4-річний хлопчик – заручник у батьківській війні? Понад рік жінці не віддають сина, хоча є всі документи

• «Що ж ви робите? Ви уб’єте її», — кричала сусідка розлюченому чоловікові, коли той посеред вулиці товк матір своєї дитини кулаками в голову та по обличчю. Цим часом дідусь намагався вирвати малого з рук матері.
• Наталя серед зими, загорнувши сина у свою куртку, намагалась винести на руках хлопчика із хати колишніх свекрів. За кілька метрів її наздогнав екс-чоловік і товк, не розбираючи куди. А жінка весь цей час міцно притискала малого до себе.
• У цій історії дві правди. Найгірше, що каменем протистояння стала 4-річна дитина. У поліції підтвердили, що жінка не раз потерпала від домашнього насильства та побоїв. Всі інстанції постановили, що хлопчик має жити з мамою. А тато та його батьки просто не віддають матері малого. Крапку має поставити суд.

— Найгірше, що Володя став інструментом помсти, колишній чоловік весь час каже, мовляв, ти дитини не побачиш. А я вже не можу жити, знаючи, що правда на моєму боці, всі документи всіх інстанцій за мене. А в мене руки зв’язані, і я, здається безсила… І просто не можу жити без свого сина! Допоможіть! — звернення по допомогу молодої мами було скоріше криком душі та мало не останньою надією добитись правди.  

Наталії Хомів 30 років. З чоловіком Богданом вона розлучилась. У них є спільний син Володя, зараз малюкові 4, 5 рочки. Органи опіки і піклування ухвалили рішення, що після розлучення син має проживати з матір’ю. Але колишній чоловік та його батьки просто не віддають матері малого.

На зустрічі із сином в будинок, куди колись прийшла «в невістки», Наталя тепер часто приходить з представниками різних служб та сільською старостою. Нерідко викликають поліцію. Бо одна з таких зустрічей закінчилась тим, що чоловік товк серед білого дня на вулиці під хатою колишню дружину. Тоді Наталя потрапила до лікарні та ледь оговталась. Суд вже виніс свій вердикт щодо побиття — стосовно екс-чоловіка. Щодо його батька, справа досі слухається в суді. В тому ж суді триває і розгляд цивільної справи — там вирішують, з ким жити малому.

Роками терпіла побої й образи

Розмова із жінкою, яка намагається повернути собі єдиного сина, тривала понад дві години. Більшість часу пішло на те, аби Наталя просто заспокоїлась — вона часто гірко плакала і не могла сказати бодай слово. Представники більшості дотичних служб, до речі, з якими журналісти спілкувались під час підготовки матеріалу, пояснюють «не для преси»: Наталя — дитина з багатодітної родини, за неї немає кому заступитись. Родина колишнього чоловіка, натомість, поважні люди — мама досі вчителює, а батько, теж вчитель, працював в адміністрації. Мають впливових родичів. Тому і «давлять» — авторитетом та силою.

— Мій головний принцип, що дитина має народжуватись в любові, і рости в повноцінній сім’ї, мати маму і тата, і тому, напевне, я так довго терпіла всі побої, цькування і знущання, — розповіла Наталя Хомів. — Чоловік мене бив, і часто бив, а я терпіла. Прощала, бо любила. Я й заміж вийшла, бо любила і захоплювалась ним. Спочатку було ніби все добре. Ми 3, 5 роки жили цивільним шлюбом, потім ще 5, як одружились. Вперше я не витримала і пішла до своєї мами, як синові ще й рочку не було…

Чоловік, каже Наталя, часто пив і простягав до неї руки. Вона ж проживала «в невістках» і терпіла. Потім простягати руки почав і коли був тверезим. Жінка часто викликала поліцію, шукаючи захисту. Бо не мала ні знайомств поважних, ні людей, які за неї заступилися б.

Я тебе бив і бити буду, а ти будеш терпіти

— Він часто мені говорив: я тебе бив і бити буду, а ти будеш терпіти, — пригадує пані Наталя. — Що казати – рочок такої бажаної дитини ми святкували у моєї мами. Як було два, свекри «помагали жити» - цькували мене, шукали компромати. Я завжди все в їхніх очах робила не те і не так. І, відповідно, у нас з Богданом постійні сварки і скандали.

