Як позбутись алко- та наркозалежності: історії людей, які "були на дні", а тепер живуть щасливо

• Звільнитись від алко- та наркозалежності можна, якщо ти впустиш у серце Бога, - переконані чоловіки, які живуть у християнському реабілітаційному центрі “Спасіння”.
• "20 хвилин" розповідає історії людей, які були на межі життя і смерті.

До реабілітаційного центру їхати близько 25 хвилин. Він розташований у селі Малий Глибочок, що неподалік Збаража. Зовні нагадує звичайний будинок, жодних високих парканів та шлагбаумів. 

У дворі бігає кілька кішок, в своїй “буді” тихо сидить вівчарка Берта. Ще тут тримають свиней та кролів, яких потім споживають у їжу. Чоловік, якому на вигляд близько 40-а років саме годував курей. Господарство у центрі чимале. Мешканці центру називають догляд за тваринами - трудотерапією. Мовляв, відволікає. Є і невеличкий город, на якому нещодавно встановили сонячні панелі для виробництва електроенергії. Проте зараз для робіт там ще не сезон.

Зараз у центрі реабілітацію проходять 11 чоловіків, а за весь час понад сто людей тут звільнилися від залежностей. У цьому році центру виповнюється 20 років. І у кожного з тих, хто тут живе -  своя історія. Серед колишніх наркозалежних є і 17-літній хлопець, який щойно пройшов 10-денний карантин у закладі. 

Засновник спочатку приводив “хворих” у свій дім

Центр заснував Роман Дещаківський. За словами пана Олега, цей чоловік сам ніколи не був залежним, але за “Словом Божим” вирішив допомагати алко- та наркозалежним. Чоловік просто приводив у свою квартиру людей, яким потрібна була допомога. 

- То була одно- чи двокімнатна квартира. Жінка була просто “в шоці”, - розповідає адміністратор центру Олег Коган. -  Вони в нього “проспались”, встали. Було таке, що й гроші крали. А він їх далі вів сюди. Бо знав, якщо він того не зробить - вони підуть з цього світу. Бог йому положив на серце так робити.  Ця стара хата була у їх власності, а він згодом віддав її під служіння центру. 

Згодом за кошти людей, які самі проходили реабілітацію в центрі, побудували великий будинок. Зараз розпочали встановлювати паркан та доробляти інтер’єр всередині. Практично щодня сюди на громадських засадах приїжджають люди, які самі пройшли реабілітацію та хочуть допомогти іншим. 

“Можуть піти звідси в будь-який момент”

- Люди можуть в будь-який момент піти звідси, - розповідає Олег Коган. - Тут все на добровільних засадах. Хочеш мінятись - ми допоможемо. Не хочеш - тобі ніхто не допоможе. 

Центр діє на християнських засадах. Ті, хто працює та живе у центрі - навертаються до Бога. Щодня моляться, читають святе письмо та живуть у мирі зі світом. 

- Ми розуміємо, що якби не Бог - то ми б в землі гнили, а так живі-здорові. Слава Богу, ті, хто пройшов реабілітацію на машинах своїх їздять, - розповідає Олег Коган. - Ми не жаліємо вкладати якісь свої кошти в те, щоб робити тут щось та рятувати людей. Для нас це благословіння. 

У центрі є все для нормального життя людини: теплі просторі кімнати, велика кухня, їдальня, кімната для молитов, облаштували чоловіки навіть імпровізований спортазал, у якому гантелі, вилиті із бетону. Практично у кожній з кімнат - цитати із Біблії, написані красивим шрифтом або неймовірні картини. Їх творить один із вихідців центру. 

Як проходить день на реабілітації

Прокидаються жителі центру о 7.30. У них життя як у звичайних людей в селі: пораються по господарству, готують їжу, прибирають. Багато часу у графіку відведено на молитви. Моляться чоловіки і всі разом, моляться і кожен сам. Часто моляться один за одного та за навернення до Бога усіх людей. 

Перед тим, як прийти у центр, кожен із людей підписує згоду на правила Центру. Тут під заборонами алкоголь, сигарети, лайка. Вони зобов’язуються підтримувати один одного та не відступати від принципів християнства і Центру. 

Обід в центрі готують чергові. Чоловіки розповідають, що багато хто вперше в житті суп приготував саме на цій кухні. Зазвичай готують близько 10-12 літрів супу для обіду. Пригощають їжею також сусідку, 85-літню бабусю Олю, яка живе сама та потребує допомоги. Чоловіки розповідають, що у жінки є син, який добряче випиває та не допомагає жінці. А вони не можуть залишити стареньку без допомоги. 

“Я просив, кричав серед ночі “Боже, поможи мені”

Олег Коган 35 років, волонтер та адміністратор центру

- Коли я потрапив у Центр тут була лише стара “шевченківська хата”, це був 2009-й рік. Зараз її вже немає, - розповідає адміністратор центру Олег Коган. - На кухні була сирість, грибок. Було дуже мало місця, поміщалось близько семи людей ліжко-до-ліжка. 

Олег Коган каже, що ти не можеш допомогти людині змінити своє життя, якщо сам не пройшов це “пекло”. 

- До того, як я потрапив центр - у мене було зовсім інше уявлення про віру, - каже чоловік. - Я йшов до плащаниці, наприклад. Згадую момент, коли ліз на колінах, як всі люди, а далі виходив з церкви і підпалював цигарку. То, що я приходив “убітий”, вколений, то це було на іншому плані. Хіба це віра? Коли поліція шукала - я був дуже “вірний”, коли строк мав “світити”...

