«Занурююся у геометрію бісеру і світ пререстає існувати», — вироби Ольги Карплюк налічують десятки тисяч намистин

• Коли з купки бісеру вийшла барвиста стрічечка — відчула незрівнянну насолоду і захват.  Саме ця мить і визначила долю тепер уже членкині Тернопільського осередку національної спілки майстрів України Ольги Карплюк.

А починалося все у ранні дев’яності, в часи, коли матеріали для творчості були дефіцитом, коли бісер виготовляв Харківський завод «Радіореле» і то треба було когось мати у Харкові, щоб налагодити логістику — відправлення цінних згортків через провідників поїздів. Це час, коли не було не те що інтернету, майстер-класів, гуртків, журналів, а й навіть майстрів-натхненників, порадників — лише книга Елли Литвинець і спрага до експериментів, які нерідко були серйозними головоломками «із зірочкою»: створити схему для наявних кольорів. Це був справжній тест на вірність захопленню, випробування на стійкість і Ольга його пройшла з гідністю. 

«Проростає у мені»

Сьогодні майстриня творить вивчає, досліджує, передає історії разом з виробами поціновувачам, її вироби носять жінки по всьому світу, її творіння бачили десятки виставок, з її рук постійно виходять нові і нові шедеври. 

Приміром найновіший виріб — Свята Родина з бісеру представлена на виставці «Традиції — сила нескорених», що відкрита зараз у Тернопільському обласному художньому музеї.

Жага до знань передається у спадок від бабусі — кременчанки, просвітянки. Ольга надихалася її історіями, а свою пристрасть до бісеру пов'язує з кумедним спогадом. Якось, коли була ще зовсім маленькою, ймовірно проковтнула підвіску від гердану, який подарувала бабуся мамі, своїй невістці. 

— Після моїх рук раптом виявили, що бракує в гердані підвіски, — пригадує усміхаючись майстриня, — от він в мені, мабуть, тепер «проростає».

Згодом не один такий гердан подарувала найближчим людям, зробивши декілька реплік. Оригінал зберігає як цінну реліквію. От тільки бабуся Олиної творчості так і не побачила: її не стало у 88-му.  

Бісер — із «Радіореле» 

Рукоділлям Ольга змалечку займалася з мамою. Перепробувала все: і вишиття, і макраме, і в'язання, а після закінчення школи до рук потрапила книга Елли Литвинець «Чарівні візерунки» і трішечки бісеру у комісійному. Це був початок 90-х. 

— Захотілося спробувати, — каже,  і тут же пригадала визначальну мить, —  коли ти розібралася, як це робити і бачиш, що з купки бісеринок виходить барвиста стрічечка, то захват, який відчула тоді, напевне визначив мою подальшу творчість. 

Застібки збирала по всіх подругах, харківські намистинки нанизувала на звичайну нитку «десятку», а ось постачальник був надійний — мамина сестра жила у Харкові, тому не лише передавала матеріал, а й стежила за оновленням палітри відтінків. 

Спеціальність Ольга обрала відповідну — вчитель праці, вступивши до Тернопільського, тоді ще — державного, педагогічного університету.  

— У той час майстрів в моєму оточенні не було, а біля фонтану, де сьогодні пам'ятник Івану Франку, збиралися художники, — пригадує, —  одногрупник робив вироби з соломки і виставляв поруч із картинами, я йому давала свої прикраси. 

Це були були перші виставки майстрині, тоді — ще студентки. Далі — сім'я, робота. Лише з народженням другої донечки, у 2009-му, Ольга зрозуміла, що бісер — це таки справа її життя.  У декретній відпустці знайшовся час для себе, для душі. А душа, в розумінні Ольги, це і є творчість, натхнення, кольорові частинки, з яких вона творить свій чарівний світ. 

Отримала Гран-прі у Греції

Майстриня вирішила більше не ховати у шухлядах свої творіння. І у той час розкрилася по-новому. Цьому сприяло все: підтримка рідних, широкий вибір якісних матеріалів, величезний простір для самореалізації, знайомства з майстрами, відродження популяризації народного мистецтва. Невдовзі Ольга стала майстром Національної спілки майстрів України, потім її членкинею, а разом з тим інтенсивно розвивається і виставкова діяльність: виставки в Національній спілці майстрів, щорічно — «Цвіт вишиванки», «Скарби Тернового поля», «Дзвони Лемківщини», «Тернопільські обереги», «Осінні вернісажі» в Чернівцях, Дні Незалежності у Хмельницькому, заходи в Тернопільському краєзнавчому музеї. 

