Біда за бідою: в батьків загиблого героя АТО згоріла хата

Ірина БЕЛЯКОВА

Люди просять допомоги, адже йде зима, а батьки героя, Марія та Богдан Дякуни, живуть в літній кухні – дах та верхня частина хати згоріла повністю.
Ні місцева, ні обласна влади не виділили наразі ані копійки: кажуть, грошей немає.

Допомагають всім світом небайдужі люди, родичі та сусіди родині загиблого учасника АТО, нашого земляка Романа Дякуна.

Його батьки, Марія та Богдан, 12 серпня залишились без даху над головою через пожежу у селі Кобилля Збаразького району.

Відео дня

Допомагають, хто чим може, родичі, сусіди, в т.ч. і з навколишніх сіл, збирали гроші і в церквах. Звертались і до районної та обласної влад. Там порадили зібрати пакет документів і написати заяву. Однак, поки – ані копійки.

12 серпня родина Дякунів згадує з жахом. Буквально за хвилини вогонь охопив все. А родина разом з дітьми, які встигли вибігти у садок, лишень стояли і спостерігали, як горить. Бо, кажуть, від шоку ніби закам’яніли.

Того дня у Марії та Богдана Дякунів тоді гостювали їхні доньки Марія і Тетяна з чоловіками та дітьми.

Купали тримісячне немовля, коли зайнялось

Повністю згорів дах, все, що винесли сусіди, які кинулись на допомогу, - оце й залишилось, - розповіла донька Дякунів та рідна сетра загиблого АТОвця Тетяна Смакула. – Пожежники приїхали через 40 хв. Спочатку, коли сусіди дзвонили, викликав приймав Зборів. Далі інформацію передали в Тернопіль, а ті - місцевим рятувальникам, поки вони доїхали… Все, що було на горі – згоріло. В середині треба стіни до цегли здирати… Багато шкоди.

Саме 12 серпня до батьківської хати поз’їжджались діти з онучатами. Гомоніли з сусідами, поруч грались діти. Близько 9 вечора порозходились по домівках, сестра пішла купати наймолодшу, тримісячну дитину. Доки Марія купала немовля, Тетяна розвішувала попрані речі.

Біжить сусідка, щось кричить, я ще подумала, чого вона біжить, ми ж тільки розійшлись, - пригадує Тетяна. – Чую, хтось кричить: «Забирайте дітей, ми горимо»… Далі все, як в тумані. Ми дітей на руки – і в садок. Був якийсь ступор, лишень дивились, як палає дах і стріляє шифер. Бігли босими ногами, але нічого не відчували…

За хвилину у дворі було чимало людей. Хтось прийшов і забрав дітей та повів до себе додому. Хтось кликав пожежників, хтось кричав, щоб виносили гроші і документи. Хтось кинувся до палаючої оселі, намагаючись винести бодай щось, пригадує Тетяна.

6-річний Костя: «Тато, тікай, бо згориш»

Сестри син, шестирічний Костик, побачивши, як його тато в черговий раз побіг в палаючу хату за документами і цінними речами, лише кричав: «Тато, тікай, бо згориш», - він на відріз відмовився йти до сусідів, - мало не щохвилини зупиняючи розмову, пригадує Тетяна Смакула. - Ми забігли босі до хати, що брали в руки, - й не пригадаю. Коли вже горіло добряче – просто стояли у дворі і чекали на приїзд пожежників. Молились… Мамі стало погано, я зомліла. Нас нудило майже всіх – певно, надихались димом.

Сусіди теж пригадують, як стріляв шифер. Дякують Богові, що того вечора не було вітру – бо і сусідські хати постраждали б. Ясен по подвір’ї трохи стримував вогонь.

Буквально за хвилини згоріло все, - пригадує Тетяна. – Нам написали висновок, що зайнялась проводка. Ми дивились потім – не могло цього бути, вона була в залізній трубі. Лампочок в патроні не було. Якраз два дні до пожежі в селі ремонтувати світло. Можливо, через це і зайнялось.

Марія та Богдан після загибелі сина мешкають самі, у чоловіка — інвалідність, переніс складну операцію.

Досі не знають, чому і як загинув Роман

Дякуни засмучені пожежею, бо доведеться докласти чимало зусиль, щоб знову поселитися в хаті. Та, попри все, дякують Богові, що ніхто не постраждав, не отримав опіків.

Замість їхньої домівки нині згарище… Досі, немов стіною, стоїть їдкий запах диму…

Романа Дякуна нема вже три роки. Його смерть стала великим ударом для батьків, досі не можуть змиритися з непоправною втратою… 31-річний учасник АТО загинув 21 травня 2016-го року. Трагедія сталася не на передовій, де він воював більше року, а під час його ротації на Рівненщині. Він втопився за досі невідомих рідним обставин. Роман був мобілізований 24 квітня 2015-го. У зоні АТО ніс службу в складі мотопіхотного батальйону 14-ої бригади «Волинь». Разом із побратимами тримав українські позиції у Троїцькому, Красногорівці, Миронівському, Мар’їнці, Пісках. Був нагороджений медаллю «За визволення Донбасу».

— Досі не знаємо правди про смерть Романа. Тоді був травень, прохолодно, ще не купалися у водоймах. Чому опинився у воді?.. — витирає сльози мати учасника АТО. — Нам повідомили, що це нещасний випадок, більше нічого ми не з’ясовували. Командир казав, що колись розкаже подробиці, але… Відразу після загибелі сина нам було не до слідства, а потім через різні клопоти не було змоги їхати в іншу область. Відтягнули, а може, я сама не хотіла знати, щоб ще більше не ранило…

Син був на війні з 2015-го року. Повернувся з фронту живий, а на мирній території попрощався з життям… Роман був відмінним гранатометником, майстерно споруджував бліндажі, дбав про побратимів. Вирізнявся своєю правильністю, чесність та відвертістю. Можливо, трагедія — зовсім не випадковість… Хтозна, чи коли-небудь дізнаюся правду. Побратими були на похороні, приїжджали на перші роковини, а в останні роки вже ніхто не телефонує, бо таке життя, в кожного свої проблеми… Коли син приїжджав у відпустку, засадив 15 соток малинника. Ягоди щороку рясно родять — нагадують про Романа…