воюють за територію.
Тайсона, каже, хлопці привезли з-під білорусі, вигодовували з цуценяти. Як на руки взяли, то одразу відчули, що це мале створіння підкорило їхні серця. Тепер песик виріс і на слово «мо@каль» гарчить і гавкає. А часом поводить себе не дуже виховано, та все йому сходить з лап.
Ось уже півроку фізик — командир автомобільного взводу. Відповідає за підвіз боєприпасів. Тут вже «не так цікаво», каже. Сумує за побратимами з розрахунку. Пригадує, що колектив був настільки спрацьований, тісно здруженим, як маленька сім'я, не зважаючи на широкий віковий діапазон.
— Знаходили спільні теми, сваритися не мали коли, — усміхнено згадує Фізик. — Командир усіх тримав в тонусі: перед виїздами повторював: «хлопці, вам сподобається», заспокоював: «ми далеко», навіть коли підходили до ворога максимально близько.
Тут Фізик згадав як обстрілювали завод, який зайняли окупанти.
— Там вони і «прийшли»: наших три гармати потужно роздовбали ворожу засідку, піхоту вдало вивели з оборони, ми прикривали їх відхід, не давали закритися кільцю, — деталізує бойову операцію співрозмовник, і додає з посмішкою:
— Тоді ми відповіли командиру, що нам точно сподобалося.
Потім працювали на донецькому напрямку, ворожі понтонні мости «розбирали», кошмарили мокшів по їх лігвах.
— Колектив і зараз хороший, батарея — дружня, робота робиться якісно і швидко, кожен — на своєму місці, мені б краще — в розрахунку, та командуванню видніше, — скромно коментує своє кар’єрне підвищення Фізик. — Посада — не головне, важливо, що робиться спільна робота. Я ж — не кадровий військовий, День вчителя залишається моїм улюбленим професійним святом.
Снаряди — від училища
Із випускниками Фізик досі підтримує контакт, переписується з колегами, перечитує групу у вайбері. Як буває у відпустках — заходить в гості. А часом викладачі просять передати привіт із фронту, записавши його на відео.
— На Покрови вчителька з історії проводила тематичний урок, поїхав в розрахунок, записали відео для учнів, навіть підписали і відправили снаряди від групи, — зі щемом пригадує Фізик цінний зв'язок із тилом.
Вчителька потім переказувала реакцію учнів: сиділи з відкритими ротами. До речі, за час війни окупанти отримали снаряди уже від цілого Заліщицького училища.
Вдома Фізика чекають мама, сестра, племінник. Найчастіше в телефоні чує фразу «бережи себе».
— З мамою спілкуюся по два рази на добу, інакше приїде і буде сваритися, що дитина пропала: чим частіше — тим їй легше, — чутливо, не збавляючи усмішки, продовжує розмову військовослужбовець. — На Київщині по деревах лазили, коли зв’язку не було, щоб поспілкуватися з рідними: виліз на дуб, написав «живий, здоровий» і відчув, що виконав важливий обов'язок.
Рідні чекають його додому. А на запитання «Коли відпустка? Скільки триватиме?» відповідати найважче, каже. В АТО частіше мали відпустки, були ротації.
А тепер не завжди виходить «за графіком».
— Минулорічний травень наступив в серпні, — так про свою обіцянку приїхати додому пригадує Фізик.
Себе теж не бавить очікуваннями. Важливо, усвідомлювати, що рідних він оберігає від усього, що бачить сам, що вдома війни немає:
— Це, мабуть, тому, що ми досить непогано працюємо, — додає.
Що кажуть колеги по службі?
— Фізик належить до категорії людей, на яких тримаються підрозділи, — характеризує побратима заступник командира батареї на псевдо Рій. — Ми познайомилися на вогневих, пробули в одному бліндажі, в одному автомобілі, загалом знайомі уже більше року. Він серйозний воїн як по бойовій роботі, так і по керівній. Відповідальний, жорсткий, вимогливий і водночас неймовірно добра людина: не пригадаю, щоб колись комусь відмовив. Чи болото, чи злива, чи обстріл — не перешкода: може лягти в грязюку, щоб швидко і якісно полагодити техніку та відновити вогонь.
Цінують Фізика за веселу вдачу. Тут — про гумор і у словах, і в поведінці. Приміром, на службі запускає бороду, на відпочинку — голить, а коли повертається у стрій — його ніхто не впізнає.
До речі, Фізик — це не випадкове псевдо. Рій нам розповів, що наш герой прекрасно розбирається в електриці, талановитий майстер. Це якраз про те, коли людина прикрашає посаду, а не навпаки.
Наталія Федик Годецька
Вова Каранов
Nataliya Perets