«Ми стоятимемо, доки рідні не будуть вдома»: рідні полонених вийшли на акцію в Тернополі

• Учасники акції принесли із собою українські прапори та плакати з написом: «Полон вбиває», «Моє серце два роки в пеклі», «Коли мій брат і тато будуть вдома», «Азов колись збираються звільняти?» та інші.
• Вони наголошують, що кожен українець має пам’ятати тих, хто обороняв рідну землю і боротися за них.

Учасники акції принесли із собою українські прапори та плакати з написом: «Полон вбиває», «Моє серце два роки в пеклі», «Коли мій брат і тато будуть вдома», «Азов колись збираються звільняти?» та інші.

Вони наголошують, що кожен українець має пам’ятати тих, хто обороняв рідну землю і боротися за них.

Третій рік в полоні росіян змушений виживати захисник Маріуполя Реулець Максим. Він народився та виріс на Миколаївщині. На момент повномасштабного вторгнення перебував на Донеччині, а востаннє його голос чули у березні 2022 року. Востаннє рідним було відомо, що він перебував в колонії Горлівки.

— 22 лютого 2022 року він мав звільнитись зі служби та поїхати додому, але його з побратимами вже не відпустили. Дружина Максима також військова і коли 24 лютого її терміново викликали до частини, то ми зрозуміли, що війна все ж таки почалася, — розповідає сестра Анастасія. — Ми бачили відео, в якому Максим звертався до рідних. Він казав, що перебуває в полоні і в нього все добре. Але ми знаємо, що це маніпуляції, дезінформація, бо їх там постійно катують, над ними знущаються.

Також пані Анастасія наголосила, на нього вдома чекає вся родина, зокрема маленька донечка. Дівчинка навіть писала листи в колонію, де ймовірно перебуває батько, але відповіді так і не отримала.

Подружки Діани вже вдруге долучаються до акції. Серед військовополонених їхніх рідних немає, але приходять, щоб підтримати інших.

— У нас є рідні на передовій, які наразі захищають нас від російського ворога. Ми знаємо, що наших військовим складно, що вони не мають часу на відпочинок, власні справи. А ви уявіть, в яких умовах захисники в полоні? Їх катують, над ними знущаються, про медицину, харчування та дозвілля взагалі не варто говорити. Вони щодня в пеклі. Якщо кожен з нас виділить годину часу і прийде на мітинг – у нас є шанс врятувати їхнє життя, — кажуть дівчата.

Серед тих, хто не ігнорує жодної акції і переселенка з Маріуполя Марина Сорока. Вона разом зі своїм сином Марком чекають на чоловіка та батька Михайла Сороку, який у полоні вже понад два роки. Хлопчик писав листа до Президента України та на всі свята має одне бажання – тато вдома.

— Я знаю, що мій чоловік до останнього боровся за Маріуполь. Але ж всі розуміють, що наших захисників взяли в кільце і вибратися із заводу «Азовсталь» було неможливо. Тільки вийти за наказом у полон, — розповідає жінка. — До полону чоловік ще дзвонив мені, і тоді я в нього запитала: «Михайло, ти там, де я думаю?» А він мені каже: «Так, я в Азовсталі». Тоді у мене ледь серце не зупинилися. На мить мені здалося, що я його навіть не чую. Ми бачили, що на наших захисників бомби кидали, фосфором засипали. Мама, коли почула про «Азовсталь», здавалося, що закричить від болю. Нам дуже важко усвідомлювати, що вже понад 24 місяці чоловік у полоні.

Детальніше історію читайте тут: Президенте, врятуйте тата з полону! 10-річний Марк з Маріуполя просить допомоги у Володимира Зеленського

А ось переселенка з Херсонщини Наталія Щербина на власному досвіді знає, що постійний розголос, молитви та віра мають свою силу. Адже під час обміну військовополонених 25 червня її наймолодший брат нарешті повернувся додому.

— Наша родина долучалася до акцій, мітингів у різних містах України. Ми постійно розповідали про брата, молилися за нього та були готові стояти до останнього. Наразі він в Україні, його готують до операції. А я продовжую виходити на акції, бо його побратими та рідні моїх знайомих продовжують страждати від рук російського ворога. Ми не повинні здаватися, маємо повернути всіх захисників додому, — наголошує пані Наталія.

Детальніше читайте тут: «Загрожував вирок до 25 років»: багатодітна родина у Тернополі дочекалась брата з полону

Читайте також:

«Молюсь, щоб у ТЦК не відмовили»: 56-річна тернополянка вирішила долучитися до ЗСУ

13 захисників отримали звання «Почесний громадянин міста Тернополя»: що відомо про загиблих

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.