Кореспондент “20 хвилин” з’ясував, чому у ковбоїв були криві ноги

Людей немає, тільки коні– Взагалі правил дуже багато. Якщо почати їх усіх розповідати, то, певно, ми вже і не покатаємося сьогодні, – каже інструктор з верхової їзди. – Головне — запам’ятайте одне: ніколи не підходьте до коня ззаду. Наслідки можуть бути непередбачуваними.Щоб покататися на спортивних кониках нам доводиться добиратися з Тернополя до села Довжанка. Маршрутки туди ходять від колишнього кінотеатру “Україна”. Щоб потрапити на сам іподром, слід виходити ще на повороті перед в’їздом у село. Далі трішки пройтися вздовж шосе, до першого повороту направо. Там і є точка нашого теперішнього випробування.Іподром зустрічає нас безлюдно. Хвилин десять доводиться бродити по цій місцевості в пошуках живих людей. Зустрічаються лише коні. Коли нам нарешті вдається знайти інструкторів, справи йдуть значно швидше. Коротка екскурсія іподромом та його конюшнями приносить багато цікавої інформації. Виявляється, установа ця існує вже багато років. Досить часто тут відбуваються різні змагання. Тут же організували школу верхової їзди, в якій може взяти участь будь-хто. У стайнях проживають не лише хороші і красиві коні, але й чемпіони. Особливо виділяється – Взагалі правил дуже багато, – каже Федір Іванович, інструктор із верхової їзди. – Якщо почати їх всіх розповідати, то певно, вже і не покатаємося сьогодні. Головне — запам’ятати одне: ніколи не підходьте до коня ззаду. Наслідки можуть бути непередбачуваними. Навіть якщо це спокійний кінь.Морська хвороба не загрожує– Сидіти зручно. Звичайно, не те, що відпочивати на дивані, але ніщо нікуди не тисне. Хоча чомусь завжди здавалося, що повинноДля їзди мені виділяють саме почесного Спершу інструктор сам робить кілька кругів верхи, розминаючи коня. Чоловік не жене його, навіть не змушує йти риссю – лише повільним кроком. При цьому показує нам різні прийоми. Тренер змушує коня то йти з гордо піднятою головою, але при цьому опущеним носом, то боком, роблячи крок не рівно вперед, а трішки у бік. Все це дуже ефектно і красиво виглядає.Коли кінь вже розім’явся достатньо, дійшла черга і кореспонденту “20 хвилин” спробувати себе в ролі ковбоя.– Дивись уважно, – пояснює інструктор, як слід правильно залазити на коня. – Лівою рукою береш його за гриву. Праву ставиш на крайній виступ на сідлі. Це твої дві опори. Далі просто зігнеш ліву ногу в коліні, я тебе підкину. Зрозумів? Давай, на рахунок три.Жарт це був чи ні, але інструктор чомусь одразу після цього сказав “три”, потім чомусь “чотири” і закинув мене повністю дезорієнтованого на коня. Опинившись верхи на цьому скакуні, перше, що я відчув, це те, який же він високий. Доки я стояв на землі, чомусь здавалося, ніби він нижчий.Наступним відчуттям, яке навалилося на мене, виявилася біль у правій нозі. Ніби нічого і не заважало, але просто поза була незручною. Хоча пізніше виявилося, що просто незвичною. Адже за декілька хвилин це відчуття минуло. Гордо взявши повіддя в свої руки, ми рушили.Промчатися на швидкості чи поскакати через перепони мені не вдалося. Хроноскоп, виявляється, нещодавно зазнав незначної травми. Тож перенапружуватися йому не можна.Кінь просто повільним кроком провіз мене залом. Вдавалося навіть трохи керувати ним, за допомогою віжок. Хроноскоп описував у прямокутному приміщенні кола, дуги та взагалі незрозумілі фігури. Інструктор супроводжував мене збоку.Катання верхи на коні чомусь відразу порівнялося з плаванням на човні. І там і там гойдає зі сторони в сторону. Морська хвороба звісно не загрожує, але відчуття незвичні. Та загалом нічого складного тут теж немає. Навіть сидіти зручно. Звичайно, не те, що відпочивати на дивані, але ніщо нікуди не тисне. Хоча чомусь завжди здавалося, що повинно.“Не дивись коню в очі”– Зрозуміло, чому всі ковбої і козаки, які фактично постійно були на конях, зображаються з такими кривими ногамиДуже цікаве це відчуття — сидіти на коні. Додає якоїсь впевненості, заряду енергії. Дали б можливість, то справді поїхав би одразу так, на коні, назад до Тернополя. Та надворі дощ, а кінь після травми – пора злізати. Та перед цим в подяку за гарну прогулянку гладжу коня по шиї зверху.Вони дуже люблять, коли їх гладять, – стверджує інструктор. – Взагалі, ці тварини дуже тонко відчувають ваше ставлення і настрій. Якщо будеш на нього кричати, кінь нізащо до тебе не підійде. А коли й підійде, то лише з однією всім зрозумілою метою.Злазити з коня слід майже за таким же принципом, як залазити. Одна рука на гриві, інша на сідлі, а далі просто зістрибуєш, перекинувши ногу через коня.Опинившись нарешті на ногах, мене ще довго не покидало відчуття, ніби я і далі перебуваю в сідлі. Хоч і не довго катався, та ноги самі собою ставали широко. Зрозуміло, чому всі ковбої і козаки, які фактично постійно були на конях, зображаються з такими кривими ногами.Розминаючи ноги та стараючись відновити звичну поставу, стаю перед конем.– Не варто дивитися йому в очі, – попереджає інструктор. – Він може це не вірно зрозуміти чи просто відчути недовіру до вас. Відповідно, після такого тварина не захоче вас слухати, а в особливих випадках може і спробувати вдарити.Незважаючи на подібні застереження, які наводили трохи страху, спробувати себе в ролі вершника пробує і фотокореспондент “20 хвилин” Оксана. Кінь без проблем провозить кілька хвилин і її. Оксана усміхається, гладячи його по шиї, робить кілька фото на пам’ять. Скакун виглядає задоволеним, проте трохи змученим. На цьому наше випробування завершується. Інструктор відводить коня в стійло, а ми вирушаємо до Тернополя.Дорога додому була присвячена обговоренню вражень. Коні дуже сподобалися і серед всіх думок у голові переважала лише одна – мало. Була б можливість, дійсно, повернулися б до Тернополя верхи.Хроноскоп, двері в “відпочивальню” якого прикрашені медаллю зі змагань у Москві 2003 року та багатьма фотографіями з цих же змагань. На всіх світлинах кінь легко і впевнено перестрибує високі перешкоди, обриви і тому подібні речі, несучи в на спині вершника. Розглядаючи всі ці зображення, бажання самому осідлати якогось такого коника стає все сильнішим. Хоча і так було зрозуміло, що через перешкоди пострибати мені не дадуть.Хроноскопа – темно-коричневого скакуна з чорною гривою та хвостом. Інструктор приносить із спеціальної кімнатки збрую для коня. На спину тварині кладуть невеличкий килимок, а вже зверху сідло. Спеціальними ременями обладнують і голову коня.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.