До того, як потрапити в центр Олег був знайомий із засновником центру. Одна зустріч із ним змінила його життя докорінно.

- У мене був товариш, з яким ми разом кололись. Одного разу він вколов дозу і просто помер, - пригадує Олег Коган. - Я тоді саме відсиджував термін. Я думав, що Бог скаже мені: “Та-да. Ти - нормальний хлопець. Я тебе прощаю”. Я навіть думав покінчити життя самогубством, але знав, що цей гріх не прощається. В той момент я сказав серед ночі Богу: “Зроби щось. Поміняй моє життя. Я не хочу так жити. В людей мрії, а я думав лише як посадити макове поле”. То напевно, була моя така перша щира молитва, яка веде до покаяння. До тижня часу я випадково зустрів директора центру Ігора Дерешівського, знав його раніше. Він запропонував мені прийти у центр. Я до того навіть слухати не хотів про центр, але саме вони сказали слова “Тобі Бог поможе” і саме вони змінили моє життя. 

Зараз пан Олег не лише допомагає людям, що проходять реабілітацію, він активно відстоює позицію рівності колишніх наркозалежних в суспільстві, бореться проти наркоторгівлі в Тернополі та пропагує християнські цінності серед молоді.

“Попав в такий шторм, що виходу не бачив”

Василь , 46 років, служитель центру, колишній наркозалежний

- Я зараз служитель центру. Приїжджаю сюди позмінно, щоб допомагати людям, які проходять реабілітацію. Допомагаю по господарству, - розповідає пан Василь. - Зараз у центрі багато людей, тому ми їздимо по двоє раз на добу. До прикладу в неділю ми забираємо хлопців із церкви “Любові і Зцілення” в Тернополі, разом з ними їдемо сюди.  На наступну добу приїжджає інший служитель. 

Пан Василь розповідає, що спробував у житті чимало: наркотики, алкоголь, відбув 6 суворих термінів. 

- Життя покидало мене, - розповідає чоловік. – Був алкоголь, були наркотики, була тюрма. Вже наївся того всього. За півтора місяці померли мама і тато, а я був закритий навіть не поховав їх. Вдома з братом проблеми почались. Я звільнився, а він мне приписувати навіть не хотів. Лишився я один. Здоров’я пошатнулось. Тоді я зрозумів, що треба щось робити з тим. Я попав в такий шторм, що виходу не було: або вмирати, або міняти щось в житті. Я просто взяв речі і прийшов до церкви. Прийшов і сказав, що я нікуди не піду.

З того часу життя пана Василя змінилось докорінно. Він з посмішкою пригадує як повернувся у рідне село і його покликали сусіди допомогти по господарству. «Значить не все втрачено. Комусь я ще потрібен в тому житті», - подумав в той момент чоловік.

- Зараз я вирішив, що маю допомагати іншим людям в центрі, - продовжує Василь. – Я вже не зможу не їздити сюди. Я сам  пропаду, якщо не буду допомагати іншим. Дякуючи Богу, я змінився, сам купив квартиру, маю добру роботу. Дуже важливо, що є бізнесмени, вихідці з центру, які підтримують нас і працевлаштовують. Життя можна змінити, якщо щиро просити допомоги в Бога.

«Не знаю, як вона досі зі мною. То благодать від Бога»

Микола, 30 років, проходить реабілітацію в центрі

Під час візиту журналістки в Центр пан Олег готував обід для мешканців центру. У той день він варив гречаний суп та маринував сало на кухні центру. З посмішкою розповів, що суп приготував вперше саме на цій кухні, але друзі не скаржаться, а завжди хвалять його страви.

У центрі я 4,5 місяців. До того життя було кардинально іншим. Я вічно знаходив пригоди на свою голову, - розповідає чоловік. – Не було спокою в мене. Одного разу, у найгірший період, я випадково зустрів Олега, адміністратора центру. Ми були знайомі раніше, але тоді не знав, що він відноситься до церкви, лише згодом я зрозумів, що випадковості невипадкові. Він засвідчив мені про те, ким він був раніше,  і я повірив. Так потрапив у центр. Я дякую за це Богові.

Вперше наркотики Олег спробував у 17 років, це була марихуана. З того часу він спробував чимало видів наркотиків, мав залежність від гральних апаратів, За його словами, йому «світив» чималенький строк у в’язниці, від якого він дивом врятувався.

- Мені немає чим похвалитись, якщо говорити про минуле, - продовжує чоловік. – І я знаю, що багато хто скаже, що тут щось не те, «його вже нічого не змінить». І я не хочу нічого говорити, бо за своє життя я часто багато говорив. Мені легко було щось сказати. Тепер казати я не хочу нічого, але я дякую Богові, що я зараз тут і що маю шанс змінитись.

Пан Олег розповідає, що у Тернополі в нього є дружина, яка завжди його підтримує та завжди розуміє.

- Я не знаю, як вона досі зі мною. Це благодать від Бога, - каже чоловік. – Дуже важливо мати людину,  яка тебе любить. Дякую Богові за неї. То милість від Бога мати таку жінку. Вона пройшла чимало випробувань зі мною, але не дивлячись ні на що, вона змогла мене підтримати та не залишала мене. Зараз я молюсь, за те, щоб в нашій сім’ї був мир. То дуже важливо.

Довідка

Для того, щоб потрапити у реабілітаційний центр - зверніться за номером 096-57-58-600 (Ігор)

Також у Зборівському районі (с. Матанів) є реабілітаційний центр для жінок. Звертатись за номером 097-24-19-566 (Наталя)

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.