Наталя, забравши дитину, пішла з дому вдруге. Тоді її чоловік працював у відомому агрохолдингу, і мав серйозні проблеми, які з часом не без допомоги родини вирішили за допомогою грошей і зв’язків. З роботи чоловіка «попросили», він намагався помиритись з дружиною. Обіцяв, що тепер буде інакше.

— Поки він мав свої проблеми, я жила в мами, а потім зняли в с. Постолівка хату, — пригадує пані Наталія. — Там вже ми жили з дитиною і чоловіком утрьох. В себе вдома я не могла залишатись – нас у мами лише дітей п’ятеро. Я найстарша. Майже погодка зі мною брат, потім йде сестра, на 10 років молодша, ще одна на 13. Наймолодший брат, в нас із ним різниця 20 років. Зараз він живе з мамою.

Потім знову сварки і скандали, пара знову розбіглась. Чоловік, не маючи тут роботи,  поїхав за кордон, а Наталя подала на розлучення і на аліменти. Тим часом батьки чоловіка якимось чином вирішили питання та подали на примирення. Чоловік повернувся із заробітків, почав приїжджати до дитини і вкотре просив пробачення. Обіцяв, що тепер вже точно житимуть добре. 

— 5 лютого 2020 року ми повернулись до його батьків, бо почався локдаун, грошей немає, заробітків немає, ми сиділи вдома, — пригадує пані Наталія. — Я отримувала на дитину 860 грн, а на них прожити неможливо. Свекруха давала кошти, щоб дитину вдягнути і взути на Паску. Харчі були, бо це село — продукти завжди є вдома. Чоловік добудував ванну і кухню, то ванну доробили, а кухня так і стояла, без меблів і техніки. Готувати я ходила до свекра і свекрухи. То мати чоловіка казала, мовляв, чого сидите, їдьте за кордон, заробите, щоб довести кухню до пуття.

Поїхали за кордон – почалось жахіття

Чоловік позичив гроші у батьків, і подружжя почало виробляти документи. Все ніби вдалось, дочекались, аби відсвяткувати 3-тій день народження сина, а це було 12 серпня. Бо за всі три роки життя малий жодного разу не святкував вдома. 18 серпня виїхали до Польщі.

Про життя у сусідній країні Наталя згадує із жахом. Стосунки псувались, скандали були мало не щодня. Любов згасала, як свічка, вже й жили, скоріше, не як подружжя, а як брат із сестрою чи сусіди. Богдан ще й дуже ревнував свою дружину – до всіх і вся. Й нерідко «виховував» стусанами, особливо, коли бував напідпитку — на очах у сусідів по хостелу та співробітників. Вона ж терпіла. Одного разу дійшло до того, що чоловік витягнув ножа і приставив до горла дружини. На те, що обзивав останніми словами, вона вже й не зважала.

— Він дуже мене ревнував, було, хтось заступиться за мене, мовляв, не можна так із дружиною та матір’ю твоєї дитини поводитись — все, він вже мій коханець, —пригадує Наталія. — А люди намагались мене захистити від знущань і побоїв. Не раз я пропускала роботу, бо була в синцях. Коли хтось робив зауваження, Богдан лише відповідав, мовляв, не лізь, це моя сім’я.

Через деякий час подзвонила чоловікова мати, що вона захворіла на ковід і її забирають до лікарні. Щоб їхали назад, бо не буде кому за малим доглядати. Чоловік заливав біду горілкою та казав, що йому важко на душі. І знову скандалив. Врешті приїхали додому, побули з малим та викопали картоплю. Пора вертатись назад.

— Я ніколи до цього не лишала дитину, серце ледь витримувало, а синочок тулився до мене і просив, щоб я ніде не їхала, — Наталя відверто плакала. Жінка заспокоїлась лишень через кілька хвилин і продовжила розмову. — Не було іншого виходу, потрібно було їхати і заробляти гроші. Аби хоч на прожиття було. І ми поїхали.

"Польща нас дуже змінила. І він став звіром"

Після повернення у Польщу й почалось справжнє пекло. Ревнощі, скандали, бійки, сварки. Наталя працювала в поштовій компанії, Богдан на будівництві. Зустрічались фактично ввечері, і жодного дня не обходилось без образ, звинувачень і сварок, пригадує жінка.

