Як реальність переходить у магію

Книжку Андрія Бондаря «Церебро», яка вийшла у львівському «Видавництві Старого Лева» і увійшла до довгого списку «Книги року ВВС – Есеїстика–2018», наприкінці жовтня репрезентували у тернопільській книгарні «Є».

У короткому описі новинки зазначено: ««Церебро» — нова збірка малої прози Андрія Бондаря, яка впроваджує читачів у химерний світ маленьких людських пригод. Випадкові зустрічі, типові ситуації, які трапляються в кожного, спонукають замислитись, ухвалити рішення, діяти. Особливість цих текстів у тому, що деякі з них списані з реального досвіду, а інші — цілком вигадані — суцільна суцільна макабра і фантасмагорія».

Епіграфом до збірки стали слова з пісні «Крик душі» гурту «Курган і Агрегат» – «Мозок не знає, за чим він скучає».

Інтригуюча назва-загадка

Андрій Бондар розповів, що назва «Церебро» «впала з неба» і стала одкровенням для нього.

• Для мене самого була інтрига в тому, що саме я вкладаю в цю назву, – каже він. – Я спеціально написав однойменне оповідання, яке зрештою не дає ніяких відповідей, а, може, навіть ще більше заплутує.

Письменник зазначив, що на презентації в Києві один ексцентричний чоловік дав своє  пояснення назві «Церебро», мовляв, це жінка, створена з ребра Адама.

• Назва цієї книжки – це те, що завжди з тобою, воно десь з заду, і воно пронизує все тіло, – так Андрій Бондар пояснив назву читачам на 25 Book Forum. – Це те, що в тобі сидить і впливає на твої думки, на те, що цікавить. Книжка також є втіленням розгубленості перед творчістю. Творчість – це те, що водночас і належить мені і що я виборюю в свого життя».  

Цікавим є дизайн обкладинки. Художниця Олена Грозовська, яку більше знають як музикантку,  зробила ілюстрацію, де двоє людей розглядають загадкову формулу на грудях іншого чоловіка. Крім того мисткиня створила малюнки на форзаци – буряк із ангелами та синички з салом.

Книжка письменника, а не блогера

Більшу частину з 16 текстів, які можна назвати психоделічними, Андрій Бондар написав за 5 місяців, і потім ще впродовж двох років доповнював – укладав, як він сам висловився, «мозаїку» книги. Композиційно оповідання пов’язані одним головним героєм, якого за збігом звати Андрій, і його дружиною, яку за збігом звати Софією.

• Книжка писалася, щоби вивести з себе, з нормального стану заколисаності, вирвати з нього і показати щось інше, – додав автор. – Це зріз мого настрою трьох останніх років. Тексти різні і різного обсягу. Писалися в різних настроях, станах та країнах. Ця книжка вкрадена у всього іншого, що я роблю.

Збірка «Церебро» живе окремо від соціальних мереж. Лише один з текстів був надрукований у різдвяній антології, всі решта – зовсім нові.

• Для мене це щось нове, бо раніше мені дорікали тим, що я маю нахабство видавати як книжки свої записи із «Фейсбуку», – каже Андрій Бондар. – Хоча насправді я ці тексти писав як художні, а не як пости у соцмережі. Ніколи не розумів чим це погано, адже раніше була така традиція, коли письменники друкували свої твори спочатку в газетах.

У житті письменника був період, коли він упродовж 9 років щотижня писав тексти для газети і щоразу старався бути оригінальним. «Церебро» написана як книжка письменника, а не блогера.

Від реального – до магічного

Композиційно перший і останній текст продумані в розташуванні, а всі решта йдуть у хронологічному порядку.

• Збірка побудована так, що вона починається з повністю реалістичних текстів, – зазначає Андрій Бондар. – Однак реалізм із кожним наступним текстом пригасає або набуває нових рис. Тут є цілком біографічні речі, а потім звична реальність зникає і з’являється реальність притчева. Що далі до кінця, то менше реальності і фактів з мого життя. Ця книжка – шлях від реалізму у фантасмагорію та сферу магічного. Композиційно – це шлях з реального світу у нереальний. Кінцевий текст – це притча про те, що чекає на людину в кінці життя.

Для автора книжки перехід від реальності до фантазії очевидний. Навіть в одному тексті «Адольф або Закони гостинності» він зумів поєднати автобіографічні моменти з вигадкою.

•  У своїх творах намагаюся бути самим собою, і це єдина справа у моєму житті, яка таке дозволяє, – стверджує Андрій Бондар. – У мене багато роботи, де я не належу собі. Багато перекладаю, пишу есеїстику, де на себе усю увагу забирають культурні чи політичні питання. Для мене письмо є зоною повного комфорту та свободи. Де можу втілювати те, що хочу.

Довідка

Андрій Бондар – український письменник, публіцист, перекладач. Лауреат премії видавництва «Смолоскип» (1997), учасник пан-європейського проекту Literaturexpress Europe (2000), стипендіат Міністра культури Республіки Польща (стипендія Gaude Polonia, 2003), стипендіат програми Homines Urbani (Краків, 2004), учасник фестивалю Poetry International (Роттердам, 2005). Автор прозових книг «Морквяний лід», «І тим, що в гробах» та інших. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.