Тікала з Криму до Києва, а тепер довелося переїхати у Тернопіль. Неймовірна історія художниці

Тікала з Криму до Києва, а тепер довелося переїхати у Тернопіль. Неймовірна історія художниці
  • Художницю Юлію Коваль війна змусила рятуватись два рази… Жінка родом з сонячної Ялти, однак звідти у 2014 році довелось переїхати у столицю, адже росія злочинно анексувала півострів Крим.
  • З початком повномасштабного вторгнення ворога у лютому цьогоріч Юлія покинула й Київ, турбуючись про безпеку синочків.

Зараз вона у Тернополі – місті своєї юності: тут здобувала вищу освіту в університеті, зустріла свого майбутнього чоловіка і народила первістка.

З Юлією Коваль ми поспілкувались про унікальне мистецтво – розпис тарілок, персональну виставку, до якої мисткиня готувалась останні пів року, сум за солоним кримським повітрям та любов до України. Розмову подаємо у форматі «запитання-відповідь».

Заради безпеки дітей ми повинні чимось жертвувати…

Для початку розкажіть більше про себе.

– Мені 34 роки, я художниця та мама двох синів. Взагалі моє рідне місто – Ялта, що на південному узбережжі Криму. Та вісім років тому звідти довелось поїхати. Моя сім’я жила у Києві, а нещодавно і звідти вимушені були тікати на захід України, рятуючись від російських окупантів.

Навчалась я у Тернополі, у Західноукраїнському національному університеті. Там познайомилась зі своїм чоловіком. У Файному місті в нас народився старший син. Будучи у декреті я почала займатись ручним розписом тарілок. Згодом ми троє поїхали до столиці і оселились там.

Як у моральному плані Вам було спершу покинути Крим, а згодом – Київ?

– Може через своє творче заняття, яке має у собі щось медитативне, може з інших причин, тепер з особливого «кута» дивлюсь на всі життєві труднощі.

У Ялті дім, де я народилась, школа, у яку ходила маленькою. З 2014 року і по сьогоднішній день у мене немає можливості туди поїхати. Спершу важко давала раду емоціям. Я тужила за рідною квартирою, в якій виросла, за домом, за виглядом з вікна. А за вікном у мене було море! У столиці дивувалась – виглядаєш надвір, і не бачиш моря, не відчуваєш солоного повітря…

Зараз також складно, адже я у Тернополі не у своїх «стінах». Але ми просто люди. Якщо хочемо для своїх дітей чогось кращого та ставимо у пріоритет їхню безпеку, то повинні чимось жертвувати. Квартири, речі, гроші – це все матеріальне. Важливо зберегти здорову психіку і життя своє і рідних.

Ніби передчували настання війни…

Пригадайте початок вторгнення. Як ці дні минули для Вашої родини?

– Вийшло так, що ми приїхали до Тернополя 21 чи 22 лютого. Був дивний стан, ніби передчували, що почнеться війна і страшенно хвилювались за дітей. Я зовсім не хотіла їхати зі столиці. Останні пів року там активно готувалася до персональної виставки, що мала пройти у листопаді.

Але чоловік наполягав – поїхати на якийсь час, побути у Тернополі, а як все буде спокійно, то за тиждень-два повернемось назад. Врешті я здалась. Ми зібрали все необхідне і вирушили сюди. Місто знали, бо тут вчились, та й серед інших міст України воно для нас найближче з емоційної точки зору. Усі свої полотна і роботи я, на жаль, залишила у столиці. А наші «канікули» тут затягнулись, як бачите…

Чи відновили тут свою справу? Як діти освоїлись на новому місці?

– Поки я нічого розмальовувати не починала. З Києва взяла з собою пакет основних фарб, пензлики, акрилові контури тощо. У перші тижні війни всі мистецькі крамниці були зачинені і не мала можливості що-небудь придбати. Згодом купила полотно і найближчим часом буду творити.

У мене два синочки. Старшому 6,5 років, ми готуємось іти до школи. Молодшому – 3,5 рочки. Хлопці дуже активні, їм аби освоїтись будь-де потрібно хвилини три максимум: аби зрозуміли, де вхід, а де вихід і чим можна зайнятись. Старший син скучив за садочком, за своїми друзями. Йому тут складно, бо нікого з діток не знає. Він часто вибігає надвір до сусідської малечі і готовий бути там до настання темряви, аби лиш з кимось гратись. З меншим братиком йому не цікаво. Недавно ми відвідали свято для діток-переселенців, організоване в одному з тернопільських кафе. Моїм синам все сподобалось…

Вироби мисткині не раз перетинали океан…

Творчість для вас – хобі чи робота?

