«Культовий» пивний бар біля управління міліції. «Підводний човен»: яким був та звідки пішла назва

• «Йдемо в «Підводний човен»», саме таке кодове слово було в тернопільських чоловіків у 70-80-их. І всі розуміли, що мова йде про «Пивний бар», який у народі мав зовсім іншу назву.
• У «Підводному човні» «зависала» молодь, проводили вільний час чоловіки, і частенько навідувалися посадовці або інші відомі тернополяни.

Цей заклад сміливо можна віднести до «культових», у нього була своя родзинка і не одна, та свій «зірковий час».

Краєзнавець Юрій Ковальков розповів, яким був «Підводний човен» та провів міні-екскурсію закладом, який розміщений у приміщенні колишнього бару.

Розташовувався у підвалі

А історія закладу розпочинається в першій половині 70-их років. Тоді він і відкрив свої двері для відвідувачів. Саме 70-ті стали періодом його розквіту. До бару була ціла черга, Хоч працював він лише до 20.00.

Що цікаво, розташовувався він біля управління міліції, фактично за 50 метрів. Тому дебоширства було мало.

Назва у нього була «Пивний бар», «Підводним човном» його вже назвали відвідувачі. А все через його розташування у підвальному приміщенні. Згадують також і круті сходи, що вели всередину. Особливо складно було ними підійматися вверх, коли йдеш дещо напідпитку.

А ще в «Підводному човні» був запасний вихід, яким іноді користувалися відвідувачі. У випадку, коли хотіли уникнути зустрічі з неприятелями, або досить багато випили.

– Обставини були досить різними, щоб зникнути з очей, – посміхається краєзнавець.

Щодо інтер’єру, він був досить простим. Барна стійка, кілька дубових стільців та столиків у двох залах. Ще одна маленька кімнатка з трьома стільцями та невеликим столиком, відгороджена стіною. Одночасно в закладі могли перебувати до 50 відвідувачів.

У цьому куточку була невелика кімнатка для трьох людей

Офіціантів не було. Гості замовляли в бармена пиво та щось до нього, він наливав, а забирали відвідувачі.

Що подавали та наливали?

Наприкінці 70-их вхід до пивбару зробили платним, за талонами. Щоправда, ненадовго, на рік. Один талон коштував 6 рублів, що на той час було немало, але точно того вартувало.

– Я працював старшим економістом в державній установі і мав зарплатню 130 рублів. У саму вартість талону входила тарілка свіжини. А от пиво купували вже окремо, – згадує пан Ковальков. – Бокал пінного вартував 24 копійки. Виробляли його місцеві пивзаводи. Було лиш два-три різновиди, а вже у 80-их їх було більше. З’явилося темне пиво.

Іншого алкоголю в «Підводному човні» не продавали. Тому люди, котрі хотіли випити міцніше, вживали до, або після відвідування пивбару. Або ж користувалися «лайфхаком», просто доливали в пиво принесену з собою горілку.

Щодо їжі, вибір теж був невеликим: мойва, в’ялена риба та голландський сир.

Час від часу до бару заходив Михайло Левицький – перший поет, перекладач, художник та колишній депутат Тернопільської облради першого скликання. Саме в «Підводному човні» пан Ковальков і познайомився з Михайлом Левицьким і це знайомство переросло у тривалу дружбу.

 У 80-их роках до бару навідувалося все менше і менше відвідувачів. А зламані від часу, а можливо і самими відвідувачами, стільчики так і не лагодили. Заклад застарів, поки наприкінці 80-их не припинив існування.

Потім на місці «Підводного човна» був ресторан «Асторія», який спочатку теж користувався чималою популярністю.

Зараз в приміщенні колишніх пивного бару та ресторанів функціонує заклад грузинської кухні «Хінкальня».

А ви пам’ятаєте «Підводний човен»? Чи бували там? Пишіть в коментарях.

Читайте також:

Студентське кафе, в якому відпочивали науковці та богема: якою була «культова» «Зустріч»

«У пана Юзека» чи «Гадючник»: історія кафе, у якому зависали розбишаки та поети

Історія «Дорожнього» ресторану з культовими лабухами та слизьким паркетом

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.