Завжди житиме у своїх творіннях: відійшов у вічність різьбяр з Тернополя Віктор Лупійчук

• «Його майстерність продовжиться в учнях», – пишуть товариші.
• Тернополянин Віктор Лупійчук був не лише професіоналом у мистецтві різьби, але й засновником школи «Народних ремесел», ініціатором створення гурту «Побратим», керівником гуртків, автором сотень скульптур та виробів і справді прекрасним педагогом.
• 10 липня його серце перестало битись, повідомив син Святослав.

Сумну новину вдалось дізнатись пізно ввечері – завдяки випадковості та допису у Фейсбуці.

– Сьогодні нас покинув найдорожчий для мене чоловік. Чоловік, який став для мене найважливішим вчителем. Чоловік, який показав мені, що мистецтвом можна жити. Чоловік, який підтримував мене у кожному кроці моєї творчості. Чоловік, який любив все живе, і який навчив мене тому ж. Чоловік, який завжди турбувався про мене. Чоловік, який був зразковим митцем, філософом, сином, чоловіком і батьком. Спочивай з миром, Татку – Віктор Лупійчук! – написав син різьбяра Святослав.

Віктору Лупійчуку за кілька місяців – у листопаді, мало би виповнитись 63 роки. Журналісти «20 хвилин» мали за честь особисто познайомитись із чоловіком минулоріч. Ми навіть відвідали його майстерню у селі Гаї Шевченківські, яку митець жартома називав «Хутором». Туди він пішки щодня приходив з Тернополя, аби творити. А приміщення виглядало як оригінальний і таємничий музей.

Читайте також: Його витворами захоплюється вся Україна! Історія «сільського філософа» Віктора Лупійчука (РЕПОРТАЖ)

Був сільським філософом

Віктор Лупійчук з дитячих років захопився творенням виробів з дерева, каменю й металу. Таке ремесло передалось йому від батька Володимира – визначного скульптора, різьбяра й громадського діяча. Він займався скульптурою з 1961 року, входив до Національної спілки майстрів народного мистецтва та носив звання Заслуженого майстра народної творчості. Батька Віктор дуже поважав.

А сам Віктор свого часу закінчив обласний педагогічний інститут (тепер Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка) та здобув фах педагога з трудового навчання. Однак, за спеціальністю не працював ні дня. Перед армією був вчителем малювання у школі, а потім організував студію різьби по дереву. Нею керував упродовж 25 років! Він розповідав нам, що не любить, коли його називають різьбярем, мовляв, це слово не відображає до кінця всі його заняття.

– Я ніколи не відносився до своєї роботи, як до різьбярства. Хоч і студія моя носила таку назву, і вважаю, що був хорошим вчителем, та профі не є. Чітко розрізняю професію різьбяра, її техніку, але до своєї роботи ставлюсь трішки по-іншому. Є думка – варто втілити її у якомусь фізичному матеріалі! Для цього спершу мусиш побути скульптором, – говорив нам пан Віктор.

Відвідавши його майстерню, ми зрозуміли – Віктору Лупійчуку під силу освоїти будь-який матеріал: чи то дерево, чи камінь, чи метал або гіпс. Працюючи у студії різьби по дереву, майстер навчив своїй справі сотні дорослих чоловіків. А у те, що створював сам, вкладав помисли та енергію. Тільки тоді витвір справді «працює» – пояснював чоловік. Здебільшого майстер виготовляв роботи національної, а іноді козацької тематики. А ще мав захоплення – створювати комплекти декоративних шахмат.

– Звідки береться творча ідея – цього вам ніхто не скаже! Все літає у повітрі! Тому не знаю, якої роботи маю більше: чи руками, чи мізками. Сиджу і обдумую! Що обдумав – втілюю в життя… – казав.

Митці живуть у творіннях

Яким пригадують покійного Віктора Лупійчука рідні та друзі, його товариші-майстри та учні, знайомі, ті, кому пощастило знати різьбяра за життя? Ми зібрали співчуття із соцмереж. 

Святослав Лупійчук: – Я щасливий, що не сварився з татом під час юнацтва, що обнімав його щоразу, як бачив: коли той йшов на роботу, коли повертався, коли йшов гуляти і вертався з прогулянки, коли кликав його їсти і коли той йшов на балкон з цигаркою. Щасливий, що показав його мистецтво світові в японському журналі, на кінофестивалі та допоміг створити фільм на телебачення. Щасливий, що допоміг почати Фейсбук та ділитися творчістю зі світом. Щасливий, що тато поруч зі мною завжди посміхався. І щасливий, що тато встиг побачити мене Бакалавром, побачити моє мистецтво у журналах, побачити мої перші зароблені гроші і мою радість від того, що я пішов саме своїм шляхом, водночас спираючись на коріння його міцного роду».

Віктор Боркута: – Вічна пам'ять Творцям Тернопільщини. Моє співчуття родині. Його майстерність продовжиться у його учнях. Я мав надію зустрітися з ним 14 липня, не вдасться, але сподіваюся, що творчість різьбярства на Тернопіллі не згасне. Нехай з Богом спочиває. Мистецтво Вічне!

Галина Груць: – Так швидко відійшов Вітя... Сумно... Хай спочиває в Бозі! Царство Небесне!

Viktor Tsyrulnikov: – Царство Небесне! Шкода, що талановиті митці та добрі люди покидають нас.

Yana Shainiuk: – Мої співчуття. Нехай теплі спогади гріють душу, бо батько завжди буде жити саме у закарбованих моментах. Світла пам’ять.

Олена Мудра: – Велика втрата для всіх, митець, який перейняв талант, мистецтво різьби від батька і ось тепер загасла його зоря... Співчуваю... Вічна пам'ять!

Олег Герман: – Митці живуть в творіннях. Їхнє життя тілесне не співрозмірне із мистецьким. Саме у їх творах тепер збережуться спогади, подиви, сльози, втіхи, пам'ять. На небесах теж потрібні творці – така воля Божа. Адже має хтось вирізьблювати чи малювати хмаринки для дня та зоринки для ночі. Зберігайте їх земні сліди як реліквії, як скарби. Царство небесне та земна пошана покійному.

Галина Груць: – Прийміть мої найщиріші співчуття! Вічна памʼять! Царство Небесне! Хай Господь упокоїть душу Віктора, де нема ні болісті, ні смутку, ні зітхання, але життя вічне! Амінь!

Панахида за митцем Віктором Лупійчуком відбулась 10 липня о 19:30 в Домі печалі.

Довідка. Віктор Володимирович Лупійчук народився 9 листопада 1960 року. Закінчив Тернопільський педагогічний інститут (1981). Різьбленню навчався у батька.

Працював у Тернополі керівником гуртків різьби по дереву в Палаці піонерів (1982—1993) та в центрі дитячої творчості, керівником відділу школи народних ремесел (1993—2004).

Був учасником виставок у Тернополі, Києві, Збаражі, за кордоном. Автор дерев'яних іконостасів у храмах Тернополя (церква Зарваницької Матері Божої, церква Святих князів Бориса і Гліба).

Серед його скульптур: «Гопак», «Святослав», «Гамалія», «Т. Шевченко», «Нестор-літописець», «Волох», «Уперед», «Перемога», «Бандурист», «Боже, Україну храни», серія рельєфів на Шевченківську тематику тощо. Твори зберігаються у Тернопільському обласному художньому музеї, церквах, бібліотеках, приватних колекції автора тощо.

 

Читайте також:

Тернополянин робить скульптуру в дереві

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.