– Все починалось як хобі сім років тому. Будучи вагітною першою дитиною, мене тягнуло до творчості. Я у свій час закінчила художню школу, з мистецтвом вже дуже-дуже давно на «ти». Малювання постійно мене переслідувало. Колись я розписувала бокали, обкладинки на паспорт. Згодом в основному перейшла на керамічні тарілки. Ще роблю підноси і столики з ручним розписом. Їх заливаю епоксидною смолою, аби можна було сміливо використовувати у побуті. Крім того, я виготовляю дзеркала, рама яких складається з розписаних керамічних плиток.

За декілька років у цьому ремеслі я почала отримувати замовлення від різних людей. Мої роботи «живуть» по світу у різних країнах. Дзеркала мої теж перетинали океан, і по регіонах Україні розкидані. Останні 1-2 роки я частенько проводжу у Києві майстер-класи з малювання мандали. Мене навіть запрошували до Словенії, там у рамках фестивалю з хендмейду провела дев’ять майстер-класів за 4 дні.

Читайте також: Арттерапія у воєнний час: як відома мисткиня зі столиці проводить майстер-класи у Тернополі

Чи робили колись підрахунок своїх виробів?

– Ні, жодного разу їхню кількість не рахувала. Наведу вам приклад. Чотири роки тому я над проєктом за замовленням власників дитячого табору у Карпатах. На літній сезон готувала для них майстер-класи по розпису тарілок. Тільки для цього табору я розписала 200 тарілок за три місяці! А скільки робіт маю в сукупності – дуже важко підрахувати!

Скільки часу в середньому йде на розпис?

– Усе залежить від його складності, діаметру тарілочки чи розмірів інших речей. Якщо це столик 35*55 сантиметрів, який ще слід залити епоксидною смолою за окремою технологією, то можу витратити 3 тижні. На тарілочку з усіма технічними моментами йде 5-7 днів. Я часто розписую цілі комплекти, над ними можу працювати до двох тижнів.

Покинути рідну землю не можу!

Поділіться планами на майбутнє.

– Коли вже трішки ситуація стабілізувалась, почала проводити майстер-класи у Тернополі, зрозуміла, як сильно хочу до Києва – забрати свої роботи, бо за них в рази більше хвилююсь, ніж за будь-яку нерухомість.

Так як хотіла провести у столиці персональну виставку восени, можна було б реалізувати щось подібне тут. Просто бажаю показати людям мандали, розповісти про них більше. Це картини, на які можна медитувати, адже вони мають терапевтичний та заспокійливий ефект. В воєнних умовах така виставка була б корисна і містянам, і переселенцям, котрі оселились у Тернополі.

Що скажете на завершення нашої розмови?

– Я у своїх постах і сторіс в соцмережах писала, що наша Україна зараз дуже багато втрачає на всіх фронтах. Але якщо ми гуртом будемо на своєму місці діяти щиро і по-чесному, то наша земля швидко відродиться! Якщо працюватимемо від серця на благо України: хтось у плані волонтерському, хтось у мистецькому, хтось у будівництві, то у нас обов’язково усе вийде!

Чоловік пропонував мені з дітьми виїхати за кордон, коли була така можливість. А я не можу! Мені тут легше хвилюватися і захищати своїх синів, але робити хоч якісь дії для спільної перемоги!

Коментарі (1)
  • Пилип Ліферчук

    Звичайно сумно. Але краще Тернопіль чим сибір чи магадан.

14:06 "Україна – вісь земна і небесна": у музеї на Тернопільщині відкрили виставку photo_camera 13:02 У Тернополі продовжили час продажу алкоголю. Чи підтримуєте таке рішення? 12:03 У Зарваниці відбулася Всеукраїнська проща освітян: як все відбувалось (ФОТО) photo_camera 11:03 У тернопільському депо поповнення: доставили новий тролейбус Skoda (ФОТО ДНЯ) photo_camera Від читача 12:09 Компенсація за безкоштовне розміщення ВПО збільшиться у двічі 10:05 В обласні дитячій лікарні з'явився сучасний інкубатор для новонароджених photo_camera 09:06 За попередню добу COVID-19 забрав життя жінки, але кількість нових захворювань зменшилась вдвічі 08:02 Сьогодні, 25 вересня: Всесвітній день мрії 20:03 Воїнам на передову терміново потрібні маскувальні сітки. Потрібні робочі руки, долучайтесь! 19:04 На честь 150 років від дня народження Соломії Крушельницької створили сайт про життя оперної діви play_circle_filled 18:04 Наталія Фаліон та гурт «Лісапетний батальйон» відсвяткують 30-річчя на сцені благодійним концертом у Тернополі play_circle_filled 17:03 Війна забирає найкращих: Тернопільщина прощається з захисником Олександром Микитинцем 16:07 «Якщо перестану посміхатися — я вмерла». Катерина «Пташка» опублікувала перше фото після звільнення з полону 15:05 У Тернополі за неправильне паркування масово штрафують водіїв: у порушників евакуюють авто
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up