Шапки «на добридень», баранкові хустки та щедрі кожухи : який стрій одягали лемки на Тернопільщині
Виставку старовинного верхнього одягу під назвою «Кожуху, кожуху, зогрій мі духа» відкрили у музеї лемківської культури в Монастириськах на Тернопільщині. Традиціне вбрання лемків оглядайте у відео від «Суспільного».
Про це розповіла Суспільному директорка музейного комплексу «Лемківське село» Віра Дудар.
За її словами, це повсякденне, вихідне та обрядове вбрання лемків різних часів. Зокрема, кожухи, сердаки, хустки. Його передали музею представники лемківської діаспори в Канаді та інших країнах.
За її словами, це повсякденне, вихідне та обрядове вбрання лемків різних часів. Зокрема, кожухи, сердаки, хустки. Його передали музею представники лемківської діаспори в Канаді та інших країнах.
Віра Дудар розповіла про особливості і технологію виготовлення цього одягу, традиції та звичаї, пов’язані з жіночим та чоловічим лемківським вбранням:
— Верхній одяг лемків відігравав велику ритуальну роль. У лемківських традиціях зберігся обряд, коли мама молодої обходить пару з вівсом. А овес на Лемківщині родив рясно. Наша Лемківщина називається країною вівса і ялівцю, разом з грішми, з пінянзями мама обсипала молоду пару, — йдеться в повідомленні.
Обов’язково була одягнута в кожух на руби, тобто, навиворіт. Кількість волосків шерсті означала, щоб були багаті на добро, гостинність, дітей, на всі гаразди світу, скільки є волосся на цьому кожусі.
Також цікава річ, щоб дитинка була такою ж багатою на щастя, на здоров’я, най пан Біг помагає в цьому, скільки є волосся на цьому кожусі. «Будь такий щедрий, як той кожух лемківський». На Лемківщині вирощували вівці довгорунних сортів, щоб додати тієї потужності, теплоти, бо чим воно довше, тим кожух тепліший.
Кожен кожух належить до різних регіонів Лемківщини. Цей одяг виготовляли різними способами.
— Якщо лемківська газдиня хотіла його густо і красиво вишити, то мусіла замовляти собі кожушок з молодого ягняти, бажано жіночої статі. Тому що шкіра тоді еластичніша, м’якша, і, відповідно, лягає на стан легше і дається гарно вишити. Їх одягали в основному до церкви, на параду, а кожушки з грубшої шкіри — на повсякдень, — розповіла Віра Дудар.
Фарбування кожухів — це теж цікавий процес. На Лемківщині фарбували виключно натуральними барвниками. Це була кора дуба, вугілля, товчена цегла.
Оскільки верхній одяг — це зима, то верхнім одягом також є скірні лемківські, тобто, взуття, ялові скірні. Чому ялові, бо зі шкіри ялової худоби. Їх називали вічними чоботами, тому що їм зносу не було. Але то були парадні чоботи, на обцасику, на підборках маленьких. У них ходили до церкви.
Віра Дудар розповіла також історію лемківської баранкової хустки.
— Вони надзвичайно теплі і подекуди заміняли лемкиням кожушки. Задоволення було не з дешевих, оскільки, щоб сплести таку чудову нитку, потрібно було вкласти багато праці. Плюс сировини багато. І тому ця хустка коштувала подекуди дві корови. Всі не могли собі дозволити такої розкоші, — каже дослідниця лемківської культури.
Ще цікава шапка є. Вона називається «на добридень», бо зверху пришитий помпончик. Підходить лемко, а назустріч іде лемко або лемкиня. Він підходить, чемно вклоняється і за той помпончик піднімає шапочку догори на знак приязні й вітання та ставить на голову. Тому ця шапочка називається «на добридень».
Гарно прикрашають і лемківську гуньку.
— Є гунька для вихідного дня. У ній ішов лемко до церкви або на якісь дефіляди. Ця гунька до нас приїхала з далекого Торонто, з Канади. Пан Маслей, директор музею, передав її до наших фондів. Це також центральна Лемківщина, — розповіла директорка музейного комплексу.
Нагадаємо, раніше «20 хвилин» розповідали, що вйськовий з Тернопільщини, колишній голова ОДА Степан Барна, який зараз перебуває на службі, озвучив лемківську казку про Орача та Жебрака.
Читайте також:
Натхненні лемківськими писанками та піснями витинанки Галини Дудар можуть побачити тернополяни
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
