Понад 10 000 км на велосипеді за 100 днів. Тернополянин розповів про благодійний проект

Це вже другий масштабний велопробіг, організатором якого є киянин Костянтин Самчук. Під час велоподорожі Європою вони зібрали 200 000 грн на реабілітацію пораненим учасникам АТО. Під час пробігу у США та Канаді за 100 днів учасники зібрали 10 000 доларів.

- Цього разу гроші підуть на хлопчика Артема з Полтавської області, - розповідає учасник велопробігу Сергій Коновал. - Він - сирота, його батько загинув на сході, мама давно покинула. Зараз він живе з прадідом. Ще частину коштів витратять на будівельні матеріали для будівництва житла сім’ї з Луганської області. Там чоловік з дружиною, в яких семеро дітей. Коли почалась війна, то вони виїхали з Луганської області і живуть зараз під Києвом і там будують будинок.

Гроші назбирали, продаючи різні сувеніри з України, які везли з собою. А ще кошти давали люди, з якими учасники проекту зустрічались у різних містах. 50% з продажу речей учасники витрачали, щоб купити собі їжу, заправити супроводжуюче авто, а 50% відкладали на благодійність.

Екскурсія в Google та ночівля в горах

- Усього нас було семеро велосипедистів та один водій, який керував супроводжуючим автомобілем, - розповідає Сергій. - З Тернополя я був один. З Тернополя я їхав у Львів, звідти літаком з пересадкою у Києві летів у Нью-Йорк.

Там група велосипедистів розділилась на дві групи: одна їхала автомобілем до Лос-Анджелеса, а інші - летіли.

- Я їхав автомобілем, - каже Сергій. - Наш шлях проходив через всі штати: Вашингтон, Оклахому, Нью-Мексико. В Арізоні заїжджали в Гранд-Каньйон. Лас-Вегас був трохи не по дорозі, але ми і туди заїхали. 23 травня ми виїхали велосипедами з Лос-Анджелесу. Їхали на північ через Сан-Франциско. До речі, були там в Кремнієвій долині, для нас провели екскурсію компанією Google.

Далі поїхали в Портланд, там їм влаштували екскурсію на фірмі Nike, в Сіетлі були там, де будують боїнги.

У Ванкувері, як розповідає Сергій, дуже красива природа. Місто оточене горами та океаном. Далі  повернули на схід і їхали через Британську Колумбію - це провінція.

- Там дуже високі гори і ми їхали ними майже два тижні, - продовжує Сергій. - Було складно, бо це гори. Нас ще постійно лякали, що там є ведмеді грізлі. Було справді небезпечно, бо ми ночували в наметах, а грізлі дуже ж агресивні. Але, на щастя, ми їх не бачили. Ми проїхали всі ті гори, заїхали в місто Калгарі, Едмонтон. Взагалі, в Канаді є одна особливість: там дуже багато українців, які приїхали туди ще на початку минулого століття. Вони могли отримати дуже багато землі і дуже дешево. І ті українці, які туди переїжджали, берегли культуру нашого народу. Тому там дуже багато українських церков, центрів.

Місто перших українських переселенців

За Едмонтоном є Ukrainian Cultural Heritage Village - це дуже великий музей просто неба, як розповідає тернополянин. Туди перевезли будинки перших українських переселенців, реконструювали їх. І там працюють актори, які грають селян, які колись там жили. Серед них десь 50% - українці. Вони одягнені відповідно до того часу, коли жили переселенці, у них відповідна говірка.

- Вони нас питали, як ми туди добрались. Коли почули, що ми туди прилетіли, то сказали, що люди ж не літають, - каже хлопець. - Там в кожній хаті є піч, в якій печуть хліб. Нас ним вгощали. Кузні там теж є, я навіть викував там маленьку підкову, щоправда загубив її.

У Вегревілі учасники велопробігу бачили найбільшу писанку в світі. Були у Вінніпезі.

