Один на все село. Як це — жити без магазину, аптек та сусідів (ФОТО. ВІДЕО)

Один на все село. Як це — жити без магазину, аптек та сусідів (ФОТО. ВІДЕО)
  • Михайло Чавурський – єдиний мешканець села Червоне, що на Бережанщині. З колись чималого поселення на 75 хатин залишився тільки один чоловік.

  • Але він не опускає руки і вправно, навіть на свій вік, який він і сам не пригадує, справляється з чималим господарством, вирощує овочі та фрукти на зиму і виконує як чоловічу, так і жіночу роботу.

  • Як живе єдина людина колись квітучого села, читайте в нашому матеріалі.

Доїхати до Михайла Чавурського виявилося непростою задачею, адже, ґрунтову дорогу до його села не знайти за допомогою Google карт. Покладалися тільки на місцевих жителів, які й підказали як виїхати на правильну стежину. Хоча і з цим були проблеми, адже звичайною легковою машиною проїхати по піщаній дорозі, що прямує то зі схилу, то знову під пагорб, дуже важко.

Та приїхавши у Червоне, яке жителі навколишніх сіл називають старою назвою Молохів, ми побачили чарівну, але разом з тим жахаючу картину. Поселення, розташоване між двома пагорбами, вражає красою своєї природи, але вся зникає, якщо подивитися ближче на напіврозвалені будинки, зарослі поля, що колись слугували людям городами і занедбані двори, в яких росте кропива, виноград, малина, а їх обриси можна вгледіти тільки за поваленим парканом.

То є мука жити самому

І серед цієї занедбаності подвір’я та город Михайла Чавурського виглядає справжньою оазою. Весь свій вільний час від п'ятої години ранку він приділяє господарці, а вона в нього чимала – кінь, корова, кури, пес Бобко і троє котів, з якими він іноді полюбляє говорити.

Каже, що з людьми може не говорити і по кілька днів, а взимку, коли всі дороги перемітає сніг, не спілкується ні з ким місяцями.

Та й самого чоловіка ми зустріли, коли він якраз припинав на полі коня. Постійно усміхався, хоч говорити про себе не дуже хотів. В хату не упустив, каже: «Що ви там чоловічого спіднього не бачили?)»

– То є мука жити самому. Ні хліба, ні цивілізації, нічого нема, – пояснював він.

Каже, він був свідком розквіту і занепаду села, яке він називає радше хутором. Колись в Червоному було 75 хатин і чи не в кожній сім’я, де ростили по шестеро-семеро дітей, була і своя чотирирічна школа, яку і закінчив пан Чавурський. Але з часом все більше людей переїжджали в міста, або ж сусідні села, старші повмирали, і так він залишився один. Каже, він один в селі уже три роки.

– Люди повтікали звідси шукати кращої долі. Не знаю, чи робила місцева влада щось для того, щоб вони залишилися. От раніше було ліпше, людям можна було хоч якось жити, а зараз… – розмірковує чоловік.

Мав сім’ю, але залишився один

У Михайла Чавурського є дві доньки, колишня дружина, з якою він і сам не пам’ятає коли розлучився, але каже, що понад 15 років тому. Одна донька живе в Польщі, інша – у Тернополі.

– Ой, дружина має вже третього чоловіка. Мав ще сина, сім років тому він працював у лісі, на нього впала деревина. Ще тиждень боровся, але помер, – каже співрозмовник. – Я, може, і поїхав би звідси, але куди? Доньки не пропонують, а за дружину навіть не кажу. Та й хто хоче стару людину до себе взяти? А я поїхав би. Але доживаю віку тут.

Раніше в маленькій оселі чоловіка крім дружини та дітей, жили ще і батьки пана Чавурського. Але сім років тому померли його син та мама. Відтоді найближча його родина – в сусідньому селі. А вдома доводиться виконувати і чоловічу, і жіночу роботу.

Як та де купує їжу та одяг

Особливих потреб в чоловіка немає, каже, їсть те, що виростив на городі. Хліб та інші продукти замовляє у водіїв, які часто проїжджають дорогою через село, адже неподалік проводять вирубку лісу.

– Вони вже мене знають, даю їм гроші, кажу що треба, а на зворотному шляху вони мені все привозять, – говорить далі пан Чавурський.