— Він контролював все в телефоні, дзвінки, смс, а я пригадувала, як любила його колись, — зізналась жінка. — Мені з ним було добре, весело, комфортно. Він був дуже добрим майстром – на всі руки. За що не візьметься – все виходить. Але є моменти, які перекреслюють все. Польща нас дуже змінила. І він став звіром. Я боялась комусь щось казати. Але всі навколо все бачили, чули і знали. Мені увірвався терпець після останнього побиття, коли він товк мене кулаками по голові, грудям. Зранку я була вся в синцях, на роботу вийти не могла.

Тоді на захист Наталі стали люди з хостелу. Один з них добряче всипав кривдникові. А Наталя… захищала Богдана – бо чоловік і батько її дитини.

На ранок Богдан знову просив пробачення, божився, що більше це не повториться. Але жінка постановила: це крапка, і більше нема про що говорити. Додому пара їхала порізно. Богдан виїхав на кілька днів раніше. Коли Наталя дісталась України, поїхала до матері. Наступного ранку – у службу в справах дітей, написала заяву. А ще зв’язалась з адвокатом, аби підготував заяву на розлучення. Щоправда, ані паспорту, ані ідентифікаційного коду не мала – всі документи залишились в домі батьків чоловіка.

До дитини поїхала наступного ранку. Такого бруду у свій бік, пригадує жінка, здається, ще ніколи не чула. І гуляща, і пиячка, і погана мати. І все – в присутності сина. А дитина просилась тоді піти разом з мамою. Або благав матусю залишитись і жити разом, як колись.

Наталя каже, що приїжджала до сина, щойно мала можливість, бо відстань між селами – не менше 10 км. У вихідні автобус не ходив. Просила знайомих, аби підвезли. Чоловік і його батьки ставили умову: приїжджатимеш в певні години і зустрічатимешся із сином тільки в присутності когось із них.

Знала, відпущу сина – вони його заберуть, а мене заб’ють

27 грудня зранку Наталія знову прийшла до будинку, де проживала дитина. Ще погодувала малюка та намагалась погратись із ним. Свекруха пішла мити фрукти, у хаті більше нікого не було. А неподалік в авто на вулиці, на Наталю чекали її батьки. Якась мить – і жінка наважилась. Каже, хотіла показати сина своїм батькам, бо ті давно його не бачили і дуже скучали. Наталя загорнула малого в свою куртку, одягла синові свою шапку, взяла його на руки і вийшла з дому. Коли назустріч Богдан. Тоді, каже жінка, вона почала тікати.

— Я автоматично побігла, бо розуміла, треба тікати, адже зараз мені буде біда, — Наталя перервала розмову. Знову плаче, пригадуючи ті події. — Богдан мене наздогнав за воротами і вдарив по голові. Я впала з дитиною на руках, син опинився на мені. Падала так, аби він був у безпеці. Весь удар взяла на себе. Підбіг свекор і виривав в мене з рук малого, копаючи мене з правого боку. Богдан той час вже не розбирав, куди бив. А я тримала сина. Знала, як відпущу – вони його заберуть, а мене просто заб’ють. Сина свекор таки віддер, а Богдан продовжував мене бити. Прибігла Оля, сусідка, пам’ятаю, як кричала – що ви робите, ви ж її заб’єте. Далі все, як в тумані.

Коли отямилась, сусідка кричала «Наталю, відкрий очі» та намагалась підняти жінку. У куртці, яка була на малому, Богдан дістав телефон жінки. Там весь цей час працював диктофон – всі відвідини колишньої родини Наталя записувала, аби мати бодай якийсь доказ. Писала «звук» і цього разу. Все згодом передала поліції. Богдан не міг увімкнути телефон, бо той був заблокований. Тоді запустив ним об землю. Наталя, піднявшись, підняла телефон і швидко запхала до кишені джинсів. Намагалась утекти до сусідів, аби викликати поліцію. Богдан за нею, і, аби припинила дзвонити, ще копнув у живіт. Сусідка те все бачила, але розвернулась і пішла на своє подвір’я.

Події того дня описані у кримінальному провадженні, яке розглядав Гусятинський райсуд,  і вже виніс Богданові вирок – два місяці арешту за нанесення тілесних ушкоджень, які експертиза кваліфікувала як легкі. Справа про побиття щодо свекра ще розглядається у суді.

Комісія вирішила: дитина проживатиме з матір’ю

Адвокат Богдана Іван Горбуляк вже заявив, що подаватимуть апеляцію на вирок Гусятинського райсуду.

— Я вважаю, що вирок є незаконним, — каже Іван Горбуляк. — Він базується на  неналежних і недопустимих доказах. Суд посилається на норми, але тлумачить їх на користь сторони обвинувачення. Крім того, порушені строки направлення справи до суду. Проте суд обґрунтовує своє рішення, і виправдовує всі дії прокурора. Побачимо, що на це скаже апеляційна інстанція.

Тоді ж до скривавленої жінки підбігли її батьки. Тато кричав: що ж ви зробили? Як – двоє чоловіків на одну жінку? Мама викликала поліцію і швидку. Наталі медики швидкої надали першу допомогу і зупинили кров. Тоді відвезли в лікарню. На місце приїхала поліція, відібрала пояснення у батьків Наталі, Богдана і колишніх свекрів. Поліцейські приїхали і до жінки в лікарню та намагались допомогти.

Доки жінка була в лікарні, 30 грудня у Гусятині мала засідати комісія органу місцевого самоврядування, яка мала й вирішити, з ким проживатиме надалі син. Мати забрала доньку з лікарні, жінки разом поїхали на засідання комісії.

— Я була страшенно побита, ледь рухалась, але мала бути на тій комісії, бо там вирішували долю – як мою, так і синову, і це для мене в той момент було найважливішим,  — каже Наталя Хомів. — В комісії було чоловік 20. Я ледь дочекалась на їхнє рішення: про проживання дитини з матір’ю.

Свекор, пригадує жінка, підійшов до когось з керівництва та попросив, аби, поки мати в лікарні, дитина залишилась в них на свята. Там не заперечували, хоча Наталя хотіла, аби сина забрала її мати. 

Дитина змінилась, а батько питав: ти вже порозумнішала?

17 січня, коли вийшла із лікарні, Наталя попросила старосту села, аби пішла з нею до дитини. Жінка зізнається: сильно боялась. Але бажання забрати малюка було сильнішим за її страх за своє життя. Прихопили із собою розпорядження комісії, де йшлось, що дитина має проживати із матір’ю.

— Колишній чоловік, свекор почали казати, що документ не вірний, бо не внесена вулиця, мотивували, що не знатимуть, куди приїхати, аби навідати сина, — пригадує пані Наталя. — Але найгірше, як мене зустрів син. Він взяв патик і намагався мене вдарити. Поводився дуже агресивно, хоча до того, до побиття, все було нормально. Я була шокована, що дитина так різко помінялась. Мені дуже боляче це згадувати. З люблячої ніжної дитини син перетворився на сумного та агресивного малюка.

Наталя поїхала до Гусятина, аби внесли правки, вказали вулицю. Невдовзі документ був готовим (копія є в редакції – прим. авт.). Після того була ще не одна зустріч із сином. Часом – в присутності представників комісії органу опіки і піклування. І завжди – у присутності батька, який при малому не соромився питати, мовляв, голова перестала боліти, ти вже порозумнішала?

Після того Наталя почала збирати всі документи, аби подати в суд, і щоб саме ця інстанція вирішила, з ким має проживати дитина. Місяць пішов, аби відновити документи, що так і залишались в будинку колишніх свекрів. Суди щоразу переносили.

Після того не раз Наталя намагалась побачитись із сином. Часто це закінчувалось викликами поліції. Одного разу, коли казала малюку, що дуже скучає і намагалась поцілувати, син їй видав, мовляв, тато сказав, щоб я тобі не давався ні цьомати, ні обнімати.

"Я їх ненавиджу. Але дякую, що моя дитина в теплі"

— Я дуже скучаю за моєю дитиною і хочу, щоб вона була такою, як і раніше, — Наталя ридма ридала. — Щоб син був щасливим і не хочу, щоб він страждав через наші війни.

В грудні 2021 року, на крайньому засіданні, адвокат батька подав клопотання, щоб до справи долучили експертизу, до кого з батьків прихильна дитина. Наталя боїться, що малого весь час налаштовують проти неї. Не раз син ставав свідком її принижень і того, як тато бив маму.

