З окупованого міста — в ЗСУ: історія артилериста тернопільської бригади

• Народився на території теперішньої росії, виріс в українському місті Балаклія, яке два роки тому пережило піврічну окупацію. Однак він пів року не чекав — вибрався з окупованих територій, щоб долучитися до лав ЗСУ 
• Продовжуємо проєкт «Героям слава» і сьогодні наш Герой артилерист-розвідник, а війни працював в галузі енергетики. Людина, яка потрібна і на роботі, і на фронті — оператор БПЛА тернопільської артбригади на псевдо Марк.   

 

Окупанти вражали нахабністю

Родина нашого Героя в часи Другої світової війни переїхала на північний Кавказ, він народився там, на території агресора. Дитинство його пройшло на Харківщині, у бабусі. Працював на електростанції у Вінницькій області. Коли почався повномасштабний наступ — повернувся автостопом до рідного дому. 

— Усі їдуть на Захід, а я на Схід, — пригадує.   

І уже за декілька днів, 3-го березня, місто захопили росіяни. В окупації Марк прожив місяць, каже, що цього вистачило, щоб зрозуміти, ким є ворог. Марка вразило хамство та цинізм окупантів, відчував непереборне бажання вигнати їх з рідної землі.

— Вони прийшли в прикордонну Балаклію  з упевненістю, що їх тут чекали, почували себе господарями, — пригадує співрозмовник, вражаючи чистою українською мовою, — я подумав, що мені є на кого залишити домівку, зібрав документи і вирішив перейти на неокуповану частину. 

Перебравшись до Змієва, відразу подався до військкомату. Однак, тут же потрапити в армію не вдалося, в тероборону теж не приймали, тому довелося чекати більше місяця. Чекав з нетерпінням, навіть запам'ятав дату, коли нарешті поїхав з побратимами на навчання на Львівщину. Це було 8-го травня, каже. Там він пройшов курс оператора топогеодезиста і за розподілом потрапив до тернопільської артбригади. 

 

Успіхи — від мотивації

За перший рік служби пройшов усі чотири географічні напрямки українських рубежів: Захід, Північ, Південь, Схід. Виконував спостереження на відповідних пунктах, виявляв ворога, передавав координати для подальшого знищення, каже. Це, за словами респондента, і є головними його обов'язками. Через рік його військовий фах змінився, він вивчився на оператора БПЛА, однак завдання ті ж: спостерігати, виявляти і гнати ворога з рідної землі. 

— БПЛА новий напрямок у військовій справі полегшує роботу розвідника, у наш час це незамінні засоби боротьби, тим паче, що у нападника, на жаль, теж є до них доступ і користується він ними непогано,— неохоче уточнює Марк, додаючи, що ворога не варто недооцінювати, — тут, як гра в шахи — хто кого перехитрить. 

Усі «хитрощі» української армії Марк зводить до мотивації, мовляв, «воюємо за своє, захищаємо свою землю, в цьому ми й успішніші». Не зважаючи, що у них вся  країна працює на війну і мають необмежені кошти для захоплення територій, у нас, на противагу, дух сильніший, тому Марк упевнений, що Перемога — за нами. 

У контексті розмови про втому, 4-годинний сон, постійні обстріли запитуємо: «Що вам піднімає дух?». Марк відповідає миттєво і коротко: «А він ніколи не опускався». 

 

Навчався в російській школі

Далі Марк пояснив, що йому достатньо усвідомлювати, що воює він за свою землю. Натхненником вважає прадіда, який загинув в Керчі під час Другої світової, на честь якого названий і сам. 

— Не вважаю себе «турбопатріотом», але напали на мою країну, мою сім'ю, друзів, родичів, ми повинні їх захищати, — емоційно, підсумовує військовослужбовець, — у нас немає вибору.   

Цікаво, що  виріс Марк на кордоні з росією, в російськомовному середовищі, навчався в російській школі, їздив до росії на роботу, подорожував Україною, не відчував різниці, однак попри все вирішив, що повинен знати державну мову і легко нею володіє, мовляв, це нормальні законні вимоги. Згодом додав, що ніхто більше не зробив для поширення і популяризації української мови, ніж росіяни своїм збройним нападом. 

Однодумців знайшов на фронті. Хлопці тут різного віку, з різних куточків, різних професій, з різними захопленнями — об'єднані єдиною метою і спільним ворогом.  

