У Тернополі покажуть фільм, який повертає добре ім'я Симона Петлюри

Діана Олійник

"Таємний щоденник Симона Петлюри" покажуть в "СінемаСіті" 6 вересня.
В рамках всеукраїнської прем'єри стрічку демонструватимуть у більшості міст України. В Києві фільм про Симона Петлюру покажуть 20 кінотеатрів, у Львові – 5, у Харкові – 6. Дивитимуться фільм і в Донецькій області. Немає в переліку лише кінотеатрів з Луганської області, кажуть творці фільму

Допрем'єрний показ фільму "Таємний щоденник Симона Петлюри" відбувся у Тернополі 29 серпня в кінотеатрі "Сінема Сіті" за сприяння Тернопільської "КіноКомісії".

Стрічку представляли її сценарист Михайло Шаєвич і режисер Олесь Янчук. Вони розповіли, що ідея фільму виникла 10 років тому. Сценарій писали більше шести років. Реалізовувати проект почали в кінці вересня 2016. П'ять місяців вибирали місця для зйомок, проводили кастинги. Географія зйомок – Київ, Львів.

Відео дня

20 народних артистів

- У нас всі актори пройшли проби, - розповідає режисер Олесь Янчук. – Хоча в фільмі задіяно 20 народних артистів, але проби мали усі. Не тому що я їм не довіряв, а щоб переконатися, що актор - саме з цього фільму. У театрі є дистанція між сценою і залом, а в кіно цього немає. І ще я не люблю коли актори грають. Намагаюся знайти того актора, щоб його психо-фізика відповідала його персонажу.

Зйомки розпочали в лютому 2017 року в Києві. Кілька днів знімали в лютому, далі в березні, квітні і травні. Місця - в Києві та Київській області. Потім була експедиція у Львів. На початку літа 16 днів знімали у Львові. Далі знову повернулися у Київ і продовжили зйомки. У липні почали монтаж. В жовтні ще мали кілька знімальних днів. А потім вирушили зняти кілька епізодів в Парижі.

- Це було для нас дуже важливо, - розповідає режисер. - Головний об'єкт, який нас цікавив - це ресторан в Парижі, який відкрили в 1926 році. Петлюра жив там неподалік і часто там обідав. Коли він 25 травня 1926 року Петлра вийшов з цього ресторану і зупинився біля книжкової ятки, де купував газети чи книги, там власне його і вбили. Ми зі сценаристом добре обстежили цю вулицю, але вирішили, що знімати там а-ля 1926 рік є неможливим. Тому ми побудували цю вулицю в себе на кіностудії. Наш перший павільйон на кіностудії Довженка вважається найбільшим у Європі - його площа 3 тисячі квадратних метрів. Нам дуже комфортно там працювалося.

Було дев'ять варіантів сценарію

Задум фільму – повернути добре ім'я Симона Петлюри, адже пропаганда зображала його розбійником, антисемітом, бандитом.

- Коли з року в рік кажуть, що це ганебна людина, повернути людську свідомість важко, - зазначив сценарист стрічки Михайло Шаєвич. – Наша задача була повернути цю людину, щоб люди побачили, що вона являла собою насправді. Як нам це вдалося – дивіться у фільмі.

Основне джерело інформації для фільму – бібліотека Симона Петлюри в Парижі, розповідають творці фільму.

- Там ми натрапляли на матеріали суду над вбивцею Петлюри, побачили як цинічно все відбувалося – той же штраф в один франк, щоб помити тротуар від крові. Важко було дуже, - кажуть режисер і сценарист. - Важко було зробити сценарій художнього фільму, щоб це була історія, щоб вона мала драматургію, і могла зацікавити людей, які взагалі про це нічого не знають. Тому робота над сценарієм тривала більше шести років. В нас було дев'ять варіантів сценарію!

Щоденник дозволяє робити переходи в часі

Драматургія фільму побудована так, що форма щоденника дозволяє повертатися в спогади і водночас розкриває причини, чому відбулася поразка Петлюри, чому Петлюра змушений був емігрувати, розповідає режисер.

