Леся Романчук: над світом і собою

Нещодавно у книжковій крамниці “Джура” на власні очі пересвідчився у неабиякій популярності письменниці Лесі Романчук, коли одна літня читачка, дізнавшись, що всі примірники роману “Не залишай...” на разі розпродані, просила хоч що-небудь з-під пера пані Лесі, і продавець запропонувала їй свіжу збірку віршів цієї авторки з назвою “Над світом і собою”, видану у тому ж таки “Джурі”. Отож, і мені не залишалося нічого іншого, як придбати цю книжечку. Ще не почавши читати віршів, я надибав на останній палітурці біографічну довідку й, крім іншого, вичитав, що, цитую: “У творчому доробку — роман “Не залишай...” у восьми книгах та чотири збірки поезій. Авторка і виконавиця власних пісень...” А де ж назви поетичних збірок? Навіть у такій короткій довідці було б не зайве їх перелічити. Впевнений, що серед них не може бути “червонозоряно-серпастих”, а відтак авторці і нема чого соромитися. Адже у поезії не вимірюється штуками чи кубометрами, а вже самі назви збірок задають певну тональність, а інколи взагалі є ключем до розуміння текстів. А друге, власне, не так розчарування, як привід для деяких роздумів. І посприяв цьому факт, що збірку видали, як зазначено: “...за фінансової підтримки Тернопільської обласної державної адміністрації та Тернопільської обласної ради...” Відразу пригадалися ті сто тисяч гривень, виділені цьогоріч цими поважними державними установами НСПУ на видання книжок членів Спілки. У Тернополі таких близько трьох десятків, отож кожному мало б виділятися близько трьох тисяч. Але куди пішли ті гроші, на видання чиїх графоманських опусів, яких літературних начальничків чи їх “кулєґів”, так достоту й невідомо, у той час, коли декому із спілчанців у коштах на видання книжок під різними приводами було фактично відмовлено. Не сумніваюся, що невдовзі з’ясуванням цього займуться компетентні контролюючі органи... Радий за пані Лесю, якщо їй дісталася дещиця саме з цих коштів. У цьому випадку, хоч якась частина державних грошей не пішла на вітер. Гарну поезію завжди кортить цитувати. Немало чоловіків, думаю, хотіли б опинитися на місці львівського поета Ігоря Павлюка, якому поетеса присвятила наступні пристрасні рядки: Десь живуть собі поети, незбагненнії істоти. Я тоді не знала, де ти, я тоді не знала, хто ти. Світлий сонячний хлопчиську, Дон Жуане, Дон Кіхоте, Ланселоте, де ти? Близько? Але хто ти, хто ти, хто ти?

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.