Як у Тернополі дітям допомагають відволіктись від війни (РЕПОРТАЖ)

Юлія Іноземцева

У центрі Тернополя вже п’ятий місяць діє осередок всеукраїнського фонду «Голоси дітей». Тут діти можуть отримати безоплатні консультації психологів, відвідати майстер-класи, арт-терапевтичні заняття та знайти нових друзів. В осередку допомагають знову відчути «смак» дитинства, яке вони втратили через війну.
«20 хвилин» побували на одному із занять – пісковій терапії.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Чимало містян щодня проходять повз цієї локації та не знають, що знаходиться за дверима. А на центральній вулиці Тернополя – Руській, віднедавна з’явився осередок благодійного фонду «Голоси дітей». Його можна розпізнати за невеликою блакитно-білою вивіскою надворі.

Журналістів «20 хвилин» запросили сюди на «Свято пісочниці», яке влаштували до Міжнародного дня пісочниці (11 серпня – прим. авт.). А ще команда осередку хоче, аби про їхню роботу дізнались якомога більше людей. Адже мета фонду – аби кожна дитина і дорослі, які поруч із нею, не залишились наодинці з травмою війни.

Відео дня

У малечі має бути щасливе дитинство

Допоки ми чекаємо на малечу та їх рідних, які збираються на традиційне п’ятничне заняття з арт-терапії о 16 годині, тімлідерка і психологиня тернопільського осередку Ірина Горніцька розповідає про історію заснування їхнього благодійного фонду «Голоси дітей».

Його ще у 2019 році створила у Києві волонтерка Олена Розвадовська. Жінка з початку збройної агресії росії проти України (з 2014 року – прим. авт.) надавала гуманітарну допомогу місцевим жителям на Донбасі, переконувала їх евакуюватися й шукала можливості для реабілітації постраждалих дітей. Олена працювала з людьми напряму, витрачала власні кошти і організовувала збори для допомоги малечі. Коли справа надто масштабувалась і з’явились однодумці, невелика одноосібна ініціатива перетворилась у величезний благодійний фонд. У ньому надавали психологічну підтримки дітям, які постраждали від бойових дій та пережили травматичні події.

Однак, із початком повномасштабного вторгнення довелось швидко переформатувати діяльність, аби працювати не лише для малечі зі Сходу, а й на всій території країни. Головним завданням психологів стало вивести дітей зі стану шоку й буквально «повернути» до життя.

Наразі осередки «Голосів дітей» є у 14 різних куточках України. Тернопільський осередок заснували у березні 2023 року, а повноцінно він працює з квітня, говорить Ірина Горніцька.

Спершу облаштували приміщення, шукали дітей та батьків, яким зможуть допомагати, поширювали інформацію про свою діяльність по школах міста тощо. А далі помалу тут почали проводити перші індивідуальні й групові консультації. Тепер в осередку працює два психологи і координатор.

Однак, за словами психологині Ірини, команду невдовзі планують розширювати, бо потік охочих отримати психологічну допомогу зростає. Тим паче, «Голоси дітей» у Тернополі мають безліч ідей для подальшого розвитку.

– Багатьом здається, що під час війни слід лише сумувати. Але насправді дитинство у малечі триває, і їм треба дати приклад нормальності. Всі наші програми спрямовані на те, аби зміцнити внутрішній стан дитини, дати їй поштовх до оптимізму, життєздатність. Під час групових занять дітки з різних регіонів України знайомляться між собою, знаходять друзів, відновлюють соціальні контакти. Також спілкують батьки. Так у малечі з’являється надія на щасливе майбутнє, – пояснює Ірина Горніцька.

«Усі українці постраждали від війни»

Знайомимось також із кризовою психологинею Іриною Фенц, яка працює в осередку. Цікавимось у жінки, із якими запитами можна сюди звертатись.

Найперше, каже вона, тут надають психологічну допомогу дітям та їхнім рідним. Можна відвідувати індивідуальні та групові психологічні сесії. Щодо перших, дитина має до 10 консультацій у психолога. Звернутись до фахівця можуть і дорослі, адже в осередку проводять паралельні заняття: один психолог працює з дитиною, а інший – з татом чи мамою, дідусем чи бабусею. Займаються тут і за методом «Безпечний простір», в основі якого дати дитині навички стресостійкості, «заземлити» її, аби вона почувалась у безпеці. А ще нещодавно розпочала роботу група супроводу дружин та дітей військовослужбовців.

– До нас можуть звертатися внутрішньо переміщені діти і їхні батьки, малеча кризових категорій. Війна вплинула і на маленьких тернополян: вони втратили звичний ритм життя, речі, які приносили задоволення. Дехто втратив близьких. Ми пропонуємо моральну допомогу волонтерам, іншим психологам, вчителям, тобто дорослим, які працюють з дітьми. Усі українці постраждали від війни, незалежно від території. А особливо – діти, які можуть відчувати самотність, – каже пані Ірина.

За словами психологині Ірини Горніцької, найчастіше батьки помічають, що з дитиною щось не так і тоді відвідують психолога. Причинами для цього є: страх гучних звуків, апатія, надмірна тривожність чи гіперактивність, порушення сну, втрата інтересу до попередніх хобі, проблема з концентрацією уваги, істерики, напади гніву, дратівливість тощо.

Кожен психолог осередку у тиждень займається з 20 дітьми. Крім того, мають сформовані три групи по 10 осіб для спільних занять. Окремо є ті, які ходять на майстер-класи.

– Здебільшого з дітьми пропрацьовуємо порушення комунікації, депресивні стани, у кількох малюків є панічні атаки. Інколи батьки звертаються з проханням пояснити, як говорити з дітьми про певні речі, пояснити ситуацію так, щоб не травмувати. Психологи враховують кожен запит, – додає психологиня.