— Я не знаю, як я тримаюсь і можу жити зараз без своєї дитини, — зізналась Наталя. — Я їх (колишнього чоловіка і свекрів – прим. авт.) ненавиджу. Але дякую, що моя дитина зараз в теплі. Мені не потрібні їхні гроші. Мені не потрібні його аліменти – і без них проживу. Я маю житло в Гусятині, і працюю там продавцем. Якось проживемо. Тільки щоб поруч був син…

У поліції підтвердили, що викликів за адресою колишніх свекрів Наталі чимало.

— Поліцейські неодноразово виїжджали на місце події, коли відбувались сімейні конфлікти. Фіксували нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, — підтвердив начальник відділу комунікації головного управління Нацполіції в області Сергій Крета. — Є кримінальне провадження в суді, з двох фактів. Одне за фактом побиття чоловіком, інше – свекром. Внесені в ЄРДР за ст. 121 Кримінального кодексу України — нанесення тілесних ушкоджень.

Ми намагались вислухати позицію і Богдана. Для цього зв’язались із адвокатом чоловіка, надали всі контакти та просили, аби Богдан зв’язався з журналісткою. Проте дзвінка так і не дочекались. Ми вкотре наголошуємо, що готові вислухати позицію Богдана Хоміва, і, щойно він погодиться прокоментувати цю історію, опублікуємо все.

На людях — ідеальна сім’я, каже староста

— Ця сім’я, до того часу, доки не поїхали разом за кордон і дитина лишилась з батьками Богдана, була майже ідеальною, — розповіла староста с. Сорока Марія Волох. — До мами жодних претензій — вона від дитини не відходила.

Коли подружжя поїхало за кордон, сина лишили на батьків. Потім, зі слів Богдана, він  запідозрив дружину у зраді. Чоловік повернувся із заробітків, жінка поїхала до своєї матері. Періодично Наталя приїжджає провідувати сина — її до дитини не пускають, каже староста.

— Моя особиста думка: дитину налаштовують проти мами, маніпулюють. Щоб в чотири роки малюк казав, що я тебе не люблю, йди геть, — таких різких змін з іншої причини просто бути не може, — припускає староста. — Наталя зверталась до мене, просила, щоб я пішла разом з нею на подвір’я до колишніх свекрів. Я ходила із нею. Але в обох сторін цього конфлікту своя правда.

Жінка провідує дитину, приїжджає з подарунками, але останнім часом малий дуже тяжко йде на контакт, каже староста.

— Ні про Наталю, ні про Богдана чи його батьків я нічого не можу сказати, — поділилась Марія Волох. — Дід вчитель, роки проробив в райраді, бабуся вчителює досі. Неодноразово відбувались засідання комісії опіки і піклування, одноголосно приймали рішення про проживання дитини із матір’ю. Але дитини Наталі не віддають, мотивують, що та не має де з дитиною йти.

Проте є акт обстеження житлових і побутових умов, в яких проживає Наталя і куди збирається забрати дитину. В комісії до умов претензій немає.

— Наталя не хоче насильно забирати дитину, хоче його підготувати, аби для нього це не було травмою, — каже Марія Волох. — Зараз чекає на рішення суду. Але, на мою думку, треба, щоб обоє батьків налагодили контакт заради дитини. Малюку, як на мене, недостатньо піклування бабусі і тата – треба ще й мама. Чи ця ситуація є помстою батька матері за те, що в них не склалось спільне життя — так, це можливо.

Село невелике, всі у всіх на очах, каже староста. Не раз люди бачать, як бабуся гуляє з онуком. Дитина доглянута, дуже розумна та активна. Ніби все добре. Тато зараз на роботі у Тернополі, опікуються внуком його батьки.

— Я в нашому селі на керівних посадах з 1998 року – всяке бувало, люди сходяться-розходяться, — каже Марія Волох. — Але щоб таке коїлось – це вперше.

Що кажуть у службах у справах дітей?

Умови проживання у матері належні, а Наталя може виховувати і забезпечувати свою дитину. Такий висновок зробила комісія, повідомив Ігор Скопецький, завідувач сектору служби у справах дітей Гусятинської селищної ради.  

— Ми обстежили житлові умови і вивчали характеристику матері — все в порядку, — каже Ігор Скопецький. — Так, можливо, у будинку, де проживає батько, умови кращі. Але це не означає, що саме цей фактор мав би бути вирішальним. І наша служба у справах дітей, і Хоростківська вирішили, що дитина має проживати із мамою.

Щодо побиття, цим займалась поліція, і справа вже в суді. Щодо рішення суду, його не коментуватимуть, каже Ігор Скопецький.

— Проте, було кримінальне провадження, і вироком першої інстанції батька засуджено, — каже Ігор Скопецький. — Нововиявлені обставини, як на мене, ще один аргумент, щоб дитину віддати матері. Проте чекатимемо на рішення суду,  щоб виносити кінцеве рішення щодо місця проживання дитини.

Начальниця служби у справах дітей Хоростківської громади Людмила Якушева наголосила, що їхня служба створена не так давно. Тому вирішувала питання про місце проживання дитини Густинська служба ще минулого року.

—  Мама з дитиною довший час не зустрічались, потім жінка звернулась до нас в службу, перед Днем народження дитини, із заявою. Просила, аби ми допомогли їм зустрітись, і ми поїхали з нею, — розповіла Людмила Якушева. — Коли мама з сином  зустрілись, дитина трохи стидалась, але нормально реагувала. Коли прийшов позов, ми зібрались комісією, і вирішили питання про проживання дитини з мамою. Спілкувались з батьком, бабусею, дідусем, — на жаль, нас не дуже чують.

Однозначно дитина повинна бути з мамою, переконана Людмила Якушева. Зараз потрібно чекати на рішення суду. Воно буде вирішальним у цій історії.

Що робити, якщо ви стали жертвою домашнього насилля

 — Найперше, що хочеться порадити жінкам в такій ситуації – не бійтесь звертатись за допомогою. Не терпіть, якщо страждаєте від домашнього насилля, — коментує юрист Тернопільського місцевого центру «Безоплатна правова допомога» Оксана Тимчишин. – Обов’язково реагуйте на перші ознаки домашнього насильства. Не чекайте, що це пройде. Тому, що дуже часто, якщо наприклад чоловік б’є один раз – це може повторитись.

При вчиненні над вами насилля – викликайте поліцію та вимагайте складення адміністративного протоколу. Також поліцейські можуть виносити заборонні приписи. За якими насильнику забороняється знаходитись з жертвою та потерпілими в одному приміщенні. Таким припис може видаватись на термін до 10 днів. Також через суд ви можете вимагати обмежувальних приписів. Це заборона наближатись до місць, де перебуває жертва та заборона спілкування.

— Для того, щоб суд міг винести такий припис, у вас має бути достатньо доказів, що ви справді потерпіли, — продовжує юрист. – Тому максимально фіксуйте усю завдану вам шкоду. Якщо це фізичне насилля – зверніться до лікаря та задокументуйте ці всі тілесні пошкодження. Якщо насильство психічне — запишіть свій стан на відео або диктофон. Це саме стосується погроз. Якщо буде запис такої розмови, це може допомогти вам.  

Також важливо розуміти, що у випадку примирення варто таки залишити вашу заяву в правоохоронців. Тому, що якщо насилля вчиняється постійно – міра покарання теж зростає.

Також для боротьби з домашнім насильством в управлінні соціальної політики створили спеціальний підрозділ під назвою «Поліна».  Вони тримають на обліку усі сім’ї, у яких вже вчинялось домашнє насильство. Психологи цього підрозділу працюють і з жертвами насилля та з кривдниками.

Де шукати допомоги?

Якщо ви стали жертвою домашнього насилля, можете звернутись за такими контактами: Центр безоплатної правової допомоги — гаряча лінія 0 800 213 103.

Гаряча лінія із боротьби з домашнім насильством ГО «Ла Страда» — 0 800 500 335 або 116 123.

Гаряча лінія з попередження домашнього насильства  1547.

Поліція: 102.

Читайте також

Б’є – значить любить? Вони би тішились життю і жили, аби… не їхні чоловіки

Анна, Анжела й Оксана: їх чоловіки так любили, що убили. ТОП резонансних злочинів проти жінок

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.