Танзанія. Музунгу на бода бода далеко не заїде

Віталій ДЕРЕХ

Більшість населення Танзанії розмовляє між собою на мові суахілі. Англійську мову тут знають приблизно так, як гуцули російську.

Однак люди тут часто послуговуються британськими слівцями. І, перемішуючись із суахілі, ця англійська іноді виглядає дуже цікаво. Скажімо, білих людей, які приїжджають у Кенію, Танзанію, Уганду та деякі інші країни, називають “музунґу”. Люди прямо на вулиці махають тобі руками, кричать “музунґу” і сміються! В одного туриста я навіть бачив футболку із написом: My name is not muzungu.

А коли я навчив місцевих дітей на пляжі гратися у “Біле сонце пустелі” та допомагав засипати піском найсміливішого, то вони сміялися і кричали Crazy muzungu!

{photo_gallery id=388|}

Відео дня

> Також цікавими є назви видів транспорту, що курсує вулицями. Найстрашніший з них — “матату”. Це битком набиті автобуси, пасажири яких звисають із відчинених вікон та дверей. Проїзду тут, щоправда, коштує менше гривні. Як розповів мені житель Дар ес Саламу Унгу, назва “матату” походить від назви монети номіналом 4 шилінги. Ще колись — дуже-дуже давно, проїзд в автобусах коштував саме стільки. Тариф підняли, а назва залишилася.

А от триколісні таксі, яких тут багато, називають “баджадж”. І пояснення цього слова — геть просте. “Баджадж” — фірма, яка випускає цих триколісних монстрів, що так звиваються у бурхливому русі на дорогах.

Ще одним неймовірним видом вуличного транспорту є мототаксі “бода бода”. Чому воно так зветься, я не зміг дізнатися, але на вулицях танзанійських міст воно є дуже популярним.

— Якщо ти їхатимеш “бода бода”, — радить мені танзанієць Раїс. — Кажи водієві, щоб давав тобі шолом. А якщо в нього немає каски для пасажирів, то нехай віддає свою. Бо це — “крейзі драйвери”! Вони літають як дикі і постійно кудись врізаються. Їхати пасажиром у такому мототаксі мені було страшнувато. Тож я домовився з водієм і він дав мені проїхатися на своєму мотоциклі. Я не знаю, чи дійсне українське посвідчення водія у Танзанії, на цих лівосторонніх африканських дорогах. Тому я їхав повільно й обережно. Але на шляхах немає дорожніх знаків і те, хто кого пропускає на перехрестях, вирішується блиманням фар та сигналами клаксонів. Тож я почувався досить невпевнено за кермом.

Та й звичне таксі у Танзанії називається не так, як усюди. Його називають “дала дала”. Це — найдорожчий вид транспорту на вулицях тутешніх міст. Тому зазвичай ним користуються музунгу або дуже заможні танзанійці. Проїхатися цим таксі від океану до аеропорту у Дар ес Саламі коштує приблизно 40 доларів.

Загалом на вулицях міст у Танзанії чутно дуже багато специфічно місцевих слів. Мова дійсно звучить як африканська — різка і дика. Тоді як магаласійська за мелодійністю мені видавалася дуже подібною на українську.

Від редакції

Шановні читачі, Віталій Дерех вирушив до Африки, щоб відкрити ці краї для українських туристів, показати можливості відпочинку, розповісти цікаві історії з життя африканців. Віталій уже побував на Мадагаскарі і тепер він - у Танзанії. У наших силах — підтримати журналіста коментарями, лайками, підказками (якщо ви були в Африці). Також кожен може стати партнером мандрівки, підтримавши Віталія матеріально. Картка у Приватбанку: Дерех Віталій Мирославович, 5218 5722 0530 2180. Це дасть змогу журналістові побачити більше, а отже й написати більше цікавих репортажів.

Коментарі (5)