Виходець з артистичної родини
Народився Василь Попадюк у Львові 16 січня 1966 року в артистичній родині. У цьому ж році переїхали до Києва, тому вважає себе киянином. Батько — теж Василь Попадюк — гуцул, родом із села Мишин Коломийського району — народний артист Державного академічного хору ім. Верьовки, керівник знаменитих “Троїстих музик”, об'їздив із гастролями увесь світ. У Коломиї його іменем названа вулиця. Помер на 51-му році життя, не доживши одного місяця до незалежності України.
Батька обстежили в Іспанії, виявили рак шлунка, - з болем у голосі розповідає пан Василь. - Потрібна була операція, грошей держава не могла чи не хотіла виділити, його привезли вмирати в Феофанію. Мати до цього часу його любить, щосуботи сидить на Байковому цвинтарі.
Мати — Світлана Попадюк — галичанка, за професією хореограф. Хотіла, щоб син учився грі на піаніно, з чого і почав у чотири роки. Але в шість узяв до рук скрипку, і вона в його руках “сама” заграла і чудодіє до цього часу.
Василь Попадюк почувається українцем і репрезентує мистецьку Україну. Зарубіжні партнери та іншомовні слухачі завжди знають, що він українець, яку музику не виконував би. На всіх спільних з іншими музикантами світу афішах написано: “Ukrainian Virtuoso Violin Vasyl Popadiuk”. У репертуар завжди включені твори українських композиторів або власні.
Але в житті склалось так, що як митець сформувався він не в Україні.
Після закінчення школи Василь вступає до Київської консерваторії, звідкіля його “забирають” на службу в армію. Служить у Києві, в ансамблі пісні і танцю. Тривалий час колектив перебуває в Чорнобилі, де постійно дає концерти для ліквідаторів. Опісля лікарі не рекомендують Василю Попадюку мешкати в Києві. Тому 1988 року батько змушений відпустити сина на роботу в Москву, в “Театр музики народів світу” під керівництвом Володимира Назарова.
- Там я оволодів грою на десятьох нових національних інструментах світу, — розповідає Василь. — Навчився перевтіленню, охопив багато культур. Ось зараз я граю грецьку музику, і ніхто не вірить, що я українець, а не грек, бо важливо ще і відчувати національну музику. Цьому я навчився у Назарова.
Саме там скрипаль виріс як музикант.
Дали прізвисько “Бандера”
У 1993 р музикант повертається з Москви до Києва. Грає в батьковому ансамблі “Гопак”. Їздить на гастролі у Францію, Америку, Канаду. Водночас співпрацює з Державним циганським театром “Романс”. Можновладці інколи запрошували цей театр обслуговувати свої неофіційні банкети, тому Попадюк-молодший неодноразово був свідком зневаги високих чиновників до артистів. Одного разу терпець урвався. Тому в 1997 р. він залишається після гастролей у Канаді.
Виїхав до Канади
Василь чудово грав на фортепіано. За кордоном розпочав роботу з нього. Згодом працював у дитячій балетній школі, потім у Канадському національному балеті. Від матері знав усі балетні партії. На репетиціях — “хуліганив”, імпровізуючи класику.
До цього часу багато канадійців знають його і як піаніста. Паралельно брав участь у музичних фестивалях як скрипаль. Найбільше визнання прийшло до нього після участі в концертах “Канадійської національної виставки”, де познайомився з відомим канадським гітаристом грецького походження Павлом — власником двох золотих СD.
Невдовзі обидва музиканти записують спільний компакт-диск і починають разом концертувати — в Канаді і США. Василь Попадюк виступав також із відомими світовими виконавцями, зокрема з Хуліо Іглесіасом, Яном Гілланом, сліпим музикантом-гітаристом Джефом Хілі ( Blind Man), Ніа Вардалосом (автором сценарію і виконавцем головної ролі у фільмі My Fat Greek Wedding), групою Yes та ін.
Зараз Василь має доньку Софійку (вона ж внучка народного депутата Степана Хмари), свій бренд PapaDuke, свого менеджера. Встигає і з Назаровим “заглянути” на концерти в Європі, не відмовляє на жодне запрошення на українські фестивалі чи концерти в Америці і Канаді, відміняючи на ці дні заплановані виступи.
Ангеліна МЕЛЬНИК
Творчий диктатор Назаров не терпів будь-яких порушень дисципліни. Попадюку ж пробачав його відмову брати участь у російському шоу, де треба було стояти на колінах зі свічками в руках і співати осанну матушці-Росії. За що за Василем закріпилось прізвисько “Бандера”.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 41 від 9 жовтня 2024
Читати номер
Anonymous
Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous