Доводилось бачити операції, що проводили діткам, яким кілька днів: молода лікарка-хірург з Тернополя

Тернополянка Марія Пасемник у 28 років вже проводить операції малюкам в Тернопільській обласній дитячій лікарні. Медиком дівчина працює вже рік. І каже: посмішки малюків, які після лікарняної плати повертаються додому, варті усіх скарбів на світі.

Насправді у Марії навіть дві роботи. Вона проводить прийом малюків у поліклінічному відділенні, де здійснює  діагностику та консультації. А також надає допомогу діткам, які перебувають на амбулаторному лікуванні. 

Дівчина вже провела десятки операцій діткам із різними патологіями, які неможливо усунути без операційного втручання. Вона каже, що роботу з малюками не проміняє ні на що, бо ж медиком мріяла бути ще змалку. 

Із пані Марією говоримо про найпоширеніші проблеми зі здоров’ям дітей, які можуть призвести до хірургічного столу. 

З чим найчастіше звертаються до хірурга 

— Розкажіть, будь ласка, з якими проблемами найчастіше доводиться працювати? З чим найчастіше батьки приводять дитину на консультацію до лікаря-хірурга. 

— Найчастіше це грижі у дітей: пахові, пупкові, грижі білої лінії живота. Найчастіше батьки помічають певні випинання в області паху або живота та не розуміють причин їх виникнення. Також дуже часто батьки приходять та показують утворення на шкірі малюків: папіломи, невуси, які з’являються та збільшуються з часом. 

— Внаслідок чого можуть з’явитись грижі в маленьких діток?

— Найчастіше це вроджені патології. Якщо вагінальний відросток після народження не закривається — тоді з’являються грижі. Також грижі білої лінії чи пупкові грижі живота можуть виникнути внаслідок слабкості апоневрозу. Звісно, після того, як батьки помітили в дитини випинання на передній черевній стінці чи в паховій ділянці, рекомендується консультація хірурга. І лише він може вирішити чи спостерігати за дитиною або треба оперувати.

— Є такий міф, яким лякають дітей: грижа може виникнути від підіймання важких речей. Таке може бути насправді?

— Насправді, в дитячому віці такого бути не може. 

— З апендицитами теж до вас?

— Так. Часто буває що на прийом скеровують сімейні лікарі внаслідок скарг на біль у животі. І вже коли ми оглядаємо дитину — бачимо, що має місце гострий апендицит. В такому випадку ми скеруємо в приймальне відділення, а далі госпіталізовуємо у стаціонар хірургічного відділу. Після інфузійної терапії приймаємо рішення чи оперувати чи ні. 

Операції — це робота цілої команди

— Щодо роботи в стаціонарному хірургічному відділенні. Чи доводилось оперувати вночі?

— Більшість часу я працюю на ургентній службі. Але так, якщо під час нічних чергувань виникає необхідність операцій, яку неможливо відкладати (гострий апендицит, непрохідність, грижа), я оперую. Потрібно розуміти, що один лікар провести операцію не може. Завжди є ціна команда. 
 

— До нічних чергувань вже звикли? Чи не важко фізично вночі бути на роботі? 

— Спочатку було дуже важко, напевно, через хвилювання. Бо це ж відповідальність. Зараз звикла. 

— Які з сучасних методів хірургії використовують у вашому закладі?

—  Один з таких методів —  це лапароскопія. Він передбачає який передбачає огляд черевної порожнини і таза з метою інтраопераційної діагностики  складних клінічних випадків. Завдяки такому випадку є мінімальна травматизація та значно кращий косметичний ефект. Такий метод зараз розвивається у всьому світі. І наша лікарня теж активно з ним працює.

— Завжди цікавило, чи не тремтять руки у хірургів перед операціями. Це ж така велика відповідальність…

—  Ні, руки не тремтять. Але відповідальність, звісно, відчувається. Завжди переживаєш кожен випадок. Завжди хочеться вийти з операційної і сказати рідним, що усе пройшло добре. 

— А відрази до вигляду крові немає у вас? 

— Ні, нічого подібного у мене немає. Навпаки, я завжди хвилююсь за те, щоб все було добре: аби розріз був максимально маленький та акуратний, а шов косметичний. 

Доводилось асистувати на операціях, які робили новонародженим

— Щодо віку ваших пацієнтів. Чи доводились робити операції дуже маленьким діткам? 

— Зараз я не проводжу таким малюкам операції. Я вважаю, що такі речі мають робити люди, у яких значно більше досвіду. І це нормально, адже він приходить лише з часом. Мені доводилось асистувати на операції, яку проводили дитині, якій було декілька днів. 

— Чому ви обрали педіатрію? Можливо з дорослими легше, бо вони можуть точно розказати про симптоми. 

— У мене є досвід роботи з дорослими пацієнтами. Але я вирішила для себе: душа лежить до дітей. І не пожаліла про це жодного разу: з дітьми завжди цікавіше. 

— Чи є пацієнти, які вам найбільше запам’яталась. Якщо так, то чим саме. 

— Для мене особливий кожен випадок. І в кожному я викладаюсь на усі сто відсотків. Але знаєте, завжди по-особливому трепетно я ставлюсь до діток, які потрапляють у лікарню з дитячого будинку. Він тут, поряд з нашою лікарнею. Ці діти завжди дуже позитивні. Вони нічого не бояться. Мені здається, що це найбільш терплячі діти з усіх. Вони ніколи не плачуть. Завжди радісні і скільки б разів не доводилось їх обстежувати завжди тільки найтепліші почуття до них.

—  Чи часто батьки роблять вам компліменти щодо віку. Як реагують, коли бачать в кабінеті такого молодого лікаря?

—  Реагують по-різному. Звичайно, було й таке, що просили ще консультації зі старшими спеціалістами. Я ніколи не заперечую, адже розумію батьків. Інколи я й сама звертаюсь за допомогою в тій чи іншій ситуації до старших колег. Адже співпраця дуже важлива незалежно від того скільки тобі років і який в тебе досвід роботи.

Бліц опитування з Марією Пасемник

— Назвіть три найкращі риси доброго лікаря.

— Доброта, щирість, відповідальність.

— Скільки часу тривала найдовша ваша операція?

—  Напевно, годин шість.

—  Що робите перше, коли приходите на робоче місце?

— Вмикаю комп’ютер.

— Чи правда, що деякі хірурги вмикають музику в операційних?

— Так.

— Що найперше хочеться зробити, коли приходите додому з нічного чергування?

— Поспати.

— Чим забавляєте діток, які вередують під час огляду?

— Багато розмовляю.

— Із 20 фото на вашому телефоні скільки будуть пов'язані з роботою?

— Напевно, 15.

— Чого боїться дитячий лікар-хірург?

— Помилитись.

— Чи будете ви працювати в медицині через 20 років?

— Сподіваюсь, що так.

— Чого побажаєте своїм пацієнтами?

— Здоров’я, і нехай мрії збуваються.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.