Керівник ансамблю народного танцю "Надзбручанка" Ігор Николишин: "Танцем я можу виразити все"

Добитися звання академічного для ансамблю народного танцю "Надзбручанка" — таке першочергове завдання поставив перед собою новий художній керівник цього колективу Ігор Николишин.
Артисти підтримали таку ідею і працюють нині до сьомого поту, удосконалюючи виконавську майстерність. Адже прагнуть довести, що колектив - гідний високого звання.
До речі, пересвідчитися у професійності учасників "Надзбручанки", котра нині на 90% складається із колишніх студентів Ігоря Николишина, можна 27 квітня у філармонії. Того дня о 18.00 відбудеться сольгий концерт колективу.
Пишається учнями
- Із чого почалося захоплення танцями?
- Ще в школі я цікавився народними та бальними танцями, займаючись хореографією в будинку піонерів. Танцювати мені подобалося. Саме тому я і вступив у Теребовлянське культосвітнє училище на хореографічне відділення. Там любов до народного танцю мені прищепили наставники: Галина Александрович, Галина Гордій і вже покійні Олександра та Анатолій Поліщуки.
- Може, мріяли про кар'єру артиста балету?
- Так, спочатку був потяг до виконавської роботи. Я хотів бути професійним танцівником, але через сімейні обставини все ж став викладачем хореографії. Починаючи із 1986 р. передаю свої знання і вміння студентам Теребовлянського вищого училища культури.
- Мабуть, багато ваших студентів стали професійними танцівниками та хореографами...
- Так, звісно. Теребовлянське училище культури дає не одну спеціалізацію. Це стосується й хореографії. Ми випускаємо керівників хореографічних колективів, викладачів хореографічних дисциплін та артистів ансамблів танцю.
Мої учні однаково успішно працюють не лише в області та в Україні, а й у Польщі, Іспанії, Італії, Португалії, Канаді, США та інших країнах. Не буду називати прізвища кращих студентів, бо всі трудяться в рамках своїх можливостей. У кожного з них є певні досягнення: в когось - вищі, а в когось - нижчі. Знаю, що серед колишніх студентів є керівники колективів, які досягли успіхів на різних всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Багато випускників викладають хореографію, працюють артистами в Буковинському та Гуцульському ансамблях пісні і танцю, а також у таких колективах, як "Козаки Поділля", "Калина", ансамблях пісні і танцю Збройних сил України, МВС України, ім. Павла Вірського та Польському державному ансамблі танцю "Мазовшен". Тішить і те, що понад 90% складу "Надзбручанки" — мої колишні студенти.
Душею був із ними
- Чи мріяли керувати ансамблем народного танцю "Надзбручанка"?
- Мене запрошували на посаду художнього керівника цього колективу впродовж останніх десяти років. Із різних причин я не приймав цієї пропозиції, хоча завжди душею був разом із цим ансамблем. Щоразу переживав за танцюристів, радів їхнім успіхам, знаючи, що колись таки керуватиму "Надзбручанкою".
- Як вам працюється із цим колективом?
- Дуже просто. Я завжди відвертий з усіма. Можу стверджувати, що учасники колективу повірили в ті ідеї, з якими я прийшов до них. Найперше, прагну вивести ансамбль на рівень високого звання — академічний. Наступного року "Надзбручанці" виповниться півстоліття, тому артисти наполегливо працюють, аби довести, що колектив - гідний такого визнання. Ми вдосконалюємо індивідуальну виконавську й акторську майстерність кожного, відшліфовуючи все до найменших деталей. Я щодня ставлю конкретні завдання перед собою та підлеглими. Ретельно аналізуючи виступи, ми покращуємо рівень виконання своїх номерів.
- Чи знали попередніх керівників "Надзбручанки"?
- З усіма ними, за винятком Олександра Данічкіна, знайомий особисто. Попри те, що я не отримував від них жодних настанов, усі постановки, створені попередниками, досі залишаються в репертуарі колективу. Будемо виконувати ці танці й надалі. А починаючи з серпня, візьмемося за нові.
Танцівник - як шахтар
- Над чим працюєте тепер?
- Наразі готуємося до сольного  концерту "Надзбручанки" в обласній філармонії. Також виступимо у Заліщиках і Чорткові. У Львові 15-16 травня відбудеться регіональний тур всеукраїнського конкурсу ім. Павла Вірського. Ми хочемо випробувати там свої сили.
- Чи гастролює ансамбль?
- За роки свого існування колектив дарував мистецтво танцю глядачам практично всіх республік колишнього Союзу. Гастролював у Болгарії, Німеччині, Франції, Іспанії, Португалії, Польщі, Японії, США та Канаді. "Надзбручанка" — лауреат різних міжнародних конкурсів і фестивалів. Наразі плануємо гастрольне турне Україною.
- Яким бачите майбутнє колективу?
