Коли з'являються гроші, батьки їх пропивають, а діти ходять голодні

- Мати, гостюючи в знайомих, просто покинула в них п’ятирічного сина, - пригадує директор притулку для неповнолітніх Володимир Завіша. – Згодом ту жінку зі Збаразького району позбавили материнських прав, а хлопчика всиновила сім’я учителів.
Таких історій у сиротинці, що на вул. Стрімкій, можуть розповісти безліч. Кожна - по своєму зворушлива і драматична. Уже кілька десятиліть притулок для неповнолітніх є домівкою для дітей, позбавлених як і материнської уваги, так і власного куточка. Вони перебувають там 90 діб. І за цей час звикають до нового, спокійного життя.
- Із початку року до нас поступила 61 дитина, - продовжує співрозмовник. - Заклад розрахований на 25 дітей. У середньому щороку маємо від 480 до 520 дітей від трьох до 18 років. Зараз наймолодшому вихованцю - 2,5 року. Найстаршій - виповнилося 17.
10-річні не вміють читати
У притулок потрапляють діти, чиї батьки не виконують своїх обов’язків.
- Такі хлопчики та дівчатка - переважно позашлюбні, непотрібні найріднішим людям. Часто їхні батьки живуть окремо. Якщо й разом, то пиячать і не приділяють дітям належної уваги, - веде далі пан Завіша. - Одна з причин соціального сирітства - фінансові труднощі. Та навіть якщо в сім'ї з'являються якісь гроші, батьки їх пропивають, а діти ходять голодні.
Половина дітей, які потрапляють у притулок, із часом можуть повернутися в свою сім’ю. Інших - усиновлюють родини, які не можуть мати власних дітей.
- Дітей повертають рідним батькам лише за умови, якщо ті змінилися, - пояснює Володимир Завіша. - Тобто перестали пиячити, займаються домашнім господарством, прибирають у хаті.
Такі сім’ї ще певний час перебувають на контролі соціальних служб. Якщо дорослі не можуть змінити своє життя, діти проходять адаптацію в притулку. Потім їх відправляють в інтернати або дитячі будинки сімейного типу. Малеча живе там до усиновлення.
- Деякі сім’ї настільки неблагополучні, що діти в десять років ще не вміють читати, - зауважує директор. - Таких у нас тепер двоє: хлопчикові – 14, дівчинці – 13. Нам вдалося навчити їх писати і читати. Тепер ці діти нічим не відрізняються від однолітків. Троє їхніх старших братів уже відбували покарання. Батько сім’ї не визнає. Мати жила то на Одещині, то на Київщині, хоча сама - з Тернопільської області. Діти росли без догляду.
Звикають до нового життя
Цей притулок – державний. Тому кошти на зарплату персоналу, харчування, медикаменти та оплату комунальних послуг заклад отримує з казни.
- З одягом, взуттям та їжею нам допомагають небайдужі люди та спонсори, - додає пан Завіша. - Те, в чому діти приходять в притулок, ми одразу спалюємо. Є певна проблема з літнім взуттям, бо воно швидко рветься.
Педагогічний колектив не тільки щоденно працює з дітьми. Працівники притулку також самотужки ремонтують приміщення.
- Інколи діти, які потрапляють до нас, намагаються втекти. Вони не звикли жити в таких умовах, - веде далі директор. - До нового життя вони звикають із часом, відчувши привітне ставлення до себе.
Найважче, за його словами, відучити вихованців від шкідливих звичок: паління, вживання спиртного. Інколи цей процес триває від кількох тижнів до кількох місяців.
- Ставши дорослими, вони часто приходять до нас, щоб подякувати за таку допомогу, - каже співрозмовник.
Інколи малюки самі шукають порятунку, а тому губляться, веде далі директор.
- Їх знаходить міліція і доправляє до нас, - каже він. - А вже звідси малечу або повертають у сім’ю, або віддають на усиновлення, або відправляють в інтернат.
У притулку з дітьми працюють досвідчені вихователі та психологи, каже директор. Під їхнім впливом малеча швидко змінюється.
- У нас діти постійно мають чим зайнятися, - розповідає Володимир Завіша. - Із вихователями вони відвідують концерти, вистави, атракціони, ходять на екскурсії. Беруть участь у конкурсах і виставках, займаються в спортивних секціях і різних гуртках.
Влітку дітей із притулку відправляють у табори відпочинку. Все - для того, щоб ті почувалися комфортно і в безпеці.
Крадуть і жебракують, щоб поїсти
Не рідкість - випадки, коли мати виходить заміж вдруге, а новий чоловік не сприймає чужої дитини. Тому, як каже пан Завіша, її віддають під опіку держави.
- У нас якраз перебуває Валентин. Він - наймолодший, йому лише 2,5 року, - розповідає Володимир Завіша. - Він потрапив сюди наполовину лисим. Ріс у неблагополучній сім’ї. Позашлюбна дитина була непотрібна матері. Коли жінка вийшла заміж, новий чоловік не захотів утримувати хлопчика. До нас звернулися їхні сусіди.
Люди, як каже пан Завіша, не могли дивитися на те, що відбувається з дитиною. Тепер, після курсу лікування, малюк - у чудовій формі. Наразі триває процес всиновлення дитини.
Нерідко дітлахи наважуються на крадіжки чи жебракують, додає чоловік, адже в таких сім'ях - постійна нужда. Так, на початку року у притулок привезли дівчинку, яка цілий рік, з ранку до пізнього вечора, просила милостиню під Почаївською Лаврою. Так її мати заробляла гроші на... квартиру. Від міліції жінка втекла, але її знайшли у Вінниці та засудили на 2,5 року, додає директор. Дитину спочатку вилікували від енурезу (нетримання сечі - прим. ред.), незабаром її удочерила хороша сім’я.
- Ще одна історія - про дитину, чия мама в 23 роки перебувала на обліку в наркодиспансері як хронічна алкоголічка, - додає співрозмовник. - Якийсь час сусіди підгодовували дитину, та потім звернулися в притулок.