- Ми знаємо про цей короткий, яскравий і водночас трагічний період Української Народної Республіки, яка не втримала свою Незалежність, - продовжує Олесь Янчук. - І на те було багато причин, одна з них – внутрішній конфлікт між Винниченком і Петлюрою. Друге – що війська Антанти не проявили активної позиції з підтримки самостійної України, а зі сходу прийшли більшовики, і все – Україна не втрималася. Керівники уряду змушені були емігрувати, хоче мали велику надію, що вони повернуться і Україна повернеться. І план знищення Петлюри, розроблений чекістами, не просто знищив Петлюру фізично, він знищив віру в повернення. Петлюру вбили в 1926 році, а самостійність України повернулася лише через 65 років в 1991 році. Сьогодні ми добре знаємо, що витримуємо складний іспит на нашу незалежність. Зараз Європа теж дуже стурбована, як і тоді Антанта. Тому події майже сторічної давнини актуальні сьогодні. Це говорять і ті, хто вже побачив фільм. Тобто історія йде по спіралі.

На допрем'єрному показі багатьох глядачів цікавило питання – так був таємний щоденник чи ні?

- Це художній прийом, який дозволив перекидати сюжет з часу в час, - каже головний сценарист стрічки. - Ми не хотіли робити біографічний фільм.

- Є така річ – як художня правда, коли в певних обставинах ця ситуація могла б бути, тобто має право на життя, - додає Олесь Янчук. - Враховуючи те, що Петлюра в молодості був журналістом, він писав і якісь його речі залишилися, тобто це могло бути. Єдине чого ми не бачили, це власне цього щоденника, який у фільмі переховує його дочка. Тому ми шукали такий драматургійний хід, щоб якось охопити 10 років історії – з 1917 до 1927 року.

Є у фільмі і тернополяни

- Епізод на полі – це імпровізація, - розповідає режисер. – Його підказав ваш земляк. Ви побачили, напевне, в одному епізоді Михайла Ратушного. Це мій кум. А ви знаєте, що кумівство в нас - свята справа. Він розповів про свого діда - Данила Ратушного, який був в Українській Галицькій Армії, і який дійсно зустрічався з Петлюрою. Так ми написали цей епізод. Вирішли спробувати його на роль. Він не артист, але був депутатом кількох скликань, а наші депутати – блискучі артисти.

Також у стрічці знялися кілька державних службовців – секретар суду це керуючий справами в Мінкультури. Там його називають "Канцлером". За ним режисер спостерігав кілька років, і вирішив взяти його на цю роль.

Міністр культури Євген Нищук зіграв Володимира Винниченка. До речі, спочатку міністра пробували на іншу роль, але якось приклеїли бороду і режисер побачив, що він - "вилитий Винниченко".

В Україні меценатом стала аж одна родина

- Підтримка держави у фільмі 50%, - розповідає режисер. - Початковий бюджет картини був 60 млн грн, потім нам порахували, що історичний фільм має коштувати менше. Ми перерахували на 46 млн. Але не все з сценарію ми знімали. Деякі сцени вийшли зайвими, і на загал фільм обійшовся в 44 млн грн. 22 млн з них - державні. Кіностудія стала третьою стороною і приймала участь активами: декорації, зброя, павільйони, транспорт – це ж гроші. Якби цього не було, ми ніколи ці 50% не назбирали б. Це дуже важка справа. Нам пощастило мати партнера в Америці – Український Конгресовий Комітет Америки, з яким ми співпрацюємо вже багато років, вони допомагали знімати кілька наших фільмів і цей також. Ви бачили в титрах, який великий список меценатів з-за кордону: Канада, Америка, долучилася Австралія. І ... одна родина в Україні. Багато бізнесменів, банкірів, депутатів казали що фільм - це ідея гарна, але зараз всі гроші декларовані. А закону про меценатство у нас немає.