Йосип Свинко: "Я по блату ніколи не йшов..."

Йосип Свинко

Чоловік унікальний ще й тим, що 55 років працює на одному робочому місці – в педуніверситеті. Пан Свинко – ровесник педагогічного вузу у Тернополі, адже переїжджав з цим навчальним закладом із Кременця у далекому 1965-му. Він також є засновником унікального геологічного музею і, незважаючи на свій поважний вік, має багато планів.

- Ви, як геолог, напевно, дуже багато мандрували?

- У радянські часи не випускали за кордон. Приміром, я мав давню мрію поїхати у Єгипет, до пірамід. І навіть коли вже здав документи, за три дні до виїзду зателефонували й сказали: ви не можете поїхати, бо їдуть представники сільського господарства, а ви з освіти. Вам хіба іншим разом… Насправді, як я зрозумів потім, було інше. Вже тоді існувало поняття блату – хто щось заплатив, той і їхав. Я добрався до Єгипту аж у 70 років, пробув там 10 днів. Був у Гізі, Луксорі, у долині, де розташовані гробниці фараонів. Маю звідти зразки мергелю. З самої піраміди породу брати не можна, але під ногами – теж багато вапняку, з якого будували. Тож я взяв. Де я тільки бував – привозив зразки для музею. Єгипет – моя найцікавіша поїздка. Також у 1986-му був у круїзі по Середземному морю: Мальта, далі повз Сардінію і Корсику у Канни, Ніцу, Марсель, Монте Карло. Був на Соловецьких островах на конференції. Я вже тоді знав про ті табори… У 1991-му я поїхав на екскурсію в Індію: Делі, західне і східне узбережжя. Бачив Тадж Махал. У Туреччині був – відпочивав з онучкою. А по Союзу - був у всіх столицях Середньої Азії, на Закавказзі. Більше не встиг. Шкодую, що життя наближається до кінця, а я багато чого не встиг.

- Ви написали багато книг і продовжуєте писати…

- Я навіть точно не знаю, скільки. Більше 10. Колись було дуже важко надрукуватися. Перша моя книжечка була про охорону природи - "Сторінки геологічного минулого рідного краю". Описав у ній найважливіші геологічні об’єкти нашого краю. У співавторстві вже у 1995 році ми видали підручник з геології – перший українською мовою для студентів-біологів. У 2003 році з’явився такий підручник для географів, а в 2011-му – для хіміків. Окрім того, видав низку книг про природу Тернопільської та Хмельницької областей, про травертинові скелі тощо.

- Ви у педуніверситеті старожил?

- Так, і навіть унікальний (сміється). Бо я на одному місці відпрацював уже 54 роки і почав 55-й навчальний. Мало хто так довго втримувався. На роботу я прийшов ще у Кременецький педінститут. І був одним з тих, хто надсилав документи, обґрунтовував переведення інституту до Тернополя. Кременець – місто маленьке, кадри не затримувалися, умов життя для викладачів та студентів не було. Гуртожитки були одноповерховими, опалювали їх торфом, туалети – надворі. Відкривати нові факультети теж не було де. І от 45 років тому нас перевели. 22 липня 1969 року з’явився відповідний наказ. Я тоді був на посаді декана природничого факультету. І з першими машинами ми з проректором із навчальної роботи переїхали. Першого вересня треба було розпочати навчання – роботи було багато. Два тижні я проспав у спальному мішку у геологічному кабінеті. Пам’ятаю навіть номер аудиторії – 67. Через погане харчування нажив собі підвищену кислотність.

Будівництво тривало, перевозили все. І стадіон ми робили – для цього довелося викорчовувати молодий яблуневий сад. Сім’ї, щоправда, залишилися ще у Кременці. Потім дали 78 квартир, але всім не вистачило. Тоді ректор Бригинець дуже розумно вчинив – пояснив ситуацію і сказав, що спершу треба дати квартири тим, хто з досвідом, без звань і має маленьких дітей. Хто не мав малих дітей – повинні були ще доїжджати. Ми також чекали – отримав звільнену квартиру на Листопадовій.

Ваш факультет відкрили пізніше?

- Одразу після переїзду ми почали порушувати питання про відкриття географічного факультету. Адже географію тоді читали математики, філологи, навіть фізкультурники. Я зібрав довідки з обласних управлінь освіти. У нас тільки 35% вчителів, які навчали географії, мали потрібну спеціальність. Зробили це тільки після відкриття у 1977 році теперішнього головного корпусу педуніверситету.

До слова, будували цей корпус наспіх – послали у Москву декана фізмату Василя Павловича Дрожка. І, оскільки виготовлення проекту коштувало дорого, а грошей не було, то вибрали для цього корпусу елементи з уже готових проектів. Отакий вийшов, із великими вікнами – як для теплих країв. Перший набір на географію був тоді, коли я був ще деканом природничого і в нас на факультеті було десь 1200 студентів. Це – 1981 рік. А от факультет дозволили відкрити у 1990-му.

- У партії ви були?

- У 40 років довелося вступити. А сталося це так: мене тягнули в партію з 1963 року – ніхто не міг собі уявити, що декан факультету - не комуніст. Я опирався. Організовували перевірку ідейно-виховної роботи на факультеті , щось вишукували. Але коли мене призначили проректором із наукової роботи, то вже мусів подати заяву в партію, щоб факультет не страждав. Та проректором я пробув тільки два тижні. Бо ж у Києві партійні органи, побачивши, що мені 40, а я лише рік у партії, звернули на це увагу. Була така Валентина Усенко – вона помітила. І мені сказали, мовляв, у педінституті вже є ректор з природничого факультету, тому проректор не може бути звідти ж. Насправді так сталося через партійність… Але що тут казати: я по блату ніколи не йшов і до Львова мене ніхто не возив, як я вступав на навчання. Я – з простої родини переселенців із Надсяння. Маму навчив підписуватися, бо була неграмотною – хрестики ставила.

- Одночасно з усім цим ви постійно поповнювали свої колекції геологічних матеріалів...

- Так, робив це постійно. Мій перший зразок – кальцит із села Обич Шумського району. Його маю з 1960-го. А в 1992 році запрацював геологічний музей у головному корпусі. І тепер у нас понад 1200 експонатів з усього світу. Вхід вільний – запрошуємо!

- Такий поважний вік – 80-річчя – привід робити підсумки. Які у вас плани?

- Вони є, звісно. Поступово відходжу від викладання. Веду мову з Тернопільським обласним краєзнавчим музеєм про передачу зібраного у їхні фонди. Я уже видавав книгу про моє рідне село - Ямна Долішня біля Перемишля. Тепер хочу її оновити і перевидати.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.