Як учитель з Тернопільщини став артилеристом ЗСУ

Як учитель  з Тернопільщини став артилеристом ЗСУ

Спеціально до дня Знань  — зворушлива історія про звичайного молодого вчителя сільської школи з Тернопільщини — кремезного воїна із щирим, лагідним серцем

 

Він виріс в багатодітній сім'ї, де патріотизм прививали змалечку. Відтак тепер мама вдома з фронту чекає трьох — чоловіка і двох синів. 

Чекають на вчителя і всі його учні. Поки готувався матеріал до друку, третьокласник Сашко від їх імені сідає писати лист. З надією, що якщо не вдасться передати, то, може, надрукують в газеті. 

Тим часом місце для любові у серці вчителя заповнюють чотирилапі пухнастики із синіми та жовтими очиськами.

Прибилися до наших на позиції, тепер — скрізь із ними. 

Що вчитель робить в артилерії, і як в одній людині поєдналися козацька сила, трепетна ніжність, англійський акцент і українська пісня — читайте у матеріалі.

Вчився швидко

Народився в селі Турильче, на Борщівщині, до війни два роки працював в школі в рідному селі — викладав англійську, німецьку, і, як ми згодом дізналися від директора школи — ще й фізкультуру. 

24 лютого, коли пішли обстріли, взяв сумку і пішов у військкомат. А після розподілення потрапив у Тернопільську артилерійську бригаду. В армії служив в національній гвардії а Харкові. 

В артилерії, каже, все — нове, та швидко адаптувався і зрозумів, що нічого важкого немає. Цікавимося, які обов’язки у солдата. 

— Ношу снаряди і досилаю їх в гармату, — спокійно відповідає нам хлопець. 

Тут варто уточнити, що снаряди важать майже по 50 кілограм. Нічого важкого? Для цього як мінімум потрібно бути у відповідній фізичній формі. 

— Живу в селі знаю, що таке  —важка праця, — пояснює Володимир, — крім того і завжди, з дитинства любив займатися спортом: легка атлетика, важка атлетика, фізичні навантаження, штанги, гантелі, турнік — зараз життя довело, що все це — недарма. 

Далі запитуємо про вагу штанги. Виявляється, тренувався з вагою 90 кілограмів. Каже, щоб підтримувати себе в тонусі — достатньо знаходити час для тренувань через день, щоб не втомлюватися і мати результат.

Відразу — гаубиця

Зараз на позиціях тренування продовжуються в звичному режимі. Щоправда, турнік замінюють дерева, а штангу — власна вага.   

— Тут дуже важлива життєрадісна атмосфера, її ми створюємо самі  — завжди на позитиві — наголосив солдат. — Кожен має свою функцію, відпрацювали до автоматизму, все робимо дуже швидко, це — практика.

На війні навчився відразу на нове озброєння. З радянськими гарматами не працювали. Знання англійської знадобилися і на фронті — допомогли зрозуміти інструкції.  Усі надписи на самій гарматі про функції — теж англійською.

— Навчалися ми на полігоні, все відчули на практиці, нам все показали, розподілили функції, ми зробили пробні постріли і почали свій військовий шлях, пригадує Володимир. — А там — Бровари, Сумщина, Рівненщина та декілька областей на сході. Найважче було на Донеччині, де найбільше відчувається агресія з боку окупантів, і населення відрізняється — українці, які нас там не вітали, сприймали вороже. 

За словами солдата, завжди легше воювати там, де є моральна підтримка людей довкола. 

— Нам приносять  гостинці, ми по-людськи приймаємо, але не їмо, бо не знаємо намірів цих людей, — розповідає про окремі регіони військовий. — В інших підрозділах  після таких візитів були «прильоти». 

З піснею в дорогу

Тернопільська артбригада зібрала чоловіків із різних областей, здебільшого — сусідніх. Різний вік, різні професії, але об’єднує єдина мета, каже Володимир. — Є в нашому підрозділі і музикант, і будівельник, і юрист, і весільний відеооператор, два вчителя — я і фізмат.   

Музиканту хлопці докоряють, чому без інструменту приїхав. Та компенсують усе співом. За музичний супровід використовують колонку і — з піснею в дорогу. Співають переважно в переїздах. В репертуарі артилеристів — переважно українські народні пісні. Люблять славнозвісну, переспівану Хливнюком, «Калину», «Їхали козаки», «Браття українці» (гімн ЗСУ гурту «Шабля»).

— Найчастіше не знаємо, куди нас приведе дорога, співаємо для настрою, українська пісня підтримує дух, — ділиться солдат.  — Ми часом називаємо себе бременськими музикантами (сміється — прим.автора).

Заряджають Володимира і особисті історії кожного воїна, у кожного своя причина — воювати, в сукупності це потужна мотивація.  

Своїх не залишають

Якось на позиції до хлопців прибилася кішка. Вони її годували, та невдовзі в подарунок привела ще й трьох кошенят.

— Ми облаштували для них місце, та й живуть з нами, знайшли в нас прихисток, — усміхається Володимир. — Ми будемо переїжджати, то скоріш за все заберемо їх з собою. Вже й самі привикли — тож не покинемо.  

Не раз герой матеріалу шукав їх по полю, бо пропадали, каже, губилися по одному. Інші нявчали, сумувала кішка і своїм благальним поглядом не залишала вибору. 

Усі котики дуже ручні, тому й солдати не стримуються від лестощів — часто беруть на руки. 

До речі, пухнастики ще й дуже красиві. Усі — сірі з білими нагрудничками, і що цікаво — у мами очка янтарно-жовті, а в діток — блакитні. Тому й, мабуть, дивляться в бік ЗСУ, а куди ж іще?   