Каже, пенсія в нього хоч і невелика, але на життя вистачає. А крім хліба чи одягу, чоловіку більше й особливо нема на що витрачати гроші. Вода — в колодязі, опалює хату дровами.

– Слава Богу, не хворію, ліки купувати не доводиться. Зв’язок з зовнішнім світом теж тримаю, бо маю вдома телевізор. Великі свята відзначаю. На Великдень йду в сусіднє село до церкви. А так весь час вдома. А що поговорити інколи нема з ким, то мені Бобко за співрозмовника, – говорить чоловік.

У селі часто мародерять

Хоча людей в самому селі Михайло Чавурський бачить часто, але спілкуватися з ними він не має навіть найменшого бажання. Каже, наразі в Червоне заходять тільки з однією метою – мародерити.

Із сусідніх сіл приїжджають до старих будинків і розбирають чи обкрадають їх. Хтось бере додому цеглу зі старих пічок, хтось метал, аби здати в пункт прийому, деякі крадуть проводи. 

– А до мене злодії не заходять, я пильную, – додає співрозмовник. – Якщо ж мені треба поїхати з села, запрягаю коня і їду.

Та яким би не було бажання Михайла Чавурського вибратися з села, пояснює, що надовго покинути його не може, адже тут його господарство. Померти в селі він не боїться, каже, лише гнітить те, що після його смерті і саме село зникне. Тому поки має здоров’я, трудиться та сподівається на краще, має надію, що в таке мальовниче село рано чи пізно приїдуть туристи і заново відкриють для себе красу Бережанщини.

Коментарі (8)
  • Наталя Іванців

    Живе в екології , АЛЕ плачевно ,що села внас вимирають.ЗЕМІ ВНАС ЗОЛОТО А ПРАЦЮВАТИ НЕМА КОМУ,ОТ І СУМ ЗА ТАКЕ БЕРЕ

    David Starr reply Наталя Іванців

    Чого сум? Сучасні технології дозволяють декільком чоловікам обробляти сотні гектарів із значно вищими врожаями, ніж раніше. Люди нарешті починають розуміти, що працювати треба за гроші, а не за їжу.
  • David Starr

    Села зникають, бо ніхто не хоче там жити та й нема у них потреби.
  • Юра Лещ

    и в этом положении сейчас практически вся Украина - народ разбегается, остаются только те, кто уже по старости не сможет полноценно трудится, не имеет никаких родственников, да и не имеет средств уехать в лучшую среду обитания... наголосовали, падлы шароварные - ох наголосовали - начиная с 2010 года - наголосовали идиоты шароварные

    Читач20 reply Юра Лещ

    Так їдьте до своєї московії, там краще.
  • Надія Бутрин

    Дядько молодець многая літа .

14:15 Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей photo_camera 13:20 В Україні з жовтня змінилася система виплат субсидій та пільг: що це означає 12:35 На вул. Лесі України самотньо блукала 2-річна дівчинка 11:32 Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у Тернополі очолив Літургію в Катедрі (РЕПОРТАЖ) play_circle_filled Від читача 15:01 На Тернопільщині шукають роботу 267 вчителів 10:05 Судитимуть чоловіка, який до смерті забив різками односельця-крадія 09:02 Що приготувати з баклажанів: смачні закуски, супи і основні страви play_circle_filled 08:00 Сьогодні, 1 жовтня: Міжнародний день людей похилого віку 21:03 Дощі, тумани та магнітні бурі: як зустріне жителів Тернопілля другий місяць осені 20:00 Нашим захисникам потрібне тепло. Допоможіть робити окопні свічки, аби зігріти воїнів (РЕПОРТАЖ) play_circle_filled photo_camera 19:00 Ціни злетіли! Ми перевірили, чи реально знайти у Тернополі калію йодид і скільки він коштує 18:16 День працівника освіти в Тернополі: нагородження вчителів та подяка за їхню самовіддану працю play_circle_filled 17:43 Конфлікт інтересів: у Ланівцях судили міського голову 17:07 1 жовтня у Тернополі пройдуть традиційні сільськогосподарські ярмарки play_circle_filled 16:30 Кременчанка Діана Бонюк самотужки зібрала понад десять тисяч гривень на допомогу ЗСУ 15:47 Подружжя митців з Київщини хоче встановити у Чорткові «Дерево подяки» 15:04 У Лановецьку лікарню передали нове обладнання для кабінету кардіології
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up