Головний біль... “Галії”

Нині в Україні до 95% швейних підприємств мають партнерів у Франції, Англії, США, Німеччині. Зі слів голови правління ВАТ “Галія” Романа Соротюка, майже вся їхня продукція — з давальницької сировини. Наразі це дозволяє легкій промисловості вижити, але не дає їй жодних перспектив. “Ідуть туди, де дешевше...”“Галія” вже 10 років працює за контрактами переважно з німецькими фірмами. Причому іноземці не вклали в тернопільську фабрику ані копійки. Оснащення оновлюється з доходів, отриманих від співробітництва з ними. Але за останні роки ситуація ускладнилася. — Продукція, яку ми випускаємо, вже не така конкурентоздатна. Може, причина в змінах на європейському ринку, — каже директор. — Крім того, бізнес завжди йде туди, де дешевше. І час великих контрактів уже минув. Сьогодні замовники хочуть невеликі партії різних моделей, розмаїтих кольорів та розмірів. А це вимагає додаткових витрат від підприємства. Робота на швейній фабриці — сезонна. Зі слів пана Романа, у період з травня по серпень шиють осінні та зимові колекції, а в жовтні-лютому — весняно-літні. У міжсезоння швачки сидять без роботи. Зрозуміло, що це викликає в них незадоволення, бо кожна людина прагне стабільності і хоче отримувати належну платню. — Нині замовлень уже достатньо, але в березні-квітні люди майже не працювали, — розповідає директор. — Ми ж цілком залежні від того, коли пошили і відвантажили товар, коли нам за нього заплатили. Тому якщо 5-6 років тому “Галія” була “на висоті”, бо ми шили дуже великі партії, то тепер йдеться лише про те, аби вижити.На заваді — “ширпотреб” Причин занепаду галузі, на думку пана Соротюка, — кілька. З розпадом Союзу не стало гуртової торгівлі вітчизняним одягом. А таким підприємствам, як “Галія” важко працювати на індивідуальний пошив. Ярмарки та виставки поки що не допомагають виробнику знайти замовника чи покупця для своєї продукції. — Ніхто не хоче купувати продукцію, адже брати її “під реалізацію” менш ризиковано, — стверджує пан Роман. — І хоч така співпраця з торговцями для нас не надто вигідна, ми йдемо на це. Дозволяємо фірмам повертати нереалізований товар або обмінювати на інший. Проте охочих мало. А трапляється, фірми беруть товар і зникають.     Інша серйозна проблема, каже Р.Соротюк, — масове завезення з-за кордону дешевого одягу. Українці, опиняючись перед вибором — якісний вітчизняний товар чи китайський “ширпотреб”, беруть те, що майже вдвічі дешевше. Проте найбільша біда, зі слів директора, — це “секонд-хенд”. — Наш покупець — люди середнього класу, які не купують вживаний одяг і не цікавляться китайським, — продовжує Р.Соротюк. — Проте навіть у кращі часи “Галія” в Україні продавала до 20% продукції, а нині — 7%. І то ці вироби переважно викуповують наші працівники, бо вони знають, що ці речі справді варті уваги.“Заповніть те, що є...” Швейна галузь страждає і від нестачі швачок. — Нині модно говорити про нові робочі місця, але я порадив би спершу заповнити ті, що є, — каже Р.Соротюк. — Працювати на виробництві важко, зарплата невисока, тому люди їдуть до Польщі, Італії чи йдуть торгувати на ринок. Випускники училищ на фабрику теж не рвуться.  Крім того, якщо раніше з роботи йшли  працівники, які не прижилися на фабриці, то тепер її покидають найкращі фахівці. І це — загрозлива тенденція. Невиважені кроки, на думку пана Соротюка, зробив  і уряд. Було суттєво знижено митні збори на імпорт. Якщо раніше готовий одяг обкладали митом 20%, то нині — трохи більше 10-ти. Може, це й сприятиме наповненню полиць у крамницях, каже директор, але вітчизняний виробник такої конкуренції не витримає. До того ж зросли витрати фабрик, які працюють на давальницькій сировині. Раніше її отримували під безоплатний вексель, який зобов’язував вивезти ввезений товар у вигляді виробів. Тепер підприємства змушені  закладати у банк під гарантію векселя готові вироби або інші матеріальні цінності. Правда, потім це їм повертають. Авалювання ж векселя вимагає додаткових витрат часу та певної суми.Пан Соротюк все-таки бачить шляхи виходу з кризи для вітчизняної легкої промисловості. Скажімо, він вважає, що треба зробити фабрики привабливими для інвестування. — Основна проблема виробництва — реалізація. Упевненості додають довгострокові контракти на збут продукції, — продовжує пан Роман. — Тоді й кредити можна брати, і переоснащувати виробництво. Питання “Чи варто було задля наповнення бюджету визначати однакові податки для нафтовиків і для легкої промисловості?”, — риторичне. Швейники ж сподіваються, що здоровий глузд таки переможе.    Довідка “RIA плюс” 1945 р. — засновано Тернопільську швейну фабрику, де працювало 6 чоловік. У 1961-му — уже 1040. У 1975 р. створено Тернопільське виробниче швейне об’єднання. З 1992 р. воно перейшло на умови оренди. З 1994-го співпрацює з інофірмами. У 1996 р. створено ВАТ “Тернопільська швейна фірма”. З 2000-го підприємство називається ВАТ “Галія”. Кількість працюючих — менше 400 осіб. Нині фірма випускає жіночий та чоловічий верхній одяг з натуральних та штучних тканин.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.