- До речі, під час Першої Світової війни один канадієць відправився в Британію, а там мисливці врятували ведмежа і віддали його у зоопарк, - розповідає Сергій. -  А він його забрав чи викупив і назвав його на честь міста, з якого приїхав - Вінні. А автор Вінні Пуха гуляв там, побачив ту табличку і до Вінні добавив Пух. З Вінніпегу ми перетнули кордон і повернулися в Штати.

Тунелем зі США в Канаду

Були в Мініаполісі, Чикаго, Детройті. Це місто ще називають містом-приводом. Як розповідає Сергій, в 60-70-х роках там були машинобудівні заводи. Потім Китай почав економічно підніматись і машинобудівництво переїхало туди. В Детройті почали банкрутувати заводи, а там ж працювали всі люди. Почався дефолт. І зараз там багато таких закинутих будинків, розвалених, як у фільмах. Але сам центр Детройта уже почали відновлювати.

- З Детройта через підземний тунель під річкою ми виїхали в Канаду, - продовжує хлопець. - Там ми їхали через Лондон, Париж, Полтаву, Одесу. У Канаді живе багато людей, які переселяються з Європи. І вони створили там свої маленькі поселення, які називали так, як назване місто, з якого вони приїхали. Ще ми були в Торонто, там ми піднялись на будівлю, яка до 2007-ого року була найвищою у світі. На тій вежі є триповерховий оглядовий майданчик. На одному з поверхів є ресторан, який крутиться по колу.

Лайфхак: щоб піднятись на оглядовий майданчик потрібно заплатити 40 доларів або можна зарезервувати столик в тому ресторані і зробити там замовлення на 40 доларів. Але якщо не зарезервувати столик, то в ресторан ви не потрапите.

Розповідали про Україну та війну

- Після Торонто ми знову поїхали в Штати на Ніагарський водоспад, - каже тернополянин. - Ми ще проїхали кілька міст в Штатах і знову повернулись в Канаду - в столицю Оттаву. Далі в провінцію Квебек. Там дуже класне місто Монреаль - воно європейське. Катались на найвищих гірках у світі, опори яких зроблені з дерева.

В Бостоні були в Гарвардському університеті. Там ціле студентське місто, а будівлі дуже нагадують ті, що в фільмі про Гаррі Поттера. Після Бостона поїхали у Нью Йорк, де були чотири дні. Там у велосипедистів було багато зустрічей.

- Взагалі ми в кожному місті зустрічались з сенаторами якимись, послами, владою, українською громадою, американцями, канадцями та людьми, які люблять велоспорт, - каже Сергій. - Ми розповідали про наш велопробіг, про себе і про війну в Україні. Бо українці, які живуть там, то добре знають, що відбувається у нас. А американці та канадці мало що знають і їм було цікаво послухати. Найбільше питань було саме про війну і коли вона закінчиться.

Святкували День Незалежності України

З Нью Йорку велосипедисти поїхали у Вашингтон, де фінішували 29 серпня. Але були там ще кілька днів, бо 6 вересня у Вашингтоні було урочисте святкування Дня Незалежності України.

- У них там так, бо влітку всі у відпустках, а у вересні легше зібрати людей, - каже хлопець. - Це було в Інституті миру і, як у фільмах: фуршетний стіл, всі там спілкувались. Там було дуже багато людей з різних континентів. Десь 500 людей.

За день 150 кілометрів

Кордон між США та Канадою велосипедисти перетинали шість разів. Щодня проїжджали 150 км, а максимальна відстань за день була 220 км. Авто, яке їх супроводжувало, їхало попереду і на попередньо домовленому місці водій зупинявся та чекав на велосипедистів. На таких перевалах учасники їли, набирали воду у фляги. Найчастіше ночували в кемпінгу, в готелях лише кілька разів, а в містах їх запрошували в гості на ночівлю українці. Найскладніше було їхати в горах та ночувати там.

Підготовка проекту та подорожі в організаторів зайняла 9 місяців. Вони шукали спонсорів, контакти з українською громадою в кожному місті. І їм дуже допомогло Міністерство закордонних справ: вони оплатили квитки на літак у дві сторони.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.