Тернополяни Євген і Лариса Філь написи для футболок запозичують у Шевченка

 Також популярні — з портретами Шевченка, Франка, Лесі Українки, Шухевича та Бандери. Пан Єв­ген каже, що продає їх по всій Україні, пропагуючи в такий спосіб українську ідею і традиції.

З подружжям Філь зустрічаюся на другому поверсі ЦУМу. Там вони продають національну символіку та атрибутику, яку самі й вигадують. Найновіший виріб — футболка, присвячена 90-річчю битви під Крутами. Ціни не “кусаються” — у межах 25 грн.

Євген Філь запевняє, що на його футболках ніколи не буде лайки, свастики чи комуністичних символів..

— Молодь має культивувати українські символи, — впевнений чоловік. — Юна­ки найчастіше купують фу­тболки із написом “Слава Богу, що я не москаль”.

У 2005 році на День міста пан Філь виготовив перші двадцять таких фу­т­болок. Тоді їх закупили туристи з Харкова.

Утім, свої вироби подружжя Філь продає не ті­льки в Тернополі.

— Цього року на етнофестивалі “Шешори” було дуже багато москвичів з гарним почуттям гумору, — розповідає Лариса Філь. — Вони казали, що повезуть друзям ці футболки і горілку.

 Пан Євген каже, що росіяни не повинні обража­тися на такий напис. Аби зро­зуміти значення слова “мо­скаль”, потрібно читати Шевченка. Він вважав, що москаль — це рекрут і найманець.

Ідею написати на футболці “Слава Богу, що я не москаль”, запозичили в пана Євгена й інші під­при­ємці.

— Цього року на Сорочи­н­ському ярмарку таких футболок було дуже багато, — розповідає Лариса Філь. — Нам навіть показували авторські права на ці написи.

Питаю, чи будуть подавати в суд.

— Ні, — сміються. — Ми не маємо права бути монополістами на українське.

Лариса Філь переконана: коли ідеї починають красти, це означає, що прийшло визнання.

До відділу української символіки підходить покупець Станіслав Журавель. Каже, що навмисно приїхав з Чернігова, аби купити вишиванку. Вона має бути вишита червоними нитками на чорному полотні.

— Мені дуже подобається футболка зі “Слава Богу, що я не москаль”, — за­ува­жує чоловік. — Було б добре, якби ще продавали шарфи з фото Степана Ба­ндери. Треба пропагувати українські традиції — бо ми такі ж українці, як і ви, але нас, східняків, комуністи більше гнобили.

 Євген Філь був одним з ініціаторів Всеукраїнського фестивалю вишиванки та костюма “Цвіт вишиванки”, який відбувся 26 серпня минулого року на Спі­вочому полі в Тернополі. А до Дня міста пан Євген з дружиною виготовили тисячу футболок з гербом Тернополя і написом “Я люблю своє місто” на замовлення міської влади.

А загалом національну символіку найактивніше купують заробітчани, молодь і туристи, помітив пан Філь. Якось один португалець закупив усю атрибутику, пісні, книжки і мультфільми про козаків, пригадує продавець відділу символіки Олена Мартушевська.

— Він повторював українською лише одне слово — “козак”, — каже вона. — Найбільше йому сподобалася футболка з написом “Воля або смерть”. Я не змогла йому пояснила, що означає цей напис. То він наступного дня прийшов вже зі словником і купив декілька таких футболок.

 Лариса Філь виходить з-за прилавка і показує мені футболку, яку дуже любить. На ній зображення молодого Шевченка і напис “Кохайтеся, чорнобри­ві, та не з москалями”

— Тернополянкам дуже подобається, — каже. — Однак її не сприймають на Східній Україні.

Вона згадує елегантно вдягнену жінку, яка минулого року в Сорочинцях кивнула на таку футболку і спитала російською, чому на ній такій напис.

— Я відказала, що це не мої слова, а Шевченка, — сміється пані Лариса. — А вона мені зі злістю: а він для чого це написав, взагалі з глузду з’їхав?

Подружжя Філь кажуть, що мають друзів майже у кожній країні світу, куди доля закинула українців. Вони радіють, коли їм вда­ється переконати хоч од­ну людину в тому, що українське — це модно і стильно.

 Євген Філь разом з дружиною відвідують майже всі фестивалі, які відбуваються в Україні. Найчастіше згадують “Тав­рій­­ські ігри” в Новій Каховці, на яко­му побували у 2006 році.

Свою ятку з націоналістичним крамом тернополяни поставили напроти пам’ятника Леніну і підняли біля неї жовто-блакитний стяг. Вранці до них пі­дійшли стильні хлопці з ірокезами і запитали російською, чи є в продажу “дуже крута футболка”.

— Я витягнула із сумки одну з портретом Степана Бандери, — розповідає пані Лариса. — На вітрину її не виставляла — боялась, що не всі зрозуміють. Але ті хлопці в один голос вигукнули: “О, клас!”.

Там же, біля ятки, вони зняли свої футболки з англомовними написами і вдягнули нові, продовжує жін­ка. Кричали, що тепер вони справжні українці. Щоправда, жодного слова українською так і не промовили.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.