Віддала сина в лікарню, бо часто плакав
Не менш жахливою була й доля двох дітей з Бережанського району.
- Мати зачинила їх у хаті, - продовжує директор. - Сама ж кудись подалася. Її не було три дні. Дітей врятували односельчани, які помітили, що їх довго немає.
Під час лікування малечі у притулку виявилося, що мати тривалий час поїла малих відваром маку, щоб ті менше рухалися. Нині у цих дітей - чудові прийомні батьки.
- Інша горе-мати, збираючись на заробітки, віддала сина в інтернат, а повернувшись, відвезла його в психоневрологічну лікарню, - каже Володимир Завіша. - Їй не сподобалася поведінка дитини. Насправді хлопчик був цілком здоровим, врівноваженим та адекватним. Просто, сумуючи за матір'ю, часто плакав.
Тепер дитина разом із рідними братом і сестрою перебуває у Бережанській школі-інтернаті. До них часто навідується батько, який, за словами директора притулку, на відміну від матері, не відрікся від кровинок. Той чоловік живе в Києві і наразі не може забрати до себе дітей.
- Також у нас є двоє циганчат, - розповідає помічник вихователя Ольга Нетреба. - Василькові - вісім, Роксоланці – шість. Діти з мамою-циганкою та трьома молодшими братиками та сестричками жили біля “Подолян” у саморобному наметі з целофану та паперу. Харчі дітям давали люди, які купували продукти у супермаркету. До нас малечу привезли міліціонери.
Спочатку Василькові та Роксолані було важко. Потім, коли діти влилися в колектив, виявилося, що вони - дуже відкриті й щирі. Після завершення терміну адаптації сестричку і братика відправлять в один із інтернатів області.
Надія ОГОРОДНИК, 067-31-66-900

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.