В осередку щотижня влаштовують й арт-терапевтичні майстер-класи. До них можна долучитись до кінця літа. Однак, обіцяє Ірина Фенц, будуть організовувати ще осінні і зимові проєкти. Майстер-класи не мають обмежень, під час них психологи використовують різні арт-методики, аби стабілізувати стан дитини, «відкрити» її, показати, що не все так погано, як здається, дати поштовх фантазувати і мріяти.

Малювали свою ідеальну пісочницю

Коли всі нарешті зібрались, в осередку почалось заняття з піскової терапії. Тривало воно орієнтовно дві години. «Мабуть, пісочниця – це перший крок до соціалізації дитини», – каже психологиня Ірина Фенц. Спершу вона запропонувала дорослим та малечі познайомитись: розповісти про себе, з яким настроєм прийшли на заняття і пригадати, якою була їхня пісочниця. Відповіді були дуже кумедними.

Хтось розказав, як будучи у дитсадочку, мріяв залізти на гіпсового коня, який стояв біля пісочниці. У когось біля будинку лежала висока купа піску і дітлахи з усіх під’їздів проводили там цілі дні. Хтось у пісочниці будував спецбазу для мурашок. Дехто з дорослих зауважив – у дитинстві не ходив гратись у пісочницю, бо це не було модно.

Учасники заняття посміялись зі спогаду пані Галини – переселенки із Бахмута. Жінка прийшла з онуком і розповіла, що багато років працювала начальницею ЖЕК-у. Навесні вона давала вказівки працівникам прибирати пісочниці, фарбувати та насипати свіжий пісок.

Далі психологи дали завдання присутнім – намалювати на аркуші паперу свою ідеальну пісочницю і зобразити всередині неї спогади, якими поділились. Всі робили це довільно: хтось бризкав фарбою на папір чи малював пальцем, інші виводили лінії пензликом. Паралельно – говорили та жартували.

– Арт-терапія – це не тільки малювання. Це може бути ліпка з пластиліну, театральні постановки, танці, будь-яка творчість. Такі заняття допомагають дитині зрозуміти, що навколо неї відбувається. У малюків з’являються емоції і спогади, вони відповідають на запитання психолога і виходять на діалог. Під час групових майстер-класів ми помічаємо, з ким треба попрацювати особисто. На арт-терапії часто назовні випливають внутрішні проблеми, – каже Ірина Горніцька.

Поки усі працюють над своїми малюнками, ми спілкуємось із кількома учасницями майстер-класу.

Десятирічна Аліса приїхала до Тернополя з Харкова у перші місяці повномасштабного вторгнення. Дівчинка відвідує осередок «Голоси дітей» вже довгий час. Розповідає, що раз на тиждень приходить на індивідуальне заняття і не пропускає групові. А ще встигла потоваришувати з іншими дівчатками.

– Найбільше мені запам’яталось, коли нам роздали картки і ми говорили про різні страхи та сімейні проблеми, як їх можна вирішити. Ще інколи тут бувають чаювання, – усміхається Аліса. – Взагалі, у Тернополі мені дуже подобається, я тут вже звикла і знаю багато вулиць. Можу спокійно ходити по усьому місту. Ми гуляємо з батьками. А із класом я була на екскурсії підземеллями замку і у Катедрі.

Одинадцятирічна тернополянка Катя ходить сюди з середини червня. Ділиться з нами, що дізналась про осередок, коли дві Іри (психологині – прим. авт.) провели у її школі майстер-клас. Катя зараз відвідує індивідуальні заняття з психологом, а також полюбляє арт-терапію. Каже, що обожнює творчість – плете браслети і сережки, займається макраме, освоює техніки макіяжу та манікюру. А ще пише книгу про пригоди дівчинки, яка живе на іншій планеті.

– Після арт-терапії відчуваю полегшення і приплив нових емоцій. І щоразу у мене з’являється ідея для нового розділу моєї книги. Я приходжу додому і продовжую її писати,– розповідає нам Катя.

Після того, як всі завершили малюнки, їх обговорюють. Учасники майстер-класу розповіли про свої пісочниці, що на них зобразили, порефлексували. Дехто плаче, бо хоче повернутись туди – у щасливе дитинство без війни, де їх турбували лише «пасочки» у пісочниці. Арт-терапія дуже «розвантажує» психіку, пояснює Ірина Фенц, а ще зближує батьків з дітками. Свій малюнок можна забрати додому.

Як звернутись за допомогою в осередок?

Організація «Голоси дітей» знаходиться за адресою: вул.. Руська, 19 (вхід з вулиці Йосипа Сліпого). Ми можете безпосередньо завітати туди з дитиною зі своїм запитом на психологічну допомогу, або ж звернутись за номером: +38 096 770 3225. Вас проконсультують та нададуть усю бажану інформацію. Є в осередку у Тернополі й Telegram-канал. Там оперативно анонсують усі події, які відбуватимуться упродовж тижня і місяця, публікують розклад заходів і активностей тощо.

Індивідуальні та групові заняття проходять раз на тиждень. Майстер-класи: щочетверга на базі хабу «Нове життя» (вулиця Текстильна, 28), щоп’ятниці – в осередку на Руській. Інші групи, наприклад підтримки родин військових, не мають чітких термінів, а заняття проводять за потреби.

– Жодна дитина не має залишитись наодинці з досвідом війни. Це місія «Голосів дітей». Ми прагнемо створити умови, у яких кожну дитину почують, а її права будуть захищені, – завершують психологині.