- Моя заповітна мрія, щоб кожен артист ішов на роботу, як на свято. Дуже хотілося б, щоб учасники колективу не думали, де ще заробити. Адже зарплата артиста ансамблю - усього 800-1000 грн. Зважаючи на те, як майстри танцю важко фізично й емоційно працюють, це - смішна сума. Хіба можна за ці гроші повноцінно харчуватися та ще й утримувати сім’ю? На мою думку, праця танцівника за своєю виснажливістю прирівнюється до шахтарської. Тому дуже хочу, щоб "Надзбручака" врешті отримала звання академічного колективу, а її учасники — гідну зарплату.
- Знаю, що ви продовжуєте керували студентським ансамблем танцю "Любисток" Теребовлянського вищого училища культури...
- Склад цього колективу часто змінюється, оскільки одні студенти вступають на навчання, інші – завершують його. Зважаючи на таку постійну плинність, працювати із ансамблем - непросто. Проте мені цікаво бачити, як студенти стають професійними виконавцями-віртуозами. Приємно, що навіть ті, хто приходить до нас на навчання без початкової хореографічної підготовки, за чотири роки титанічної праці стають бажаними у різних професійних колективах.
Раніше я відбирав учасників "Любистку" серед старшокурсників, а тепер залучаю всіх, аби кожен мав змогу спробувати свої сили. Цей колектив — учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Ми побували на гастролях у Польщі та Сербії, а малими складами виступали у Німеччині, Франції, Португалії та Іспанії.
Нині у "Любистку" - більше 40 учасників. У репертуарі — понад 30 номерів. Це зокрема хореографічні балади, картинки, мініатюри, композиції.
"Це дає мені жити..."
- Що танець означає для вас?
- Це стан душі. Танцем я можу виразити абсолютно все. Танець дає мені жити, але не дозволяє спати.
- У чому, на вашу думку, - феномен і магнетизм українського танцю?
- Магнетизм — у щирості та щедрості української душі. Він передається засобами хореографії, музики, а також колоритом і самобутністю українського костюму. До того ж, кожен регіон має свої особливості, що проявляються і в танцях.
Важливу роль в українській хореографії займає культура національних меншин — румунів, молдаван, циганів, поляків, чехів тощо.
- А що надихає вас на нові постановки?
- Буває по-різному. На одну постановку мене може надихати музичний матеріал, на іншу — якісь події чи почуття. У будь-якому випадку є відповідний політ фантазії, що розвивається у нову постановку з допомогою музичного вираження, реквізиту, костюмів, пластики та хореографії.
- Як ставитеся до різних танцювальних телевізійних шоу?
- Такі шоу — великий позитив. Завдяки цим проектам до танців залучають багато людей, а це - тішить. Я залюбки переглядаю всі танцювальні телепрограми, бо вважаю, що танці є поштовхом до створення нових шкіл. А вони розвивають людські душі і серця.
На дозвіллі любить порибалити
- Чи дружина не ревнує вас до роботи?
- Ні. Це питання ми з нею обговорили ще до одруження. Вона знала, що, виходячи за хореографа, матиме неспокійне життя, проте погодилася. Світлана вже звикла, що в будні я - на репетиціях, у вихідні — на концертах. Тому домашніми справами і навчанням дітей перймається саме вона.
- Чи танцюють ваші сини?
- Звісно ж, танцюють, хоча я ніколи не змушував їх до цього. Старший син Олександр уже одружений. Живе і працює в Києві. Навчаючись на другому курсі національного університету ім. Т.Шевченка, він несподівано для нас пішов в ансамбль бального танцю, хоч раніше ніколи цим не цікавився. Таке уподобання поділяє і його дружина.
Молодший син Богдан захопився сучасною хореографією. Він навчається у дев’ятому класі та досить серйозно займається баскетболом. Тож швидше за все своє майбутнє пов’яже саме зі спортом.
- Розумію, що ви відпочиваєте нечасто, проте все ж знаходите час для цього. Як зазвичай відновлюєте сили?
- Найбільше мені подобається відпочивати разом із сім’єю десь на природі. У різні пори року, якщо трапляється нагода, люблю посидіти з вудочкою на березі річки чи ставка.
- А яку найбільшу рибину впіймали?
- Найбільша моя риба ще росте (сміється)...

Розмовляла
Леся ЗАМОРСЬКА,
0-97-504-25-48

Довідка
Ігор Николишин народився 25.07.1962 р. у м. Рогатин Івано-Франківської області.
Закінчив місцеву школу.
У 1977-1980 рр. навчався у Теребовлянському культосвітньому училищі (тепер - вище училище культури). 1980-1984 рр. — навчання у Київському інституті культури ім. О.Корнійчука (хореографічний факультет).
Із 1986 р. до сьогодні - викладає хореографічні дисципліни у Теребовлянському вищому училищі культури, де заснував і керує народним ансамблем танцю "Любисток".
Заслужений працівник культури України, голова обласного осередку Національної хореографічної спілки України. Із 2009-го — художній керівник ансамблю народного танцю обласної філармонії "Надзбручанка".
Одружений. Має двох синів.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.