Нещодавно Ольга брала участь у Третьому міжнародному двотуровому фестивалі-конкурсі мистецтв «Україна і світ», що проходив влітку минулоріч у Греції. Ольга на ньому здобула Гран-прі, а ще поділилася з нами приємністю: найвищу нагороду — Супер гран-прі — виборола вокалістка, яка виступила в Олиній прикрасі, створений на основі традиційних технік. Учасниця придбала витвір в майстрині перед виступом.  

— Найбільша насолода — спілкуватися  з поціновувачами, — з приємністю ділиться Ольга, — на виставках цікаво спостерігати за жінками, які одягають мої прикраси — бачити на скільки змінюється людина.  

Досліджує символіку

Цікавим є для майстрині і процес створення суцільного мереживного полотна, зосередження на намистинках. Вважає, що народні прикраси — це глибинні символи, візерунки, які перегукуються з вишивкою, писанкарством, ще з часів Трипільщини. 

— Багато людей мають хибне уявлення про значення важливих символів, спотворене історичним минулим, — дійшла до висновку майстриня, спілкуючись із клієнтами, — солярні символи, приміром, сваргу, вважають нацистською символікою. 

Ольга часто людям пояснює, що це — сильний енергетичний знак, ним зацікавилися і німці, тому взяли його й собі за оберіг. Він символізує сонце в русі, вогонь, світло.

Ольга дослідила, що цей символ знаходили і на трипільській кераміці,  є він і на фресках Софії Київської. Майстриня його використала в силянці-касці, яку  виготовила спеціально для пересувної виставки «Військово-польовий арт».  

— Це військова каска оздоблена бісером: тут і про силянку (бісерна прикраса — прим. ред) і про виклик — такого я ще ніколи не робила, — розповідає про свій виріб Ольга, — в основі лежала традиційна силянка зі сваргами і берегинями, а поле самої каски — камуфляжна сітка з об'ємними маками, як символами символом пам'яті про загиблих. 

На запитання, яким виробом Ольга найбільше пишається, пригадала лемківську кривульку. Це велика, розкішна бісерна нагрудна прикраса у вигляді широкої стрічки, що спускається на плечі. Її вага — 455 грамів, а якщо в одному грамі до 80 намистинок, то, виходить, у кривульці їх довелося нанизати близько 36 тисяч! 

Джерело натхнення — книга

Про походження прикрас, традиції, характерну для кожного регіогу геометрію візерунків та кольористику з Ольгою можна писати окреме наукове дослідження: скільки творить — стільки й вивчає.   

— Лише Тернопільщина — це вже три етнографічні регіони, — каже. —  Приміром, на Волині — більше прикрас у вигляді нагрудних герданів, Західне Поділля — стрічкові шийні гердани в чорних тонах зі світлими візерунки,  також традиційно нашими є і кутові гердани, — ділиться дослідженнями майстриня. —  Тернопільський краєзнавчий музей потішив ексклюзивною експозицією: особистий стрічковий гердан Соломії Крушельницької, це — яскраве мистецьке представлення епохи і краю. 

Ольга у творчості любить опиратися на історичну основу, а також доносити правдиву інформацію поціновувачам. 

Джерелом натхнення для Ольги залишається книга. Та ж Елла Литвинець, котра ще з часів союзу досліджувала прикраси, збирачка  прикрас Олена Федорчук, представниця Буковини Настасія Марусик, та багато інших авторів розширюють творчий світогляд Ольги. Ближче розглянути самі прикраси, їх кольористику, стилістику дають змогу музеї регіонів України. 

На завершення запитуємо про мрію. Звісно, вона, як в усіх — мир і перемога. А ще прагне щоб український народ усвідомив, хто він є, і що від нього залежить, щоб еліта була інтелігенцією, щоб цінувалися добро  і чесноти, саме ці якості допоможуть нашим дітям досягти великого і вивищити Україну в суспільстві. А для себе особисто — найбільше щастя — творити:

— Мені в житті поталанило. Мене оточують дуже хороші люди: підтримують, допомагають, розділяють захоплення, бо творчість вимагає чимось жертвувати, в ту мить, коли приходить ідея і натхнення часом залишаєш все і занурюєшся в геометрію намистинок з головою, і немовби світ перестає існувати. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.