Пережили окупацію

Удома на 43-річного Героя чекають мати і сестра. У телефон найчастіше чує традиційне «бережи себе». А в пам'яті — ще свіжі відчуття хвилювання за рідних. Під час окупації, коли не працювали крамниці з продуктами, їх рятував власний город. Відсутність елементарних умов для життя, зв'язку, світла, води  — це було не найгірше. Окупанти переслідували людей, затримували, допитували перевіряли телефони. 

— Щоб зв'язатися зі мною, їм доводилося виходити на гору, — пригадує, — так мою сестру затримали, допитували цілий день, шукали «зомбованих», чоловіків тримали по три доби, а деяких навіть більше двох місяців, знаю, що вони зараз активно допомагають Збройним Силам, бо їх дух теж не вдалося зламати.

Далі з почуттям гордості Марк розповів, що деокупація Харківщини почалася саме з його міста, відзначивши, що це була блискуча операція ЗСУ. 

— Люди на тих проклятих землях давно мали б зрозуміти, що їм у себе потрібно робити порядки, — висловився про чужинців Марк. 

Заряджає оптимізмом 

Маленькі перемоги, за словами Марка, вселяють надію. Чимало таких кадрів він бачив на власні очі, тобто з камери безпілотника, з яким працює. Ворожі гради, танки, артилерія, жива сила розлітаються в пух і прах.  

— Ось, буквально сьогодні, є свіже відео наших точних влучень по ворожих «масних» цілях, — натхненно ділиться розвідник. — Це наше велике досягнення, ми це зробили! 

І хоч погоджується, що прилітає і звідти, каже, що «підготовлений», перші обстріли пройшов ще в окупації. Тому будь-які ситуації сприймає без паніки, головними навичками вважає вміння передбачати і мати хоч трішки удачі. Пів року тому Марк  отримав високу відзнаку Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест». 

 

Підсумовуючи, помічаємо, що говорить Марк, випромінюючи щирий оптимізм. 

— А без нього — ніяк, — додає енергійно на завершення розмови. — Наша головна ціль — Перемога, це — єдиний варіант закінчення війни. 

А після Перемоги мріє об’їхати всю Україну, щоб побачитися з друзями — їх у нього скрізь багато. 

 

«Мамо, ти будеш пишатися мною»

Ми поспілкувалися із мамою Героя, пані Вірою. Жінка поділилася, що не хотіла, щоб син ішов в армію. Розповіла, що за станом здоров'я був звільнений від проходження строкової служби. 

— Він із двійні, його братик помер, а у Марка було слабеньке серце, — пояснює з тривожністю в голосі. — Коли вибрався з окупації, то ніхто в родині не знав, що він збирався піти добровольцем: повідомив, коли уже служив. А щоб заспокоїти сказав: «Мамо ти ще будеш пишатися мною». 

Згодом, коли про його вибір дізналися друзі і сусіди — пішли за його прикладом. Ще з дитинства через свою щиру вдачу Марк користувався авторитетом серед однокласників, сусідів, відгукуються про нього з повагою і позитивом. А у час війни став взірцем для наслідування. Зараз на його вулиці не залишилося жодного чоловіка призовного віку.

Відчував свою відповідальність перед родиною ще змалечку: батько помер, тож будучи єдиним чоловіком у сім'ї, працювати пішов після третього курсу, щоб підтримати рідних матеріально.

Період окупації пані Віра ототожнила з фашизмом часу Другої світової, мовляв творили те, що чула про фашистів. Сама ж наполовину росіянка, каже, що ніколи не думала, що буде так ненавидіти своїх земляків: 

— Те прокляття, яке прийшло від росії, повинно якнайшвидше закінчитися її поразкою. 

 

Що кажуть колеги по службі?

Командир взводу, де служить Марк, на псевдо Павук розповів, що знає його уже понад два роки. І хоч наш Герой на перший погляд нічим не вирізняється з-поміж інших, вражає неординарністю. 

— Марк дуже комунікабельна і компанійська людина, його знають і в суміжних підрозділах, з усіма знаходить контакт і спільну мову, — характеризує Марка командир. — У своєму колективі підтримує порядок. дисципліну, зберігаючи легкі, дружні стосунки, зовсім не відчувається вікова різниця, хоч для багатьох він і в батьки годиться.  

Павук відзначив, що передовсім Марк є вимогливим до себе, тому стає прикладом для інших. Не цурається важчої роботи, наприклад, на позиції з місць відпочинку  хлопці добираються пішки, несучи на собі усе необхідне: і харчі, і пальне, і безпілотники, і батареї. Марк рівномірно розподіляє цю ношу. 

 

Читайте також: Кинув коледж і підписав контракт з тернопільською артбригадою

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.