А мати жде додому… трьох

Вдома чекає мама. Батько Володимира також воює в тій же бригаді в іншому підрозділі, молодший брат — у нацгвардії. 

— Пішли служити разом з татом, він був АТО, тому ішов як резервіст першої черги, — розповів Володимир. — І брат також був на контракті чотири роки до цього. 

Кожного дня мамі намагається телефонувати, іноді доводиться шукати такої можливості, не скрізь є зв'язок. З господаркою мамі допомагає найстарший старший син, який теж служить, щоправда в поліції, утім теж має відношення до війни.

До речі мама нашого Героя також вчителька, і бабуся — теж. То Володимир вчитель уже в третьому поколінні. Каже, що вибрав цю професію, бо відчуває, що це його. Любить дітей, мріє про своїх, каже, що це одна із причин, чому пішов воювати.

— Найперше, як вчитель, щоб діти навчалися в мирний час, мріяли, в вільній країні, не бачити і не відчувати страху, об не ховалися в бомбосховища, — підсумовує Володимир. 

Діти сумують за вчителем

Солдат півроку не бачив своїх вихованців, вони цікавляться, передають мамою привіти, слова підтримки, бажають швидкого повернення. Батьки учнів в соцмережах пишуть, що дітки часто запитують, коли Володимир Васильович вже буде. Він зізнається, що теж сумує за ними. 

— Попри вимогливість, намагався проявляти любов і турботу, — розкриває секрет учнівської любові молодий вчитель, — дисципліна — найважливіше на уроці для ефективного засвоєння знань, та в той же час були і жарти, словом, дружелюбна атмосфера. 

Класи у сільській школі — невеликі, по 5-6 дітей, тому усі діти полюбилися йому як рідні. 

— Володимир виріс в багатодітній сім’ї, де змалечку прививали патріотизм, закінчив школу з золотою медаллю, успішно навчався в університеті і повернувся вчителювати в рідне село, — розповів нам директор турильчінської школи Дмитро Дячинський. — Викладає в школі англійську, німецьку і фізкультуру. Також Володимир Васильович займався підготовкою учнів до військово-патріотичного конкурсу «Сокіл-Джура», який проходив між школами у нашій громаді. Навчав основам стройової підготовки, стрільбі, метанню гранати, а також показав, як надавати першу медичну допомогу.

Поки готується матеріал до друку, третьокласник Сашко миттю відреагував і написав від усіх учнів школи улюбленому вчителеві щирого листа з надією, що він прочитає в газеті, якщо не вдасться передати оригінал на фронт.  


 

«Дорогий солдате!

В нашому селі тишина, але війна торкнулася і наших душ, бо з першого дня війни пішов захищати  рідну Батьківщину наш улюблений вчитель англійської мови Володимир Васильович.

Ви боретесь за волю держави за незалежність за майбутнє кожної людини.

Учні нашої школи складають Вам щиру подяку за мужність героїзм, силу волі, за недоспані ночі в окопах!

Пишаємося Вами!

Бажаємо вам міцного здоров'я, стійкості, сил терпіння!

Нехай вас Господь охороняє, а Матінка Божа здоров'я посилає! 

Бережіть себе!»  

Читайте також: Коригує історію дулом гармати : 24:08:2022 - 20 хвилин Тернопіль (20minut.ua)

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (17)
  • Зоя Дзюба

    Хай вас Бог береже і допомагає!
  • Надія Дорощак

    Господи Всевишній змилуйся благаємо
  • Ганя Кльоц

    Здоровя, вашим, рукам.
  • Зоя Мострянська

    ДЯКУЄМ.Бережіть себе і Україну.А ми за вас молимося і чекаємо дома живими і з ПЕРЕМОГОЮ.Слава Україні!

15:03 Як безкоштовно обміняти звичайні лампочки на нові LED у Дії: пояснюємо на пальцях play_circle_filled photo_camera 14:05 Сутенерку, яка переховувалася від правосуддя, розшукали правоохоронці Тернополя 13:32 У Тернополі щосереди відбуваються зустрічі для літніх людей 13:02 Керівник Водоканалу заробив понад пів мільйона. А що з боргами підприємства? Від читача 11:59 Топ 10 січневих вакансій та зарплат на Тернопільщині 12:10 Скільки коштує пообідати в їдальнях Тернополя? Ми промоніторили ціни 11:30 На Донеччині загинув Герой з Тернопільщини Андрій Крупський 10:50 Вперше у Тернопільській області медики виконали складну операцію на судинах мозку photo_camera 10:01 У дніпровському шпиталі помер Захисник з Тернопільщини Павло Теслюк 09:06 На Тернопільщині діє пілотний проєкт мобільних бригад вакцинації проти COVID-19 08:00 Сьогодні, 31 січня: Всесвітній день ювеліра 21:03 Мобільні роутери та навіть Старлінки: що можна купити у Тернополі, щоб мати хороше інтернет-з’єднання photo_camera 20:02 На Тернопільщині судитимуть 11 домашніх тиранів 19:30 Жителя Тернопільщини розшукують за підозрою в особливо тяжкому злочині 18:32 Два дні вибивали зізнання: в квартирі на Київській до смерті забили 69-річного чоловіка play_circle_filled 18:05 На Донеччині загинув Герой з Тернополя Ігор Гаврилюк 17:32 На Тернопільщині ускладнюється погода: поради пішоходам і водіям 17:05 Аби призначили пенсію, у 2023-му вже потрібно 30 років страхового стажу. Що робити, як немає й 15-ти? 16:15 Маленькі чортків’яни наколядували на дрон для військових
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up